1. Вікові особливості юнаків і дівчат, вплив на завдання, зміст і методику фізичного виховання

Правильна постановка фізичного виховання в ВНЗ вимагає знань і обліку вікових особливостей розвитку організму студентів. Відповідно до цих особливостей завдання по фізичному вихованню визначається ступінню навантаження на організм студентів.

У віці 16-19 років процес росту й розвитку організму ще триває. У порівнянні з підлітками 12-15 років у студентів спостерігається відносно спокійне й рівномірне протікання всіх процесів розвитку окремих органів і систем організму.

У зв'язку з відносним завершенням статевого дозрівання в цьому віці в студентів чітко проявляються статеві й індивідуальні розходження як у будові, так і у функціях організму.

У старшому віці продовжують помітно змінюватися фізико-хімічні властивості м'язів, удосконалюються їхні функціональні властивості. М'язова тканина за своїм хімічним складом (співвідношенню білків, жирів, води й ін.), будовою, скорочувальними властивостями наближається до норм дорослих. Досягають високого рівня збудливість і лабільність м'язів, їхня нервова регуляція. Разом з тим м'язи в студентів еластичніші, ніж у дорослих, тобто мають властивість більшою мірою коротшати при скороченні й розслабленні. Усе це створює свого роду основу для швидких, різноманітних за характером й амплітудою рухів. Більш чітко, ніж у підлітків, виявляється різниця в збільшенні сили м'язів правої й лівої половини тіла. У зв'язку з цим для повноцінного формування рухового апарата серйозного значення набуває симетричний розвиток м'язів правої й лівої сторін тулуба й кінцівок. Це важливо й для досягнення високих результатів у виконанні різних вправ, зокрема й таких, які мають однобічну спрямованість, - у стрибках, метаннях й ін.

У процесі фізичного виховання необхідно забезпечити всебічний розвиток мускулатури за допомогою різноманітних фізичних вправ із залученням у роботу різних м'язових груп. Для цього варто широко використати загальнорозвиваючі вправи з рухом рук, ніг, тулуба в різні сторони, вправи із ціпками, набивними м'ячами, вправи на гімнастичній стінці й т.д.

На відміну від підліткового віку, в студентів опорно-руховий апарат стає стійким до рухових напруг, до статичної роботи. З'являються сприятливі можливості для розвитку сили й витривалості м'язів. Разом з тим небезпека шкідливого впливу на розвиток кісток і м'язів надмірних рухових напруг і часто повторюваної статичної роботи певною мірою залишається. Так, було помічено, що в юнаків-штангістів у віці 17 років після багаторазового піднімання штанги протягом дня ущільнюється стопа. Висота зводу стопи й інші її морфо функціональні показники в юних легкоатлетів відновлюються тільки через 1-2 дні після двогодинного тренування.

Для забезпечення правильного розвитку кістково-м'язової системи доцільно застосовувати посильні, помірні вправи з більшою напругою м'язів, спрямовані на розвиток сили, однак такі вправи повинні проводитися в чергуванні з більш легкими вправами. У цих вправах напруги окремих м'язів повинні поєднуватися з їхнім наступним розслабленням і роботою інших м'язів.

Для дівчат стає характерним більш розвинений тазовий пояс і мускулатура тазового дна. У порівнянні з юнаками у них спостерігається значно менший приріст ваги м'язів стосовно ваги тіла, набагато повільніше йде ріст сили, помітно відстає в розвитку плечовий пояс. Усе це позначається на здатності дівчат виконувати вправи, що вимагають великого напруження м'язів, наприклад: підтягування, виси, упори, лазіння. Для правильного формування кістково-м'язової системи дівчатам необхідно з великою обережністю давати вправи, що створюють великий усередині черевний тиск, що шкідливо впливають на розвиток органів малого таза, наприклад, піднімання й перенесення більшої ваги, стрибки з великої висоти на тверду поверхню й т.д. У той же час варто широко застосовувати вправи, що зміцнюють м'язи таза й черевного преса. До таких вправ належать різні рухи ногами, крутіння ніг, вправи типу «велосипед» лежачи на спині, обертання тулуба й. т. д..

