Література

Основна

1. Василюк А, Корсак К., Яковець Н. Нариси з порівняльної педагогіки. – Ніжин, 2002. – 120 с.

2. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття: Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. – 290 с.

3. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.

4. Порівняльна педагогіка: Навч. посібник / Упоряд. І.М.Богданова. – Одеса: ПДПУ, 2002. – 164 с.

5. Сбруєва АА. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2004. – 320 с.

Додаткова

1. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 62 с.

2. Закон України “Про освіту” від 23 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради.– 1998. – № 4.

3. Закон України “Про загальну освіту” // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 28.

4. Тедеско Х., Адаміо М. Початкова освіта: тривалість навчання та кількість годин // Шлях освіти. –1998. – № 3. – С. 16 – 19.

5. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти // Шлях освіти. – 1996. – № 1; 1997. – № 1.– С. 21– 25.

ДАНІЯ

НІМЕЧЧИНА

ШВЕЦІЯ

ФРАНЦІЯ

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

ІСПАНІЯ

Тема 6. Світові тенденції розвитку системи середньої і професійної освіти

Мета заняття: охарактеризувати систему середньої освіти в різних країнах, розкрити теоретичні питання, що стосуються розвитку, структурних змін та оновлення змісту освіти за кордоном і в Україні.

Основні поняття та терміни: система середньої освіти, диверсифікація, пріоритетні завдання середньої освіти, приватні загальноосвітні заклади, «альтернативні школи», початкова освіта, перевірка та оцінювання знань

1. Питання для обговорення

1. Різноманітності систем середньої освіти та їх характеристики.

2. Розвиток системи освіти: орієнтація на безперервну освіту.

3. Структурні зміни в системі загальної освіти.

4. Освітня політика України та різних країн світу на початку ХХІ ст.

2. Питання для самостійної роботи

1. Оновлення змісту загальної середньої освіти.

2. Принцип безперервності у побудові освітніх систем в Україні та світі.

3. Технологізація освіти як шлях підвищення її ефективності.

3. Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте основні завдання системи середньої освіти в Україні.

2. Складіть порівняльний аналіз принципів побудови підручників для середньої та вищої школи в Україні.

3. Охарактеризуйте сучасний стан розвитку системи освіти в одній із країн:

а) Великобританії;

б) Німеччині;

в) Франції;

г) США;

д) Канаді.

Методичні рекомендації

Відповідаючи на перше питання – “Різноманітності систем середньої освіти та їх характеристики”, слід перш за все з′ясувати, як відбувався розвиток середньої освіти впродовж останніх десятиліть та яких структурних змін зазнала середня освіта. Після цього слід дати характеристику системи середньої освіти та окреслити провідні шляхи розвитку цієї системи (шлях диверсифікації, що надасть можливість кожній людині розвинути та застосувати свої таланти), розглянути пріоритетні завдання, притаманні середній освіті.

Потім потрібно розкрити питання ідеї безперервності освіти, докорінної реорганізації традиційної системи освіти, яка полягає у створенні для кожної людини можливостей отримання і поповнення знань, можливостей розвитку, самореалізації.

Продовжити відповідь слід питанням структурних змін, що відбуваються у галузі середньої освіти, оновлення її змісту. Диверсифікація дає можливість говорити про два рівні середньої освіти: академічний, що веде до університетської освіти, та професійний, технічний, що веде у світ праці.

Доцільно також розкрити питання освітньої політики ХХІ ст., що здійснюється стосовно середньої освіти в Україні та за рубежем (єдиний навчальний заклад, масова неповна середня школа, старша середня школа, навчальні заклади нового типу, академічні відділення, спеціальні школи, альтернативні школи, приватні навчальні заклади, позашкільні дитячі установи).

Аналіз середньої освіти, наприклад, у Німеччині.

