3.6 Регіональні інформаційні системи

Суб’єктами державного управління на регіональному рівні є державні управління екології та природних ресурсів областей, міст Києва та Севастополя. Хоча в екологічному законодавстві України відсутнє поняття "регіональна інформаційна система", так само як і "регіональна система екологічного управління", спираючись на існуючу ієрархію системного екологічного управління, логічно стверджувати, що регіональні інформаційні системи (РІС) повинні створювати такий інформаційний простір, який потрібен для забезпечення функціонування державних управлінь екології та природних ресурсів і їх органів на підпорядкованих їм територіях.

Основою для визначення методології, організації, функцій та діяльності регіональної інформаційної системи є перелік завдань з екологічного управління, наведений у Положенні про Державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Повноцінне виконання цих завдань можливе за умов створення розвиненої регіональної інформаційної системи, яка являє собою комплекс, що складається з регіональної моніторингової системи, регіональної кадастрової системи, регіональної ГІС, інших інформаційних систем та регіональної інформаційної інфраструктури, об’єднаних в одне ціле і взаємопов'язаних з іншими структурними елементами екологічного управління.

Розвиток регіональних інформаційних систем передбачається в «Основних напрямах державної екологічної політики України». При цьому слід підкреслити особливу роль регіональних інформаційних систем на етапі переходу України до збалансованого розвитку і гармонізації співіснування суспільства і природи.

Значення РІС випливає з Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наприклад, описово-аналітична частина регіональної стратегії розвитку має містити дані про:

• географічне розташування, оточення регіону;

• ландшафтні особливості рельєфу, характеристику ґрунтів та гідрологію;

• природно-ресурсний потенціал;

• кліматичні умови (температурний режим, опади, вологість повітря, вітри тощо);

• екологічну ситуацію на території регіону.

У процесі підготовки описово-аналітичних матеріалів рекомендується використовувати картографічні, ілюстративні та інші матеріали, до яких належать комплекс географо-економічних карт та схем, кадастрові карти всіх видів, спеціальні схеми та креслення тощо.

Одним із найважливіших елементів, що має пріоритетне значення для розробки регіональної стратеги розвитку, є проведення комплексної оцінки природо-ресурсного потенціалу, який характеризується станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих та рекреаційних ресурсів, станом природного середовища, рівнем природно-техногенної безпеки.

Розглянемо основні оцінки природно-ресурсного потенціалу. Оцінка земельних ресурсів здійснюється на основі визначення рівня та ефективності використання земельних ресурсів за даними земельного кадастру; рівня господарського використання, розподілу земельного фонду; рівня забудови земель, частки земель екологічної мережі; якісного стану і рівня біопродуктивності земельних угідь та ефективності їх використання.

Оцінка водних ресурсів проводиться шляхом визначення їх обсягів, якісного стану, можливостей збільшення, ступеня та ефективності використання.

Лісові ресурси оцінюються за площею, породним складом, віковою структурою, категоріями захищеності, продуктивністю та використанням лісового фонду.

Мінерально-сировинні ресурси (у тому числі так звані "техногенні родовища") оцінюються за структурою, запасами та можливостями приросту, обсягами та умовами видобутку.

Оцінка оздоровчих та рекреаційних ресурсів проводиться шляхом визначення їх придатності для лікування і відпочинку (кліматичні умови, естетична цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо).

Стан навколишнього природного середовища характеризується рівнями забруднення водного і повітряного басейнів, ґрунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх видовою структурою, акустичного дискомфорту, електричних і магнітних полів, випромінювання та опромінювання, потужністю, структурою і перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідники, національні природні парки, біосфери і заповідники, заказники, екологічні коридори тощо).

Рівень природно-техногенної безпеки характеризується переліком, структурою, розміщенням потенційно небезпечних об’єктів та інших джерел виникнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параметрами зон уражень (площа території, кількість населених пунктів та чисельність населення) і наслідками надзвичайних ситуацій, станом об’єктів, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів.

Таким чином, регіональні інформаційні системи, крім виконання поточних завдань з інформаційного забезпечення екологічного управління, стають інформаційним базисом регіональних стратегій розвитку і гармонізації співіснування людини і природи.

Нині в Україні розвиваються також спеціалізовані інформаційні системи: інформаційні системи заповідних територій, депресивних територій, потенційно небезпечних об’єктів, басейнові інформаційні системи та ін. Діючи в межах регіонів, іноді на міжрегіональному й міждержавному рівнях, ці системи потребують належного структурного та організаційного оформлення. Питання їх взаємодії з регіональними інформаційними системами потребує насамперед свого законодавчого розв’язання. Крім того, потребують розв’язання питання обміну інформацією, що стосується міжрегіональних проблем (у тому числі й міждержавного характеру): транскордонне перенесення забруднень, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру.

У цілому в Україні вирішення проблеми формування регіональних інформаційних систем потребує застосування серйозного системного підходу до комплексу методологічних, організаційних, правових та фінансових питань у сфері інформаційних систем екологічного управління.