У зв'язку з ростом і розвитком тіла в юнацькому віці йде подальше формування органів кровообігу й дихання. У цей період триває ріст серця, удосконалюється його регуляція, збільшується потужність серцевого м'яза, у результаті чого значно зростає ударний і хвилинний обсяг серця (обсяг крові, що викидається серцем при одному скороченні протягом хвилини), збільшується сила серцевих скорочень при одночасному зменшенні частоти скорочень.

До 16-19 років високої досконалості досягає нервова й гуморальне регулювання діяльності серця й кровоносних судин. Робота серця й судин стає злагодженою, реакція серця на зовнішні подразнення робиться більш адекватною та розмірною. Зростає витривалість серця стосовно фізичних напруг.

Студенти можуть практично витримувати майже такі ж за обсягом і тривалістю фізичні навантаження, як і дорослі. Їм доступні вправи зі статичним навантаженням, вправи, що вимагають великої швидкості й тривалості рухів, зв'язані зі значними м'язовими напругами. Разом з тим використання подібних вправ на заняттях зі студентами без попередньої підготовки їхнього організму, у першу чергу, серцево-судинної системи, досить небажане. Це багато в чому пов'язано з тим, що серце в студентів, на відміну від дорослих, володіє більшою збудливістю; при м'язовому навантаженні посилення його діяльності відбувається набагато швидше й буває яскравіше виражене. Для непідготовлених юнаків і дівчат часті й тривалі навантаження виявляються іноді надмірними й можуть викликати серйозні розлади в діяльності серцево-судинної системи з появою загальної слабкості, болю в області серця, перебоїв, прискореного пульсу й ін. При правильному систематичному проведенні занять подібних явищ, як правило, не спостерігається.

Для тренування серцево-судинної системи необхідно широко використовувати різні види перегонів в помірному темпі, біг на швидкість на короткі дистанції, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, помірне плавання й т.д. На заняттях варто чергувати вправи, що дають більше навантаження, із вправами помірного навантаження або з періодами короткочасного відпочинку. Доцільно також частіше давати вправи із глибокими дихальними рухами.

Формування органів дихання в студентів характеризується рядом особливостей. У юнаків і меншою мірою в дівчат прогресивно наростає окружність грудної клітки й розміри її дихальних рухів, іде подальший розвиток дихальних м'язів, їхньої сили; удосконалюється регуляція подиху; значних розмірів досягає життєва ємність легенів. У цьому віці спостерігається помітне збільшення легеневої вентиляції як у спокої, так і при фізичному навантаженні. Крім того, більш ефективним стає обмін газів у легенях; підвищується відсоток використання кисню. Незважаючи на це, дихальний апарат у студентів за своїми функціональними можливостями не досягає ще межі, властивої дорослим. При інтенсивних фізичних навантаженнях у них швидше знижується рівень насичення крові киснем, швидше наступає киснева недостатність (гіпоксія). Із цієї причини й у зв'язку з більш високою збудливістю дихального центра студенти не можуть настільки ж довгостроково, як і дорослі, затримувати подих і переносити ускладнення дихання при фізичних вправах, зберігати високу працездатність. Під впливом фізичних вправ функціональні здібності дихального апарата в студентів значно зростають, зокрема, стає рідким і більш глибоким подих, збільшується життєва ємність легенів, підвищується рівень споживання кисню при максимальних фізичних навантаженнях. У підсумку більш стійкою стає загальна працездатність організму стосовно тривалих навантажень.

Велике значення для розвитку органів дихання, кровообігу й усього організму має вироблення в студентів рівномірного й глибокого дихання. Таке дихання є найбільш раціональним для успішного забезпечення організму киснем в умовах підвищеної м'язової діяльності.

