3. Засади соціально-ринкової економіки

Зростання добробуту нації прямо залежить від зростання національного продукту. Своєю чергою, підвищення обсягів вироб­ництва потребує такої економічної системи, тобто фінансів, інтересів, стимулів і т. ін., які спонукали б уряд і виробників до високоефективного виробництва, зокрема раціонального використання робочого часу та ресурсів.

Економічна система повинна забезпечити: по-перше, фундаментальні основи вільного підприємництва і соціального добробуту; по-друге, умови реалізації економічних інтересів і стимулів власникам капіталів і найманим працівникам.

Практично йдеться про формування соціальноорієнтованої ринкової економіки, засади якої передбачають виробництво та розподіл національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціально-ринкової економіки. Після Другої світової війни нові німецькі лідери, зокрема Л. Ерхард, зробили важливий внесок у теорію ринкової системи, обгрунтувавши і запровадивши в науковий обіг поняття "соціалъно орієнтована ринкова економіка".

* Соціально орієнтована ринкова економіка — модель соціально-економічного розвитку,

для якої характерне переважання приватної власності та ринку, їх поєднання з державною власністю і державним регулюванням та системою соціалъного захисту населения.

Соціальний захист у соціяльно орієнтованій ринковій економіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробітним, спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні виплати особам, що втратили працездатність; допомога малозабезпеченим верствам населения: державні виплати сім'ям, що мають дохід нижний за прожитковий мінімум; охорону здоров'я: гарантоване медичне обслуговування.

Досвід ринкових країн показав, що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характеристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути притаманні всім суб'єктам ринку . Розгляньмо ці характеристики.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонування ринкової економіки. Кожен із суб'єктів ринку є вільний у своїх економічних, фінансових та соціяльних рішеннях:

- населения (фізичні особи, домашні господарства) регіону має значну свободу вибору, вирішуючи, скілъки витратити, де працювати і як здійснювати заощадження;

- підприємства (локальні господарські системы) рейонів і країни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чином виробляти и де реалізувати готову продукцію;

- регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні повноваження, формування і використання регіонального бюдже­ту, регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури, забезпечення соціялъного захисту, збереження довкілля тощо.

Права власності. Власність на засоби виробництва є важливою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпечує реальну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юридичній особі.

Важливим є оптимізація пропорцій власності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприватної власності:

> фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на свою власність, ураховуючи право володіти, користуватися і розпоряджатися нею:

> приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в особистій (сімейній), так і в корпоратывній (акціонерній) формах;

> неприватна власність є у значній частині регіону (в комунальній і акціонерній) і в незначній частині держави (в акціонерій) формах.

Конкуренція. Ринок передбачає свободу виробничої, торговельної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колективних формах. Число виробників за різними видами і формами діяльності є необмежене:

- влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи людей створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;

- у білыиості галузей выробництва та обслуговування країни та регіону діє безліч конкуруючих постачальників;

- нові підприємства (фірми) за бажанням можутъ вийти на вже засвоєний ринок;

- робітники та службовці мають свободу вибору серед великої кількості працівників.

Правові ринкові інституції. Діяльність суб'єктів ринку регулюється правовою базою (Конституцією, законами виробмичих іі відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповідними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов'язки суб'єк тів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих структур, свободу ухвалення ними рішень та характер товарообміну: правова основа захищає економічну свободу суб'єктів ринку, об'єкти їх власності, результати виробництва і праці, вибір партнерів тощо; свобода товарообміну підкріплюєтъся правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство про економічні асоціяції (для профспілок) і забезпечує вільне створення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи самоврядування, самоуправління підприємств, регіонів, укладання контрактів, створення компаній тощо, а и засоби забезпечення виконання ухвал, рішень чи економічних угод.

Жорсткі бюджетні обмеження. Це один з найважливіших аспектів діяльності суб'єктів ринку різного рівня господарської організації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств. Формування та використання бюджетних надходжень є завжди актуальною проблемою для суб'єктів виробництва, управління регіо­нів і навіть уряду країни. Особливо вона актуальна для регіонів, оскільки їхні бюджета формуються переважно від центральних надходжень.

