4. Становления ринкового механізму ціноутворення

Перехід до ринкової економіки потребує створення механізму ринкового ціноутворення. За командної економіки, що грунтується на суспільній власності, централізованому управлінні, розподілі продукту, встановленні ціни на продукт, визначенні розміру опла­ти праці тощо, ціна не відігравала значної ролі, оскільки не була "сигналом" для дій виробника чи споживачів, встановлювалася в адміністративному порядку. У ринковій економіці з допомогою цін виражаються різні показники і вимірюються економічні величини: обсяги виробництва, обігу і споживання, основні та оборотні фонди й інші ресурси. .

Сутність ціноутворення. Теорії ціни. суспільства.

Існує декілька теорій вартості й ціни.

Теорія трудової вартості. Згідно з нею вартість — це втілена в товарі праця, причому праця не індивідуального приватного виробника, а суспільно необхідна, яка відображає середні умови виробництва певного виду товару, на певному етапі розвитку суспільства, у певних конкретних умовах. Формою вираження вартості товару є мінова вартість — кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість є основою будь-якого обміну, вона регулює пропорції, в яких товари чи послуги обміню ються на ринку. Форми вираження вартості розвивалися від просто (випадкової) до грошової. 3 появою грошей виникає ціна як грошове вираження вартості. Ціна не обов'язково дорівнює вартості товару. Мало того, у реальних мінових відносинах ціна під впливом певних факторів практично завжди відхиляється від вартості, є вища або нижча за неї.

Теорія витрат виробництва. її сутність полягає у тому, що ціна товару визначається витратами на його виробництво. Однак оскільки величина витрат виробництва залежить від цін (на сировину, паливо, матеріяли тощо), використання цього критерію означає пояснения рівня цін на продукцію цінами на елементи витрат. Визначення рівня цін витратами виробництва вилучає з цього процесу вартість додаткового продукту, який є важливим але ментом вартості, а отже, й ціни:

В = 0 + Т + ВП,

де В — вартість, або ціна всього продукту; О + Т— витрати ви­робництва: О — матеріяльні, Т — праці; ВП — валовий прибуток.

Теорія трьох факторів виробництва. Згідно з нею у створенні благ (товарів) беруть участь три фактори виробництва: праця, капітал (засоби виробництва) і земля. Ціною цих факторів є заро бітна платня, відсоток (прибуток) і рента, які відповідно розподі ляються між їх власниками — працівниками, власниками засобів виробництва (капіталістами) і земельними власниками; вона фор мує субстанцію (основу) вартості, яка у вираженні грошей по стає як ціна товару. Отже, у цій теорії наявна певна тавтологія, або спроба вивести ціну з ціни, як це характерно і для теорії ви трат виробництва. Однак вона зумовила появу нових теорій, зокре ма теорії граничної корисності.

Теорія граничної корисності. В її основі — узгодження інтересу продавця і покупця у процесі товарообміну. Сутність цієї теорії полягає у тому, що:

- у процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівеиь ринкових цін, вирішальне значения мае попит;

- вартість є субъективною категорією, результатом оцін вання індивідом споживчих благ залежно від інтенсивності по треб і рідкісності благ;

- суб’ктивна оцінка визначається з огляду на граничну корисність одиниці товару, що задовольняє певну потребу.

Теорія попиту і пропозиції. Близька за своєю сутністю до теорії граничної корисності: пояснює утворення вартості, а отже, й ціни товару лише у сфері обігу. Згідно з нею вартість (ціна) визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Ця теорія не дає відповіді на питания, чим визначається рівень ціни за рівноваги попиту і про­позиції, вона не враховує і того факту, що попит і пропозиція залежать від цін товарів. Теорії граничної корисності, попиту і про­позиції мають певне значения при формуванні економіки ринково­го типу, зокрема уможливлюють розкриття закономірностей вияву корисності та формування ринкового попиту.

Неокласична теорія вартості і цін. Обгрунтована англійським економістом А. Маршаллом. Поєднує теорію витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції щодо формування та руху цін. Виходячи з того, що ринкові ціни є результатом взаємодії попиту і пропозиції, Маршалл пов'язував зміни попиту з категорією граничної корисності, а зміни пропозиції — з вирішаль ним впливом витрат виробництва.