У середині 60-70-х років у ФРН відбулося реформування школи. Результатом реформи змісту освіти стали: посилення наукового характеру навчального матеріалу; орієнтація на розвиток мислення і пізнавальних здібностей учнів у ході модернізації навчальних планів, програм і підручників всіх типів шкіл; розширення мереж факультативних і обов’язкових навчальних дисциплін, запровадження інтегрованих курсів, включення сучасної проблематики в учбовий матеріал традиційних предметів. У результаті всіх перетворень значно розширилися освітні можливості учнів.

З 5 класу в німецьких школах починається другий ступінь навчання, і учні розподіляються за здібностями і успішністю в школи різних типів. До другого ступеня навчання першого порядку у всіх федеральних землях належать:

– основна школа (Grundschule) — з 5 чи 7 до 9 чи 10 класу;

– реальна школа (Realschule) – з 5 чи 7 до 10 класу;

– гімназія (Gimnasium) – з 5 чи 7 до 10 класу (молодший і середній ступені навчання);

– інтегрована чи кооперативна загальноосвітня школи – з 5 чи 7 до 10 класу. В Баварії є також баварська промислова школа (з 7 чи 8 до 10 класу).

Учні мають можливість переходити зі школи одного типу до школи іншого типу. Перехід став можливим у результаті вжитих заходів щодо узгодження “рамкових” навчальних планів для всіх видів шкіл. Соціологічні дослідження показують, що переважна більшість (80%) батьків учнів початкової школи Німеччини прагнуть навчати своїх дітей у школах підвищеного типу, оскільки це дає більші шанси на успіх в житті, продовження освіти і вдале працевлаштування в майбутньому. Все частіше сім'ї стали вдаватися до послуг репетиторів, навіть у тому випадку, коли діти відвідують основну школу (явище до цього невідоме у ФРН), оскільки на її старшому ступені з'явилась можливість для учнів, що добре встигають, перейти в навчальні заклади більш високого рівня.

Основна школа передбачає у більшості федеральних земель п'ять років навчання (з 5 до 9 класу); в Північному Рейні-Вестфалії з 1979 р. всі основні школи перейшли на шестирічне навчання (з 5 до 10 класу); в землях Бремен, Гессен і Нижня Саксонія, де 5 і 6 класи виділені в самостійну орієнтаційну школу, навчання в основній школі триває три роки (з 7 до 9 класу). В Заарланді, Бремені, Нижній Саксонії, Шлезвіг-Гольштейні і Гессені основні школи об'єднані з реальними.

У ФРН немає одноманітності в тривалості навчання в основній школі. Запровадження 10 класу в окремих землях (Північний Рейн-Вестфалія, Гессен) відкриває можливість учням, що його закінчили, перейти на старший ступінь навчання в гімназії.

Після закінчення основної школи випускні іспити не складаються, вони запроваджені тільки в землі Баден-Вюртемберг. У всіх інших землях передбачені звичайні письмові й усні екзамени, а також практичні завдання з математики, німецької і англійської мов. Можна скласти екзамен (за вибором) з трудового і музичного виховання (столярна справа, креслення, шиття, домоводство, машинопис, стенографія, музика, естетичне виховання і спорт) або ж з одного з таких предметів, як фізика, хімія, біологія, історія, географія, соціологія. Якщо середній бал складе 3,0, то учневі видається кваліфікаційний атестат зрілості, який дає право вступу до об'єднаного професійного училища, спеціального професійного училища, в спеціальний 9 клас промислової школи. Як і раніше, більшість підмайстрів виходять з основної школи, більше половини її випускників йдуть на виробництво. У зв'язку з цим очевидна необхідність зміцнити контакти основної школи з виробництвом, розширити практичні заняття в ній і створювати багатопрофільні школи.

Реальна школа. Курс навчання у реальних школах розрахований на шість років (з 5 до 10 класу) чи чотири роки (з 7 до 10 класу). Реальна школа – самостійний тип навчального закладу. Однак в Гессені, Нижній Саксонії, Північному Рейні-Вестфалії, Шлезвіг-Голштейні і Заарланді часто практикується об'єднана форма реальної і основної шкіл чи інтегрована школа, а також, в обмеженій кількості, трирічна об'єднана школа (реальна школа і гімназія) для учнів основної школи, які можуть перейти в неї після VII класу.