Для вирішення цього завдання варто систематично використовувати вправи, що викликають рівномірне, глибоке дихання: ходьбу, біг, пересування, на лижах і ковзанах, плавання й ін.

При навчанні руховим діям необхідно звертати увагу на глибокий видих, на узгодження дихання з рухами. У циклічних рухах дихання - вдих та видих - повинен поєднуватися з кількістю кроків (при ходьбі, бігу й ін.), гребком руками (у плаванні) і т.д.; в ациклічних рухах (стрибки, метання, гімнастичні вправи й ін.) вдих та видих повинні вироблятися як з урахуванням положення грудної клітки стосовно кінцівок тіла, так і з урахуванням моментів найбільшої напруги м'язів у виконуваних рухах. Так, при виконанні загальнорозвиваючих вправ необхідно під час розгинання тулуба й розведення рук робити вдих, а в момент нахилів або згинання рук - видих. У той же час з огляду на встановлений факт підвищення сили м'язів на фазі видиху й при напрузі (затримці подиху на видиху), при виконанні вправ у стрибках, метання, підтягуванні, підніманні ваги доцільно в моменти найбільшої напруги м'язів робити видих або затримування дихання на видиху.

У спортивній практиці це робиться часто навіть у тих випадках, коли видих анатомічно здається невигідним. У веслуванні, наприклад, видих виробляється не у фазі згинання тулуба, а в момент його розгинання, коли здійснюється гребок і м'язи перебувають у стадії максимальної напруги.

Для зміцнення здоров'я студентів - розвитку органів дихання й кровообігу - велике значення має чистота повітря. Досліджено, що заняття фізичними вправами на чистому повітрі більш ефективно впливають на збільшення життєвої ємкості легенів, окружності грудної клітки, вміст гемоглобіну й еритроцитів у крові. У зв'язку із цим дуже важливо уроки фізичної культури проводити на відкритому повітрі. Досить корисно проводити заняття на відкритому повітрі в зимовий час: прохолодне морозне повітря впливає особливо, підбадьорює та гартує організм.

У порівнянні з юнаками у дівчат менш розвинені грудна «клітка, серце й легені, менша життєва ємність легенів, сила дихальних м'язів, а також максимальна легенева вентиляція й обсяг споживання кисню. У силу цього функціональні можливості органів кровообігу й дихання виявляються в них набагато нижчими, ніж у юнаків. Усе це змушує більш обережно ставитися до фізичних навантажень організму дівчат під час занять.

Для правильної організації фізичного виховання студентів дуже важливий облік особливостей розвитку центральної нервової системи, якому належить провідна роль у регуляції всіх функцій організму. У студентському віці завершується розвиток центральної нервової системи, високої досконалості досягає вищий її відділ - кора головного мозку. Нервові процеси здобувають більшу рухливість, росте їхня сила, протікання процесів порушення й гальмування стає більше врівноваженим. Значно поліпшується аналітична й синтетична діяльність кори головного мозку. Високого рівня розвитку досягає друга сигнальна система. Усе це створює сприятливі умови для поглибленого навчання студентів рухових дій, виховання в них фізичних якостей.

У зв'язку з високим рівнем розвитку рухового аналізатора в студентів значно підвищується координація рухів. У цьому віці студенти можуть розповідати досить повно про виконувані ними дії і допущені при цьому помилки. Великого значення набуває словесний опис особливостей структури досліджуваного руху. Все це дозволяє студентам точніше уявити собі фізичну вправу, швидше й правильніше виконати її.

У студентів більш вираженою стає здатність сприймати простір і час, вони відзначаються добре розвиненим почуттям рівноваги, високою здатністю точно стрибати, зберігати заданий темп і ритм руху. Все це говорить про те, що в цьому віці є всі можливості для подальшого розвитку спритності.