Нині жодна з розглянутих теорій не є домінуючою. На думку вчених-макроекономістів, центральною є теорія ціни, що комплексно вивчає вплив різноманітних ціноутворювальних факторів че­рез зміну попиту і пропозиції на ринках. Окремі економісти з огляду на те, що ціна в сучасному виробництві залежить від комплексу факторів (продуктивність праці, циклічність виробництва, стан грошового обігу, характер державного регулювання тощо), відки дають будь-які теорії вартості, зокрема щодо

На ціноутворення впливають і монополії, принаймні на тих сегментах ринку, які вони завоювали. Тому в сучасних теоріях ціни значну увагу приділено проблемі монополізму і монопольних цін. Вивчення ринків досконалої (необмеженої) і недосконалої конку ренції засвідчило, що монопольні надприбутки фірми-монополісти отримують не за рахунок збільшення обсягів виробництва (як це відбувається за досконалої конкуренції), а за рахунок високого рівня цін і за менших обсягів виробництва.

Функції ціни . Ціна як основний інструмент ринкового механізму виконує - обліково-інформаційну, - розподілъчу і - стимулювальну функції.

Обліково-інформаційна функція. Полягає у тому, що ціна є за собом обліку суспільно необхідної (корисної) праці, інформує про пропозицію і обсяг товару, форму є позицію покупця, визначає його попит.

Позаяк ціна є грошовим вираженням вартості, то чим повніше вона відображає вартість (суспільно необхідні витрати), тим надійнішим інструментом порівняння витрат, зіставлення ефективності різних господарських рішень, визначення місця у ринковій конкуренції вона є. Це випливає з того, що в ринкових умовах кожен підприємець щоденно вирішує, яку сировину ефективніше використовувати для виробництва продукції (метал чи його штучний замінник), яке паливо краще застосовувати (газ, нафту, вугілля, дрова чи торф). Якщо індивідуальні ціни відповідають цінам (за видами продукції), що складаються на ринку (на основі суспільно необхідних витрат), то на їх основі можна оцінювати ефективність рішень, що приймаються. Помилки в цінах призводять до прийняття неефек тивних рішень.

Виконання ціною обліково-інформаційної функції зумовлює певні закономірності вдосконалення процесу виробництва:

- забезпечує максимальне наближення ціни до суспільно необ­хідних витрат, покриття витрат виробництва и обігу, а також певний прибуток державі, фірмі та окремому підприємцю;

- інфррмуючи про попит на товари (послуги), вигідність їх виробництва, ціни є надійним інструментом економічних вимірів, вибору економічних видів продукцїї та напрямів технічного про іресу, ухвалення оптимальних з погляду суспільства, фірми, окремого підприємця оперативних і стратегічних господарських рішень;

- сприяє координуванню зусиль організацій, фірм та індивідів у межах народного господарства.

Таке координування потребує масиву інформації про наявність найрізноманітніших товарів і послуг, які пропонуються величезній кількості економічних суб'єктів. Ці суб'єкти повинні мати чіткі спонукальні мотиви, передбачено реагувати на отриману інформацію і поширювати її. Саме таку інформацію і спонукальні мо­тиви містять ціни.

Розподільча функція. Виявляється у сприянні розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту і національного доходу, а отже , у покритті витрат виробництва, утворенні доходів і нагромадженні їх у держави, галузях, регіонах, на підприємствах (фірмах), в окремих соціальних груп населения та індивідів. Від зміни цін неабияк залежить, які господарюючі суб'єкти збільшать свої доходи, а які зменшать, посилиться чи послабиться майнова диференціація населения, буде належною чи порушиться еквівалентність обміну між галузями і сферами народного господарства, регіонами, підприємствами, індивідами та державами. 3 огляду на це виконання ціною розподільчої функції неможливе лише під впливом стихійних сил ринку, інакше не уникнути соціальних конфліктів. Чим складнішим і масштабнішим стае ринкове господарство, тим активнішу роль у забезпеченні виконання ціною цієї функції відіграє держава.