Передбачувана державна політика. У ринковій економіці головною дійовою особою є конкретний виробник: власник капіталу, підприємець, бізнесмен, найманий працівник і т.д. Вони визначають форми виробництва, що виробляти, скільки і для кого. Регіон регулюе соціяльні, економічні процеси на своїй території. Держава контролює стратегічні аспекти в даному регіоні, не втручається у систему виробництва на рівні підприємств, співпрацює з регіоном у сфері пріоритетів капіталовкладень, соціяльних і економіч­них питань. Кожен із суб'єктів ринку чітко знає свої функції та бов'язки, а свої інтереси вирішує у правовому полі за таких умов: населення і підприємства мають можливість прогнозувати свій фінансово-економічний стан, не боячись непередбачуваних новоротів в урядовій політиці; влада регіону має можливість формувати реальний регіональний бюджет, сприяти економічному зростанню підприємств, капіталовкладенням, соціяльному захисту і підвищенню рівня життя людей; інфляція тримається на низькому рівні, оподаткування відрізняється стабільністю, а пряме державне втручання у діялъність підприємств, ринків, регіонів с обмеженим і не передбачуваним.

Інтереси і стимули у соціально-ринковій економіці. Ринкова економіка - це насамперед свобода підприємництва. Інтереси. Виникають на основі конкретних потреб (у предметі, речі, послузі).

* Інтерес — усвідомлений суб'єктом предмет потреби, якый здатний задовольнити її і спонукає до політичних, економіч­них, правовых, соціяльних, організаційних дій для заволодіння цим предметом.

Інтереси формуються унаслідок реалізації національних, державних, економічних відносин між суб'єктами — тими, хто бере участь в управлінні країною, виробництві, розподілі та обміні. Основными суб'єктами інтересів, що виникають у процесі відносин державотворення і економіки, є людина, підприємство, регіон, держава, нація.

Відповідно й інтереси мають реалізовуватися за таким самим порядком: індивідуальні (приватні); колективні (підприємств і підприємців); регіональні (населених пунктів, районів, областей);державні (бюджетных установ і організацій); націопалъні (аналоги розвитку нації).

Реалізацію інтересів усіх суб'ектів ринку здатна забезпечити лише високопродуктивна, високоефективна національна економічна система, головними факторами якої є людина, її продуктивна праця та відповідна кількість і якість залученого в економіку ос­новного виробничого і невиробничого капіталу.

Інтерес будь-якого суб'єкта тісно пов'язаний з економічними відносинами власності — відносинами, що виникають між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створеного продукту. Приватна власність перебувае в органічній єдності з її субєктом, конкретною людиною, для якої збереження і розширення є економічним інтересом, а отже, вона не шкодує зусиль для реалізації цього інтересу. Усуспільнена власність належить водночас усім і нікому, не перебуває в органічній єдності зі своїми суб'єктами, відчужена від них і не викликає у них інтересу до її збереження і розширення. Діапазон економічного інтересу приватного власника значно ширший, ніж відчуженого, який фактично є найманою робочою силою.

Приватний власник володіє засобами виробництва К , органі зовує виробництво продукції В, наймаючи робочу силу Т. Він зацікавлений у зменшенні матеріяльних витрат О, у зростанні про дуктивності найманої праці та в обмеженні коштів на її оплату Т і в максимальному зростанні валового прибутку ВП. Приватний власник повністю контролює процес виробництва, віддачу від матеріяльних витрат, продуктивність і якість праці найманих працівників, якість продукції, її обсяг, реалізацію та отриманий прибуток.

У відчуженого від власності виробника значно вужчий діапазон інтересу — він зводиться лише до розміру заробітної платні, місця роботи, професії та ін. Його менше цікавлять витрати виробництва, ефективність, прибутки, оскільки він причетний лише до їх створення, а не до присвоения.

Розширення діапазону економічного інтересу найманих праців-ників завдяки приватизації підприємств має важливу національно-інтегрувальну економічну суть. Передусім економічний інте­рес такого змісту охоплює значну частину суспільства, розширює сферу різних видів підприємництва, послуг, виконання робіт і посилює самоконтроль за виробництвом , його ефективністю, якістю продукції, зростанням її конкурентоспроможності та ін. Усіх працівників тепер об'єднує один спільний інтерес — отримання прибутку з найменшими витратами і з найбільшою віддачею. "Овласненні " виробники в умовах конкуренції ведуть пошук технічних методів і засобів удосконалення колективного виробництва і підвищення якості продукції, а отже, отримання вищих прибутків. Індивідуальні інтереси інтегруються у колективні, а колективні — у національні, хоча вони різняться своїм економічним змістом. Предмет інтересів суспільства (держави) — національна економіка загалом, обсяг і структура валового внутрішнього продукту, динаміка його зростання, формування Державного бюджету, розвиток соціальної інфраструктури тощо; колективу (підприємства, об'єднання) — виробництво і продукт, який він створює і котрий" споживає, конкурентоспроможність продукції, стан основних фондів, технологій, фінансів; індивіда — збереження і розширення власності, зростання доходів, прибутків, соціяльний стан та ін.