Від основної школи реальна відрізняється розширеним змістом, наприклад, у галузі вивчення іноземних мов (англійська як основна і французька як додаткова), і більш тривалим терміном навчання. З сьомого року навчання, а в Баварії з восьмого, починається процес диференціації. Це передовсім стосується вибору предметів. Перша група предметів (за вибором) математично-технічного і природничонаукового циклу забезпечує підготовку до технічних спеціальностей, чому служать посилені заняття математикою, фізикою, кресленням. Друга включає у себе економіку, право, бухгалтерію, стенографію і машинопис. Вивчення цих дисциплін готує школярів до роботи в сфері економіки і управління. Третій напрям неоднозначний: це може бути музично-естетична, соціальна підготовка чи домоводство, однак не кожна реальна школа може надати учням всі три можливості. Починаючи з 7 класу, за бажанням самих учнів, вони можуть займатися вивченням французької мови чи інформатики. Французьку обирають, як правило, ті, хто збирається після реальної школи перейти на старший ступінь гімназії чи до спеціальних шкіл з поглибленим викладанням іноземних мов.

Реальні школи користуються популярністю; число учнів у них з роками збільшується, позаяк вони надають певний шанс отримати вищу освіту тим, чиї батьки не змогли забезпечити своїм дітям достатньої підготовки для вступу в гімназії після початкової школи. Таким чином, реальна школа найбільшою мірою виконує завдання соціального вирівнювання в суспільстві,

Гімназія. Як правило, гімназія включає в себе молодший (5 – 7 класи), середній (8 – 10 класи) і старший (11 – 13 класи) ступені навчання. Гімназія дає основи знань для продовження навчання у вищих школах і університетах, для наукових досліджень, а також для оволодіння професіями, які хоч і не пов'язані з наукою, але вимагають високого рівня освіти Офіційно основну мету німецької гімназії можна сформулювати так: «Гімназія дає загальну фундаментальну освіту для наукових занять. Тим самим створюються необхідні передумови для підготовки з інших професій з підвищеними інтелектуальними вимогами. Викладання визначається цим завданням на всіх ступенях, але особливо на старшому ступені гімназії».

У всіх гімназіях на молодшому і середньому ступені викладання ведеться за єдиними узгодженими навчальними планами. Відмінності в різних землях несуттєві і торкаються, як правило, кількості годин, що відводяться на ті чи інші предмети. У незначній кількості існують гімназії з ухилом тільки в галузь іноземних мов, економічних наук чи музики на рівні молодшого і середнього ступенів навчання.

Існує три широкі напрями гімназичної освіти на старшому ступені: природничонауковий в поєднанні з математикою і технікою; суспільно-науковий; лінгвістично-літературний у поєднанні з мистецтвом. У навчальному процесі гімназії проглядається орієнтація у програмах і викладанні на розвиток наукового мислення, інтелектуальності, на формування поглиблених навичок пізнання.

Кожний учень старшого ступеня для успішного закінчення гімназії повинен пройти курс навчання з двох профільних предметів (по 6 годин на тиждень). Вибір тут надається самому гімназистові, але є і обов'язкова умова: одним з профільних предметів обов'язково повинна бути іноземна мова (або математика), або ж дисципліна природничонаукового циклу, наприклад, фізика, хімія чи біологія.

Частина випускників 10 класу залишають гімназію і вступають до професійних училищ. В цьому випадку їх атестат прирівнюється до атестату зрілості реальної школи. Лише успішне завершення 13 класу гімназії дає можливість продовжити навчання у вищих школах і університетах.

Обов'язковими предметами стали: німецька й іноземна мови, образотворче мистецтво, музика, філософія, богослов’я, суспільствознавство (історія, соціологія, політична географія), економіка, математика, фізика, хімія і біологія. До предметів за вибором віднесли педагогіку, психологію, право, геологію, астрономію, технологію виробництва, статистику, обробку даних тощо.