Стимулювальна функція. Полягає у заохоченні виробників, які раціонально використовують ресурси, виробничі можливості, інновації для отримання високих результата. Товарообмінні процеси засвідчують, що ціни активно впливають на виробництво продукції та її виробниче й особисте споживання. За одних цін господарюю чий суб'єкт прагнутиме скоріше освоїти виробництво нової продукції, а за інших — ні. Аналогічно поводиться і споживач: якщо продукція його зацікавить, один купуватиме и навіть за зростан ня ціни, а другий — тільки за її зниження. Отже, стимулювальна або нестимулювальна ціна впливає на виробника через збілыиен ня або зменшення прибутку від реалізації товару (послуги), а на споживача — через вищий або нижчий свій рівень. Так, зі збільшен ням виробниками випуску та реалізації продукції ціни заохочу ють їх через зростання маси прибутку. Додатковий прибуток за рахунок білыиої норми прибутку отримують через ціни виробники , які знижують свої індивідуальні витрати на виробництво і реалізацію продукції порівняно з ринковими цінами. Вищими цінами (а отже, й більшою нормою прибутку) заохочуються і виробники, які випускають прогресивну або високоякісну продукцію, що мае підвищений попит у споживачів. Стосовно споживачів стимулювальна функція ціни виявляється в оберненій залежності: зі зростанням ціни купівля і споживання продукції споживачами зменшуються, і навпаки.

Аналіз виробничих витрат, реалізації товарів на ринках показують, що реальна ринкова ціна, як звичайно, вища або нижча від вартості. Коливання ціни навколо вартості відбувається під впливом ціноутворювальных і ціновідхиляючих факторів.

* Ціноутворюволъні фактори — фактори, які діють у сфері виробництва і впливають на величину нитрат на виготов лення товару ни послуги, формують основу ціни.

До них відносять фактори, що впливають на продуктивну силу праці: рівень розвитку продуктивних сил; науково-технічний про грес; кваліфікація працівників; рівень організації праці.

* Ціновідхиляючі фактори — фактори, що діють на ринку і зумовлюють відхилення ціни від сформованих у процесі ви робництва затрат праці.

Такими факторами є: попит і пропозиція, монополізм, державне регулювання, валютно-фінансові умови.

За переважання ціноутворювальних факторів ціни об'єктивно відображають процес виробництва і споживання, а за ціновідхи ляючих — певні негативні тенденції в економіці, які треба усунути.

Ринкове ціноутворення. Однією з важливих передумов функціонування ринкової економіки є лібералізація цін. Стосовно перехідної економіки інверсійного типу, в якій відбуваються радикальні зміни, а виробництво ще не набуло ознак стабільного зростання, серед економістів немає єдності щодо такої лібералізації: одні вважають, що ціни мають бути вільними, інші — що їх певний час треба регулювати, оскільки ціни внутрішньо вільні щодо своїх структурних елементів, але зовнішні фактори (ціновідхиляючі) обмежують їхню свободу. Одним з найважливіших таких факторів є конкуренція пропозиції (між виробниками) і конкуренція попиту (між споживачами), а також монополізм, державне регулювання економіки і валютно-фінансові катаклізми.

Розмежування внутрішньої свободи і зовнішньої несвобода цін мае принципове значения для функціонування (а у вітчизняних умовах — побудови) ринкового господарства.

Питания внутрішньої свободи ціни є справою лише підприємця, позаяк він персоніфікує внутрішню ринково-об'єктивну свободу ціни у своїх дїях через пошук доціль-ніших, економічно ефективних елементів витрат на виробництво продукції. Його дії фокусуються, у підсумку, на факторах підвищення продуктивності праці (ціноутворювальних), що зумовлює зменшення витрат виробництва і є об'єктивною основою для зни ження ринкових цін. Отже, внутрішня свобода ціни мае два важ ливі соціяльно-економічні наслідки:

- механізм її досягнення забезпечує скорочення індивідуальних витрат на виробництво и реалізацію продукції і таким чином сприяє підвищенню продуктивності праці, суспільному проіресу;

- цей механізм створює умови для завального зниження цін.

Іншими є наслідки зовнішньої свободи цін. За її необмеженості механізм внутрішньої свободи не спрацьовує для підприємця, ос­кільки зникає потреба в тому, і зовнішня свобода ціни вмикає еко номічний механізм протилежної дії. Підприємець стае відносно інде ферентним щодо величини витрат на одиницю продукції і обсягів її виробництва, через те, що його матеріяльна мета — прибуток — реалізується уже не за рахунок зниження витрат, а лише з допомо гою ціни, її зростання. Це мае негативні наслідки для економіки, зокрема для виконання нею соціяльних функцій, оскільки ціна орієнтується на вищий рівень попиту. I як наслідок — спад вироб­ництва. Відбувається "вимивання" продукції масового асортимен ту (диференційованої за різними рівнями попиту). Сфера дії конкуренції попиту значно звужується. Отже, зовнішня свобода ціни стає антистимулом для виробництва, призводить до його скорочення, стагнації, технічної деградації, а в підсумку — і до занепа ду економіки.

