2. Національний продукт як виробнича база добробуту

Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають структуру виробництва і споживання продукту. Отже, створений національний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та надання послуг. Практично національний продукт як суспільне благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспільства. Адже виявляється: можна споживати лише те, що вироблено. Скільки нація виробляє , стільки й споживає. Від рівня і структури виробництва національного продукту загалом і на душу населения залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб, тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту, насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національного продукту та приводити його структуру до обсягу і структури потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспільним інтересом, а й стимулом.

Теорія національного продукту В обгрунтовує його як резуль­тат відповідних суспільних витрат В* . Тобто, що виробили, те й сложили. Проте економічна теорія обгрунтовує витрати вироб-ничі — О (оборотний капітал — сировина, матеріяли, енергія і т. ін.) та споживчі — dВ* (населения, держава і ін.). Тому уряд країни і виробники повинні бути зацікавленні у створенні такої вартісної структури національного продукту, щоб виробничі вит­рати зменшувалися— ↓0, споживчі зростали— ↑dВ*

В = ↓О + ↑dВ*.

Валовий внутрішній продукт dВ є національним стимулом, оскільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населения. Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продук­ту dВ* обгрунтовує такими показниками:

dВ* = С + Б + К + (Е- І),

де С — споживання домашніх господарств; Б — споживання держави (бюджетні надходження і витрати держави); К — капітальні вкладення; Е — експорт; I— імпорт.

Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайвищого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівником — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі прибутку, державою — у формі бюджету, зовнішньою торгівлею — у формі чистого експорту ( ЧЕ = Е - І ). Валовий внутрішній продукт здійснює рух у формі товарів, послуг, капіталів і гро­шей. Різні суб'єкти ринку неоднаковою мірою причетні до його створення, розподілу, обміну і привласнення: власники капіталу і наймані працівники створюють ВВП, держава на основі трудово­го і податкового законодавства розподіляє його, торговельні організації — реалізують ВВП.

У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів можуть спонукати для їх отримання до використання таких методів:

- економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення капітальних вкладенъ, створення виробництва, наймання працівників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заробітної платні і прибутку та оплати податків згідно із законодавством);

- "тіньових" (через неформальну (незареєстровану) виробничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється податковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки від якої привласнюютъся, подотки не сплачуються);

- кримінальних (через вилучення і привласнення частини національного продукту причетними до його руху і контролю за цилі рухом особами державного, правового чи господарського управління в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу).

Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, високопродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише екойомічні методи стимулювання. Це пояснюється тим, що використання 'тіньових" і кримінальних методів призводить до катастрофічних наслідків: якщо, наприклад, половина національного капіталу і продукту перебуватимуть "у тіні або якщо з формального обороту товарів і грошей постійно вилучатимуть (розкрадатимуть) бюджетні кошти, чужоземні кредити товари привласнюватимуть їх чи переказуватимуть на таємні рахунки іноземних банках, це спричинить занепад економіки, держави рівня життя народу й унеможливить перехід до ринку.

Успішний перехід до ринку потребує запровадження лише економічних стимулів:

В = 0 + Т + А+ЧП.

Вартісна структура національного продукту показує, що еко номічним стимулом для власника капіталу є відшкодування обо ротного капіталу О, частини основного капіталу А і чистини при буток ЧП ; для найманого працівника - заробітна платня Т. Ство рений валовий внутрішній продукт dB = Т + А + ЧП спрямовуєть ся на розвиток виробничої сфери і сфери послуг та фшансування державних інститутів через систему сплати податків на доходил прибутки виробників,на основі яких формується Державний бюджет. Держава безпосередньо впливає на встановлення пропорщи розподілу валового внутрішнього продукту, створюючи правову базу стимулювання виробництва, праці, руху капіталів, товарів, грошей. Державні чиновники можуть приймати рішення як на посилення стимулів зростання виробництва національного продук­ту, так і на його розподіл в інтересах зміцнення своєї влади, окремих бізнесових чи політичних угруповань, олігархів та ін. Для ринкової економіки характерним є посилення стимулів до зростання виробництва національного продукту і його розподіл за внеском кожного суб'єкта у створення НП:

dB* = C + Б + K + ( Е-I ).

3 рівняння розподілу валового внутрішнього продукту випливає, що чим більшим він є, тим більше коштів отримають домашні господарства С, Державний бюджет Б, більшими будуть капітальні вкладення К і експорт Е > I (унаслідок переважання експорту над імпортом можливе зростання інвалютних резерва через позитив не сальдо платіжного балансу). У ринковій економіці неприинят ним є розподіл ВВП, який знижує стимули до виробництва, тобто економічні стимули виробників, і сприяє збагаченню окремих осіб або кланів за рахунок "тінъового" чи кримінального привласнення продукту навіть за скорочення ВВП. Економічне стимулювання має охоплювати сфери виробництва, послуг і державну систе­му влади та управління.