Для розвитку сили можуть із успіхом використовуватися різні вправи з короткочасними зусиллями - швидкісно-силові вправи. На заняттях з юнаками великого значення набуває застосування вправ з обтяженням. При правильному використанні їх у комплексі з іншими вправами можна активно впливати на фізичний розвиток юнаків. Для правильного проведення таких вправ дуже важливо підбирати вагові обтяження з обліком фізичних можливостей студентів; необхідно дотримуватися більшої обережності при застосуванні обтяжень, які б наближалися до ваги самих студентів.

При проведенні вправ, потрібно поступово й обережно збільшувати їхню витривалість. Більша обережність необхідна при виробленні швидкісної витривалості (біг на середні дистанції, на 100-200 м), тому що можливість зберігати високий рівень працездатності в студентів ще не досягає межі дорослих. У цьому віці під час інтенсивного бігу в них швидше падає первісна швидкість, швидше проявляються ознаки ослаблення діяльності серцево-судинної й дихальної систем.

У студентів різко проявляються індивідуальні особливості у пристосуванні до більш тривалих фізичних навантажень. Це пов'язано головним чином з тим, що в цей період серед студентів відзначається значно більше число юнаків і дівчат, що мають різні рівні фізичного розвитку, функціональних можливостей і фізичної підготовки. Виникає необхідність строго враховувати ці особливості.

При розвитку швидкості рухів необхідно брати до уваги ряд закономірностей. Найкращий результат у частоті рухів з невеликою амплітудою досягається, як правило, у перші 3 секунди й тримається на досить високому рівні до 5-6-ої секунди. Тому тривалість вправ, за допомогою яких переважно розвивається швидкість подібних рухів, повинна обмежуватися цим часом. До таких вправ належать: стрибки з короткою скакалкою, біг в упорі, різні рухи руками, біг підтюпцем, біг з високим підніманням стегна.

При виконанні циклічних рухів з великою амплітудою, наприклад, біг на швидкість, найбільші величини швидкості на відміну від розглянутого вище випадку, досягаються пізніше. Максимальна швидкість перегонів виявляється на 5-6-ій секунді з моменту старту. До цього часу довжина й частота кроків досягають максимальних величин у кожного бігуна. Але тому що самі показники максимальної швидкості й довжини кроків з віком стають більш високими, то за ті ж самі 6 секунд розбігу хлопчики 11-12 років пробігають близько 30 м, а юнаки 16-17 років - майже 40 м. У дівчаток ця різниця становить відповідно 28-29 й 34-36 м.

У стартовому розбігу, незалежно від статі, віку й фізичного розвитку, студенти досягають за першу секунду перегонів 55% своєї максимальної швидкості, за другу-78%, за третю -90%, за четверту - 96%, за п'яту й шосту -99-100%. Знаючи цю закономірність, викладач може визначити приблизну відстань розбігу залежно від індивідуальних даних студентів. Довжина розбігу, необхідного при стрибках у довжину, для дівчат 16-17 років, перебуває в межах 20-22,5 м, для юнаків - 22,5-26 м. Більш детальне уточнення розбігу (перенос лінії старту на ступню ближче або далі) проводиться під час пробних стрибків,

Порівняння швидкості перегонів показує, що розходження між хлопчиками й дівчатами 16-17 років за швидкістю рухів незначні. З 15 років максимальна швидкість юнаків уже перевищує максимальну швидкість дівчат на 11 -15% і залишається настільки ж відмінною й у зрілих літах (Л. Жданов, 1967).

Можна вважати, що показник максимальної швидкості перегонів в молоді 17-18 років є своєрідним показником природної «стелі» у розвитку швидкості рухів.