Наскільки ці міркування прихильників контролю за цінами в перехідний період виправдані, демонструє рівняння ринку Qц = vГм.

За лібералізації ціни ц, але незабезпеченні зростання обсягу виробництва Q (тим паче за його спаду) ціни зростатимуть, як це спостерігається в українській економіці, зокрема в 90-ті роки XX ст. Однак за підвищення завдяки капіталовкладенням продук­тивної віддачі одного зайнятого (в = аf (к)) і обсягу виробництва загалом (В↑ = аF(Т, К)↑ ) свобода цін не призводить до інфляції. 3 огляду на це важливо, щоб політика уряду сприяла зростанню капіталовкладень і реструктуризації економіки.

Формування механізму ринкового ціноутворення не заперечує урахування внутрішньої і зовнішньої дії факторів. На виробництві під дією ціноутворювальних факторів формується внутрішня ціна, за якою товари надходять на ринок. Безпосередньо на ринку під дією ціновідхиляючих факторів формується зовнішня ціна — ціна реалізації товару. Вона може бути вища або нижча від його внутрішньої ціни, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на конкретному ринку на певний вид товару. Процес формування рівноважної ринкової ціни підпорядкований загальним властивостям рівняння ринку Оц = vГ_{м :}

- зростання попиту vГм↑ зумовлює зростання рівноважної ціни ц↑;

- скорочення попиту vГ_м ↓ мае наслідком зниження рівноваж­ної ціни ц↓;

- зростання пропозиції товару Q↑ супроводжується знижен ням рівноважної ціни ц↓і;

- скорочення пропозиції товару Q↓ спричиняє зростання рівноважної ціни ц↑.

Теоретичне вираження моделі формування ринкової ціни є таким:

vГ_м

Ц.= ------

Q

Однак з нього не можна робити висновку, що фірми (підприємці) повністю покладаються на "невидиму руку ринку" і спрямовують свої товари на ринок без встановлених цін, очікуючи, що він їх визначить. У сучасній ринковій економіці стихія витісняється свідомим регулюванням, прогнозуванням процесів, які в ній відбуваються, зокрема й ціноутворення. Історично склалося так, що ціни встановлювали покупці й продавці за домовленістю. На прикінці XIX ст. у зв'язку з концентрацією торговельного капіталу, виникненням великих підприємств роздрібної торгівлі практикується встановлення єдиної ціни на товари одного виду для усіх покупців. У сучасних умовах ціни на певну продукцію (послуги) у розвинутих країнах формуються не на ринку під час продажу купівлі товару, а заздалегідь маркетинговими службами .

Товари реалізуються не на абстрактному, а на конкретному ринку, тому цінова політика продавця повинна передусім ураховувати тип конкурентної поведінки на ньому.

Відповідно до типів конкуренції виокремлюють чотири типи ринків, кожен з яких має свої особливості ціноутворення: - ринок чистої конкуренції; - кринок монополістичної конкуренции - ринок олігополістичний; - ринок чистої монополії .

Можливості й проблеми цінової політики змінюються залежно від типу ринку. За винятком випадків функціонування на ринках чистої конкуренції (якої практично тепер уже не існує), фірмам треба мати впорядковану методику встановлення вихідної ціни на свої товари.

Ця методика охоплює такі послідовні етапи: - постоновка завдань ціноутворення; - визначення попиту; - оцінка витрат вироб ництва; - аналіз цін і товарів конкурентів; - вибір методу; - встановлення остаточної ціни.

Постановка завдань ціноутворення. Охоплює питання досягнення цілей (забезпечення виживання, максимізацію поточного прибутку, завоювання лідерства за показниками питомої ваги на ринку або якості товару тощо) з допомогою конкретного товару. За виваженої ринкової позиції підходи до формування ціни є чіткими: вона може бути штучно занижена (мета — забезпечення вижи­вання, завоювання лідерства) або завищена (мета — максимізація прибутку).

Визначення попиту грунтується на тому, що будь-яка ціна, визначена фірмою, позначається на рівні попиту на товар. Залежність між ціною і рівнем попиту відображає попиту (рис. 3.1).

Згідно з нею у збалансованій економіці між попитом і ціною існує обернено пропорційна залежність: чим вища ціна тим нижчий попит. Тому, підвищивши ціну з ц1 до ц₂ . фірма продасть меншу кіль кість товару. У відповідь на підвищення цін споживачі з обмеженим бюджетом намагатимуться придбати Q2 і Q1 альтернативні дешеві товари.

