1.3. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструменти
Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.
"Політика" є словом грецького походження і означає мистецтво управління державою.
Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики. Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки - прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.
Передумовами успішної міжнародної фінансової політики є:
належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які приймають рішення з міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;
оперативний та гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;
стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;
стабільний та передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики.
Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль збоку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.
Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їхніх наслідків може бути довгострокова (структурна) та поточна.
Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму, тобто суттєві зміни у системі міжнародних розрахунків; режимі валютних паритетів і курсів; ролі золота в міжнародних відносинах; наборі резервних (ринкових) валют; міжнародних розрахункових і платіжних засобах; завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій; методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів тощо.
Поточна політика — це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Таке регулювання здійснюється з метою підтримання рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем.
Виділяють певні складові поточної міжнародної фінансової політики (рис.1.4.).
Рис.1.4. Складові поточної міжнародної фінансової політики
Економіка є надзвичайно складним "живим організмом". Прийняття того чи іншого рішення, зокрема з питань міжнародної фінансової політики, має базуватися на розумінні складності та глибокої взаємозалежності економічних процесів. Напрями та глибина економічних змін внаслідок реалізації фінансової політики значною мірою залежать від тривалості реалізації фінансової політики, її характеру та узгодженості фінансової політики з іншими сферами економіки. Юридично валютна політика оформлюється валютним законодавством – сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами – дво- та багатосторонніми – між державами стосовно валютних проблем.
Валютна політика- сукупність заходів, які здійснюються в сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин у відповідності з поточними та стратегічними цілями країни. Вона спрямована на:
забезпечення стабільності економічного зростання;
стримання зростання безробіття і інфляції;
підтримка рівноваги платіжного балансу.
Основні інструменти здійснення валютної політики представлені на рис. 1.5.
Рис. 1.5. Основні складові валютної політики
Дисконтна політика представлена маневруванням обліковою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (зниження) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг сукупного попиту, надходження з-за кордону та відплив короткострокових капіталів, курс національної валюти.
Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції було здійснено у XIX ст., у 20—30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи - це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків.
Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фондів і кредитів за міжбанківськими угодами "своп".
Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки та державні органи продають іноземну валюту, для зниження курсу - скуповують її в обмін на національну.
Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), раніше - золота.
Ревальвація є підвищенням курсу національної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.
Політику валютних обмежень вперше було введено під час Першої світової війни Австро-Угорщиною, Німеччиною та іншими країнами.
Валютні обмеження - це сукупність заходів і правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення середньо- та довгострокового капіталу, репатріації прибутків, вивезення валютних цінностей, купівлі-продажу іноземної валюти тощо.
Основні принципи і форми валютних обмежень наведені на рис. 1.6.та рис.1.7.
Рис. 1.6. Принципи валютних обмежень
Рис. 1.7. Форми валютних обмежень
Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом.
Валюта вважається неконвертованою, якщо держава-емітент (або її уповноважений орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти.
Валюти з проміжним режимом конвертованості називаються частково оборотними. У такому разі оборотність поширюється на певних держателів цієї валюти та окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати регіональний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (наприклад, межами певної валютної зони).
Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резервних валют. Головний принцип диверсифікації валютних резервів — продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних іноземних валют.
Поточна податкова політика в галузі міжнародної економіки визначається пріоритетами держави на конкретному етапі її розвитку та загальним станом світової економіки.
Податкова політика може сприяти імпорту товарів, послуг і капіталу. Для цього застосовують: пільгові ставки мита та пільговий режим інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які ввозяться до країни; пільгове пряме оподаткування доходів (прибутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної діяльності.
Кредитна політика держави може бути пов'язана: з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; наданням кредитів іноземним позичальникам; одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; наданням гарантій за отриманими кредитами. Гарантії можуть надаватись як за резидентів своєї країни, так і за резидентів інших країн, за держави.