Зміст і структура кожного виду інтересів мають істотне значения для створення дієвої системи стимулів у сфері виробництва і послуг. Економічний інтерес держави виражає, з одного боку, економічну необхідність розвивати і вдосконалювати національну економіку, а з іншого — забезпечувати соціяльний добробут суспільства. Логічно було б припустити, що за таких умов основним спонукальним мотивом до високоефективної праці та виробництва мае бути праця на користь держави, суспільства. Однак практика багатьох країн, у тому й України, не підтвердила того. Мало того, спостерігалося зниження інтересу до праці за усуспільненої на користь держави власності.

Стимули. У процесі підприємницької діяльності і праці створюються умови для вияву життєвоважливих економічних явищ — стимулів.

* Економічний стимул — усвідомлені суб'єктом предмет чи явище, здатні збудити в нього інтерес до них, спонукати до певних дій для їх отримання і задоволення певних потреб.

Економічний стимул який спонука людину до праці, до підприємництва виходить за межі її фізіологічного інстинкту. Він є продук­том не так об'єктивної , як суспільної, соціяльної природи людини, яку вона повинна усвідомити, Вплив зовнішнього світу на людину відображається в її почуттях, думках, спонуках, виявах волі, тобто у вигляді "ідеалъних прагнень" які є основою становления "ідеалъних прагненъ", котрі є основою становления "ідеалъних рушійних сил"" для отримання корисного остаточного результату.

Усвідомлення людиною економічного стимулу до праці, підпри ємництва не заперечує його (стимулу) об'єктивного характеру. В ньому концентрується життєва мета, яка спонукає людину до праці, підприємництва, виробництва. Він водночас є стимулом суспільного виробництва, у процесі якого люди створюють засоби і предмета праці та споживання, необхідні для досягнення їх життєвої і конкретно - історичної мети. Творча універсальна при­рода економічного стимулу — джерело розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, удосконалення самої людини. Він виражає ставлення суб'єкта праці чи підприємництва до цілеспрямованої конкретної праці, у ньому сконцентрована певна потре­ба суб'єкта і його інтерес до конкретної діяльності.

Стимули є важливим інструментом ефективної підприємниць­кої діяльності. їх спонукальна дія певною мірою виявляється за дотримання таких умов:

- стимулом є предмети чи явища, здатні задоволънити конкретну потребу індивіда, колективу та ін.;

- усвідомлення потреби індивідом чи колективом і її актуалъності на час спонукання;

- знания індивідом чи колективом умов придбання речей, харак­теру необхідних для того дій.

Отже, ринкова економічна система побудована на реалізації інтересів через економічні стимули. Початковою її ланкою є підприємництво, бізнес і стимули до їх організації. В основі підпри­ємництва і бізнесу як форми реалізації стимулів — потреби та інте реси, причинно-наслідкові зв'язки: причини постають як фактори, а результати — як наслідки цих факторів.

Найзагальнішими і найпоширенішими в системі економічних стимулів і підприємництва є такі форми взаємозв'язків:

Капітал К <— >Капітал К.

Капітал К <----> Праця Т.

Праця Т <—>Продукт В.

У системі економічних стимулів і підприємництва всі форми взаємозв'язків важливі й потребують їх дотримання і врахування у розв'язанні господарських проблем. Однак для виявлення при­роди стимулу до підприємництва і праці найістотнішими є взаємоз в'язки К <—> Т і Т <—> В, позаяк вони виражають відношення об'єктивного — К (кількість і якість основного капіталу), суб'єк тивного — Т (кількість зайнятих в економіці та управлінні держа ною, реального — В (обсяг і структура створеного національно го продукту). Створений національний продукт є тим націоналъним стимулом, задля якого формується національна економічна система. Проблема полягає у тому, як побудувати механізм сти мулювання його створення, тобто як національний продукт роз поділити між зайнятими і незайнятими, щоб задовольнити потреби всіх суб'єктів ринку і забезпечити продуктивне та ефективне функціонування економічної системи.