Рис. 3.1. Крива попиту: ц— ціна одиниці товару Q,; Q — кількість товару за ціною ц

Крива, що відображає попит на так звані престижні товари Q1 спочатку зростає висхідною до Q₂ за підвищення ціни від ц1 до ц2. Встановлення надто високої ціни ц_ъ призводить до зниження обсягу реалізації від Q₂ до Q3 (рис. 3.2).

Обсяг реалізації може зростати і під впливом нецінових факторів: передсвяткові дні, рекламний пресинг тощо. Ціна за таких умов не підвищується, хоча крива зміщується вправо (вона характеризує ситуативну зміну обсягу реалізації продукції; рис. 3.3).

Рис. 3.2. Зміна кривої попиту Рис. 3.3. Зміщення кривої попиту під впливом престижних товарів нецінових факторів

У формуванні механізму ринкового ціноутворення важливо знати, наскільки чутливо реагує покупець на зміну ціни. Прода вець зацікавлений продати щонайбільше товару за якнайвищу ціну. Покупець прагне придбати щонайбільше товару за якнай нижчу ціну. 1 як наслідок — формування еластичного й неела стичного попиту.

* Попит еластичний — характеризуй швидке реагування споживачів (покупців) на зміну ціни; існує за відносного насичення товарами споживчого ринку.

Крива еластичного попиту характеризує різке зниження попиту за незначного підвищення ціни (рис. 3.4).

* Попит нееластичний — попит, який характеризує незнание реагування споживачів (покупців) на зміну ціни; існує за від носного товарного дефіциту на споживчому ринку.

Крива нееластичного попиту показує, що підвищення ціни від ц₁до ц_г призводить до відносно невеликого зниження попиту: від Q1 до Q₂ (рис. 3.5), тобто у цьому випадку підвищення ціни недоцільне. Тому вигідніше знизити ціни і підвищити попит, що забезпечить більший дохід.

Оцінка витрат. Здійснюється "з урахуванням того, що попит визначає, як звичайно, максимальну ціну, яку фірма може встановити на свій товар і котра залежить від витрат фірми на його виробництво.

Рис. 3.4 Крива еластичного попиту Рис. 3.5. Крива нееластичного попиту

Тому фірма прагне встановити ціну, яка покривала б матеріяльні витрати на виробництво товару і його реалізацію, у тому числі й справедливу норму прибутку.

Аналіз цін і товарів конкурентів. Передбачає врахування їхнього впливу на ціноутворення загалом, оскільки хоча максимальна ціна може визначатися попитом, а мінімальна — витратами, на встановленні фірмою їх середнього діапазону позначаються ціни конкурентів та їхні ринкові реакції. Тому фірма має аналізувати ціни і якість товарів конкурентів, аби використати їх як відправ ну точку для власного ціноутворення: якщо її товар аналогічний товару основного конкурента, вона, щоб не втратити збуту, змушена встановити ціну, близьку до ціни товару конкурента; якщо її товар гіршої якості, ніж товар конкурента, фірма не може за нього запросити таку саму ціну, як конкурент; якщо якість това­ру фірми краща, ніж у конкурента, вона може встановити вищу ціну. Отже, фірма використовує ціну конкурентів для визначення місця своєї пропозиції товару на ринку щодо пропозицій конку­рентів.

Вибір методу ціноутворення. Потребує знання характеру кривої попиту, розрахункової собівартості та ціни продукції конку­рентів. На основі цих параметрів фірма встановлює ціну на свій товар. Вона буде у проміжку між дуже низькою ціною, яка не забезпечує прибутку, і дуже високою, яку не можуть заплатити спо живачі. При визначенні ціни керуються такими положениями: мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимальна — наявністю унікальних якостей товару фірми. Ціни товарів-замінників конкурентів визначають середній рівень, якого фірмі і слід дотримуватися при встановленні ціни.

Встановлення остаточної ціни. Грунтується на попередніх етапах оцінки ціноутворення. Його головне завдання — звуження меж цін, в яких перебуватиме обрана остаточна ціна. її фірма вста­новлює з урахуванням не лише економічних, а й психологічних фак торів, тобто поведінки споживачів, їхніх рішень щодо купівлі то­варів; і відповідності здійснюваній політиці цін; реагування на неї інших учасників ринкової діялъності: дилерів, торговельного персоналу фірми, конкурентів, постачальників, державних органів; дотримання положенъ чинних законів. При встановленні ціни на лежить брати до уваги можливості реалізації товару й отри мання прибутку. Наприклад, за дуже низької ціни отримати прибуток неможливо, а за надто високої — нереально формувати попит на продукцію. Допустима ціна має бути для продавця конкурентоспроможна, а для покупця — платоспроможна. За таких умов продавець зможе відшкодувати собівартість това­ру и отримати валовий прибуток.