Цікавою є система оцінки знань. Найвища оцінка – 1, найнижча – 6. Кожній оцінці відповідає певна кількість балів із врахуванням так званої “тенденції оцінки”. Наприклад, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній оцінці „1"; 12, 11, 10 – відповідно, „2"; 9, 8, 7 – „3"; 6, 5, 4 – „4”; 3, 2, 1 – „5"; 0 балів сигналізує про повну відсутність знань з предмету і означають оцінку 6. При атестації учнів оцінки виставляються лише в балах.

Незважаючи на складну структуру шкільної освіти, в Німеччині проглядається тенденція до її централізації. Робота ведеться у двох напрямках. Перший – створення єдиних навчальних програм і планів для всіх федеральних земель, другий пошуки нових форм школи, які привели до створення в 60-х роках об'єднаних шкіл двох типів: кооперативних та інтегрованих. Обидві вони охоплюють учнів з 5 чи з 7 до 10 класу, але окремі школи мають також і старший ступінь навчання (11-13 класи).

Кооперативні школи з організаційної і педагогічної точок зору об'єднують основну, реальну школи і гімназію (до X класу). Після IX класу учні отримують такий же атестат зрілості, як і в основній школі, а після X класу він прирівнюється до атестата реальної школи і середнього ступеня гімназії, що дає можливість перейти до XI класу гімназії. Заняття в кооперативній школі будуються за системою обов'язкових предметів і предметів за вибором. Такі навчальні заклади є не у всіх федеральних землях, і їх кількість не дуже велика.

Інтегровані школи розраховані на шість років навчання (5-10 класи), мають єдину програму і прагнуть розвивати нахили і здібності кожного учня на основі індивідуалізації навчання. Школи цього типу знайшли визнання у всіх федеральних землях Німеччини. На п'ятому і шостому роках навчання заняття ведуться за системою класів, і всі предмети є обов'язковими для всіх. Починаючи з сьомого року, учні отримують можливість вибирати предмети за запропонованими модулями, і заняття будуються за системою курсів. Обов'язкові предмети зберігаються незалежно від обраного курсу. На старшому ступені навчання починається спеціалізація і відбувається перехід до системи основних курсів і курсів досягнень.

У Німеччині існують і платні приватні школи. Сьогодні їх нараховується більше 4-х тисяч. Переважна більшість з них належить церкві (до їх числа входять як загальноосвітні, так і спеціальні богословські навчальні заклади). Серед них найпопулярнішими є так звані Вальдорфські школи, засновані в 20-х роках Рудольфом Штайнером (1861 – 1925), і заміські інтернати. Існують також приватні школи для національних меншин (наприклад, для датчан на півночі землі Шлезвіг-Голштейн) чи для іноземців (наприклад, для греків, японців та ін.). Крім того, є приватні комерційні професійні школи і училища, а також ті, які готують молодший медичний персонал. Роль приватних шкіл у системі освіти Німеччини не можна недооцінювати. Як правило, вони беруть на себе роль провідників нових ідей. Приватні школи відрізняються від державних тим, що з педагогічної, релігійної чи світоглядної точки зору їм надана свобода у виборі навчальних і виховних методів, навчального матеріалу і організаційних форм занять. Вони мають право ставити експерименти і розвивати свої концепції виховання. Вальдорфські школи мають дванадцять класів, 13 додатковий – готує для вступу до вищих навчальних закладів. Крім того, до цих шкіл прикріплені дитячі садки. На другий рік нікого не залишають і, як правило, з школи не виключають, однак у 13 клас переходять дуже мало. Оцінки не виставляються, а даються короткі відгуки про успіхи. Навчання протягом всіх тринадцяти років ведеться без підручників – учителі читають лекції, а учні записують отриману інформацію в зошити. Порівняно з державними, організація навчального процесу у вальдорфській школі відрізняється насамперед тим, що в ній відсутня установка на розклад уроків, у якому переважно через кожні 45 хв. відбувається перехід до вивчення іншого предмету. Тут, починаючи з 1 -го класу, запроваджено навчання за «методом епох» у поєднанні з уроками, які продовжуються 45 хв. Сутність «методу епох» полягає в тому, що викладання предмету ведеться протягом 3 – 4 тижнів, з 7 год. 45 хв. до 9 год. 40 хв. ранку. За цим методом вивчаються предмети головного циклу: рідна мова, математика, історія, праця, географія, історія мистецтва.