При підборі вправ для розвитку швидкості рухів необхідно враховувати ряд специфічних особливостей прояву цієї якості в студентів. Деякі показники швидкості взаємозалежні, інші не залежать один від одного. Так, якщо запропонувати студентам постукувати з максимальною частотою правою рукою по столі, то більшість із тих студентів, які покажуть високий темп рухів правою рукою, будуть у числі перших при рухах лівою рукою. Але якщо в цих же студентів зареєструвати час реакції на який-небудь сигнал (світловий, звуковий, тактильний), то виявиться, що ніякого зв'язку із частотою рухів рукою не спостерігалося. Студент, що був у числі кращих за частотою рухів, може виявитися одним із тих, найповільніше реагує на сигнал. Подібна картина виявляється й у тому випадку, якщо зіставити такі показники швидкості, як максимальна швидкість перегонів і час реакції.

Таким чином, показники швидкості різних рухів не зв'язані між собою, за винятком елементарних рухів (частота рухів пальця, кисті, стопи, руки). Тому, підбираючи коло вправ для розвитку швидкості, необхідно чітко диференціювати їх за своєю спрямованістю: вправи для швидкості реакції, частоти рухів, швидкості переміщення. Більше того, необхідно враховувати й амплітуду, з якою відбуваються рухи.

Для студентів рекомендується застосовувати різноманітні вправи для розвитку швидкості рухів. Це можуть бути коливальні й кругові рухи зігнутими й прямими руками в максимально швидкому темпі протягом 5-6 секунд, ходьба із круговими рухами рук у темпі, що перевищують у два рази темп кроків, швидке ведення м'яча однією рукою, «педалювання» ногами в стійці на лопатках з поступовим прискоренням і наступним за сповільненням протягом 10-12 секунд, швидка передача м'яча в парах, стоячи або сидячи на відстані 2-3 м один від одного, на кількість передач за 5-6 секунд, стрибки через скакалку на більшу кількість стрибків за 8-10 секунд, стрибки з подвійним обертанням скакалки, швидка зміна ніг стрибком з положення випаду протягом 3-4 секунд, швидке виконання нескладних рухів і дій за сигналом. Корисні також вправи, що вимагають швидких відповідних дій під час ходьби або перегонів.

Дослідження показують, що у віці від 15 до 18 років у юнаків спостерігається значне збільшення м'язової сили - в 3-3,5 рази вона більша, ніж у 8 річному віці.

Важливо мати на увазі наступну закономірність: коли росте сила, витривалість майже не збільшується, і навпаки.

Помічено, що в тих юнаків, у яких росте витривалість, сила м'язів залишається незмінною.

Експеримент показав, що найбільший приріст як статичної витривалості, так і сили був отриманий у групі юнаків 16-17 років, які три рази на тиждень додатково до уроків фізкультури займалися вправами в опорі й прийомами класичної боротьби.

Насичення крові киснем у період відпочинку було більшим у тих групах, де проводилося вдихання повітря, збагаченого киснем. На другому місці виявилися групи юнаків, які при відпочинку застосовували активні динамічні вправи, а також і ті, які використали вправи на розслаблення. Найгірший результат за насиченням крові киснем був отриманий у групі, що пасивно відпочивала, сидячи на ослоні в перервах між статичними й силовими вправами (Е. Городніченко).

Ті закономірності, які були виявлені в хлопчиків і юнаків за розвитком сили й статичної витривалості, мають місце в дівчаток, але все це проявляється до 13-14 років. Відрізняються тільки ті дівчата, що займаються систематично спортом. І те, якщо вони залишають спорт, то їхня м'язова сила й витривалість часто стає меншою й характерною більшості дівчат відповідного віку.

Якщо в 3-13 років дівчата витриваліші за хлопчиків, то в 16-17 років юнаки перевершують дівчат. Це яскраво проявляється при порівнянні так званої витривалості дихальних м'язів (Н. Ребров, 1967). Їм було показано чітко, що за витривалістю дихальних м'язів, за їхніми абсолютними показниками, дівчата й хлопчики у всі часи мало відрізняються один від одного.