Чесна конкуренція передбачає дотримання продавцями-конкурентами п'ятьох правил:

1. Не фіксувати ціни. Продавці встановлюють ціни без консультування з конкурентами, інакше виникає підозра у змові про ціни і починає діяти антимонопольне законодавство.

2. Не підтримувати роздрібних цін. Виробник не має права на в'язувати дилеру роздрібну ціну, за якою той повинен продавати його товар.

3. Не здійснювати цінової дискримінації. Продавець повинен пропонувати свій товар подібним за характером діяльності торговельним підприємствам за одними й тими ж цінами, якщо до­ставка товару не потребує додаткових витрат.

4. Не здійснювати продажу за цінами нижче мінімально допустимих. Продавець не має права пропонувати товар за ціною, нижчою від його собівартості, задля усунення конкурентів

5. Дотримуватися умов підвищення цін. Фірми мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, за винятком періодів дії державного контролю за рівнем цін.

Отже, у ринковій економіці встановлення ціни регулюється такою мірою, якою це необхідно для її об'єктивного вияву. Найреальнішою є ціна за збалансованої економіки та її тривалої стабільності.

Форми ринкової ціни. У ринковій економіці ціна є регулятором процесу суспільного відтворення завдяки постійним коливанням під впливом попиту і пропозиції. Зростання попиту, наприклад, на певну продукцію зумовлює підвищення цін на неї, що забезпечує приплив капіталу у виробництво цієї продукції, а відтак — залучення матеріяльних, трудових і природних ресурсів. I навпаки, зниження ціни на продукцію через скорочення попиту на неї робить її невигідною для виробництва і спричиняє зворотні процеси.

Розрізняють такі форми ринкової ціни: - рівноважш ціна; - кон­курентна ціна; - монопольна ціна; - державна фіксована ціна; - державна регульована ціна.

Найкращим варіантом високоефективного функціонування виробництва є ціна рівноваги (рівноважна ціна), що встановлюється за збігання попиту і пропозиції Qц = vГм:

vГм

Ц= -------

Q

Її визначають діленням суми грошей, що формують попит на певний товар, на наявну кількість товару. За ціни рівноваги не існує ні надлишку, ні нестачі товару, весь товар буде реалізовано:

Q= v Гм/Ц

Рівноважна ціна створює умови для реального розпоряджання товарною масою споживачами і виробниками. За нерівноважної ціни основною масою товару розпоряджаються не вони, а ті, хто мае владу, або спекулянти. Однак рівноважна ціна є ідеальною ціною ринку, якої практично не існує.

Рівновагу ціни порушує монополізм. Зосереджуючи у своїх руках значну частину виробництва і реалізації продукції певної галузі, монополія має змогу обмежити внутрігалузеву конкуренцію і до певних меж диктувати ринку ціну на свою продукцію, що встановлюється нею одноосібно або внаслідок змови з іншими фірмами, — монопольну ціну.

Умовою її виникнення є панівне становище монополії на ринку в особі продавця чи покупця. Монопольна ціна — специфічна фор­ма ринкової ціни, яка забезпечує монополістам отримання монопольного прибутку. Монопольні ціни є монопольно високі або монопольно низькі. Монопольно високі ціни встановлюються у монопольному виробництві, а монопольно низькі — у сфері монопольної закупівлі товарів. Монопольна ціна складається з витратвиробництва і монопольного прибутку. Своєю чертою, монополь ний прибуток охоплює середній прибуток і надлишкову додаткову вартість.

За ринкової економіки держава, виконуючи свої економічні та соціальні функції, також бере участь у ціноутворенні, зокрема встановлює державні фіксовані ціни на продукцію, що виготовляється у приватному або колективному секторах на державне замовлення. На соціальні процеси держава впливає і регулъовани ми цінами на окремі соціально значущі товари (послуги), запобігаючи їхньому необгрунтованому підвищенню.

Отже, у ринкових умовах ціни існують у формах рівноважної, конкурентної монопольної державної фіксованої, державної регульованої ціни. Вони є результатом дії механізму ринкового ціноутворення. Важливо, щоб у формуванні цього механізму всі форми цін не призводили до порушення рівноваги попиту і пропозиції.