За аналогією доцільно проаналізувати розвиток середньої освіти в одній з країн Європи.

Усі наявні у світі варіанти профпідготовки можна звести до п'яти типових моделей:

І. МОДЕЛЬ-1 (МІ) містить поєднання загальної освіти і професійної підготовки на заключній стадії середньої освіти з тривалістю навчання два-чотири роки. Вся молодь отримує право продовжувати навчання у вищих закладах освіти чи розпочати активну трудову діяльність відповідно до фахового сертифікату.

2. МОДЕЛЬ-2 (М2) передбачає створення мережі спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти з кількарічними програмами, які здебільшого складаються з двох головних частин – загальноосвітньої і фахової. Навчання в аудиторіях і лабораторіях цих закладів доповнюється більш-менш тривалою виробничою практикою за профілем підготовки. Право на продовження освіти отримують більшість випускників, залежно від успіхів у навчанні і змісту отриманих дипломів чи сертифікатів.

3. МОДЕЛЬ-3 (МЗ). Комбіноване ("дуальне") навчання, яке відбувається одночасно на робочому місці і в спеціалізованому закладі освіти. Найбільш поширені варіанти передбачають розподіли часу двох видів навчання 4:1, 3:1 чи 2:1, а також підписання індивідуального контракту між учнем і керівником того підприємства, на якому проходить виробнича підготовка. Можливості подальшого навчання випускників цієї моделі профосвіти залежать насамперед від змісту програм навчання і досягнутих успіхів.

4. МОДЕЛЬ-4 (М4). Ця модель цілковито спирається на виробниче учнівство і зберігає всі головні риси підготовки молоді у часи Середньовіччя, оскільки не потребує створення спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти. Учень є працівником фірми чи підприємств задовільного розміру і форми власності. Складання випускних екзаменів дає право на суто фаховий сертифікат і виключає можливість безпроблемного вступу до вищої школи. Ця модель залишається найпоширенішою і в наш час, оскільки, за даними учасників V Міжнародної конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту шляхом традиційного учнівства [26].

5. МОДЕЛЬ-5 (М5). Ця модель передбачає надання дуже різноманітної за місцем навчання і тривалістю програм професійної підготовки особам, які можуть розглядатися як безробітні (випускники закладів середньої освіти, що не спромоглися вступити до закладів вищої освіти; дорослі особи, що втратили місце роботи і бажають змінити фах тощо). У межах подібного підходу професійно-технічна освіта стає засобом боротьби з безробіттям і соціального захисту частини населення, що спричиняє фінансування з позаосвітніх джерел – фондів боротьби з безробіттям, соціальної підтримки осіб з низьким рівнем освіти.

Більшість країн Європейського Союзу, Центральної Європи, СНД використовують М2. Японія – переважно М4. Великобританія обрала п'яту модель.

Основні положення нової освітньої парадигми, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), подаємо у вигляді порівняльної таблиці.

Таблиця 3. Освітня парадигма

СТАРА ПАРАДИГМА	НОВА ПАРАДИГМА
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію	Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит ринку праці
Одноразове набуття кваліфікації	Освіта протягом усього життя
Надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця)	Надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місця роботи
Відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки	Інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок
Твердий графік прийому на навчання та його закінчення	Гнучкий та варіативний підхід до визначення строків навчання
Орієнтація на формальний (державний) сектор економіки	Урахування потреб формального та неформального (приватного) секторів економіки
Орієнтація на роботу за наймом	Орієнтація як на роботу за наймом, так і на самостійне підприємництво
Освітню політику та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава	Функції визначення політики у сфері профтехосвіти. Контролю, за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремлені одна від одної, зумовлені потребами ринку праці
Централізована система управління профтехосвітою	Децентралізована система, що вимагає представництва як центральних, так і місцевих владних структур, приватного сектора