Системи освіти література

Основна

1. Василюк А, Корсак К., Яковець Н. Нариси з порівняльної педагогіки. – Ніжин, 2002. – 120 с.

1. Василюк А, Пацохинський Р, Яковець Н. Сучасні освітні системи. – Ніжин, 2002. – 140 с.

2. Порівняльна педагогіка: Навч. посібник / Упоряд. І.М.Богданова. – Одеса: ПДПУ, 2002. – 164 с.

3. Сбруєва АА. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2004. – 320 с.

Додаткова

1. Корсак К.В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів: Монографія. – К.:МАУП-МКА, 1997. – 208 с.

2. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України /За ред. В.Зубка. – К.: КМА, 1999. – 290 с.

Тема 1.А. Освітня політика і порівняльно-зіставні методи

Мета заняття: розглянути питання соціального попиту на освіту, політичні чинники розвитку освіти та проблему демократизації освіти в сучасних умовах розвитку суспільства, питання інтеграції в галузі освіти, проаналізувати методи порівняльно-педагогічних досліджень.

Основні поняття та терміни: чинники розвитку освіти, глобалізація, принципи освітньої політики, освітні ідеології, неоліберальні та соціально-прогресивні стратегії впливу, економічний аспект глобалізації, культурний аспект, локалізація, індивідуалізація.

1. Питання для обговорення

1. Провідні контекстуальні чинники розвитку освіти в сучасних умовах.

2. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти.

3. Зіставно-історичний метод.

4. Системно-зіставний метод.

5. Порівняльно-дедуктивний метод.

6. Проблемний метод.

2. Питання для самостійної роботи

1. Вплив глобалізації на розвиток освіти.

2. Інтеграційні процеси в освіті.

3. Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні підходи до аналізу поняття «глобалізація».

3. Які підходи розгляду поняття «глобалізація» існують у соціальних науках?

4. У чому полягають особливості впливу економіки знань на розвиток освіти?

5. Як впливають зміни сучасного соціального контексту на розвиток освіти?

6. Що таке макроосвітній контекст розвитку сучасної освіти?

Методичні рекомендації

У сучасних умовах можна виокремити різні чинники зростання попиту на освіту. Серед них –соціальний попит на освіту, політичні та макрополітичні чинники розвитку освіти, макроекономічний та економічний, демографічний, інформаційно-технологічний, макроосвітній, соціально освітній і професійно-освітній.

Потім пропонується дати визначення глобалізації та проаналізувати різні аспекти її впливу на розвиток освіти.

Темпи розвитку глобалізації у сучасному світі свідчать, що вона є однією з пріоритетних ознак розуміння, прогнозування, активізації, корекції сучасних соціальних, економічних, культурологічних, національних, етнічних процесів на світовому, регіональному, національно-державному, суспільно-громадському рівнях розвитку. Це виявляється і у формуванні нових пріоритетів економічного розвитку з відповідними змінами в світовому та регіональному розподілі праці, і модернізації сучасного розуміння статусу лідерства в регіональній та світовій економіці та політиці, в соціокультурних процесах, і в формуванні наднаціональних формувань типу Європейського союзу, і в потребі зростання партнерства між державою й громадянським суспільством для максимального самовиявлення та самореалізації особи. Фактично світовий розвиток наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. демонструє, що найбільшого успіху досягає той, хто вміє реалізовувати тенденції виявлення глобалізації, її суперечності для свого розвитку. Ті, хто не пробують сприймати світ за старими мірками, втрачають не тільки темпи зростання сьогодні, а й соціальну перспективу розвитку на завтра.

Глобалізація – це реальність, бажають бачити це певні соціально-політичні сили чи ні. Час "ізмів" минув. І зараз можна будувати власний розвиток як на моделі інноваційної економіки з відповідною модернізацією усієї соціальної системи і можливостями свого включення до регіонально-світового розвитку як пріоритетного партнера, так і залишитися з амбіціями аграрно-машинобудівної економіки, але і з відповідними можливостями свого статусу в світовому та регіональному розподілі праці, відповідним рівнем життя (а також масовою міграцією робітничої сили на некваліфікований ринок праці у заможних державах).

При цьому слід зауважити, що глобалізація у своєму розвитку виявляє і певні суперечності. До них, на нашу думку, слід віднести:

• нерівномірність економічного розвитку окремих держав і регіонів з позицій запровадження найновітніших технологій і відповідно можливостях наддоходів і пріоритетних позиціях у розподілі ресурсів, впливу на розвиток регіональних та національних ринків; одним з виявів цього є зростання вірогідності глобальних кризових явищ від факторів, які раніше не впливали на ці процеси (наприклад, економічний резонанс на події, пов'язані з терактами 11 вересня 2001 року в США);

• інтернаціоналізація життя призводить до певного зменшення ролі національно-культурних факторів життя. Це не означає тільки негативні тенденції. Наприклад, для успішної інтеграції нових громадян (етнічних вихідців з Африки та Азії у Євросоюзі в системі запровадження громадянської освіти була реалізована спеціальна програма, яка стимулювала залучення культурних надбань їхніх народів для формування громадянської культури школярів держав, куди вони переїхали);

• темпи наростання глобалізації і рівень їх аналізу та прогнозування в усій динаміці виявлення як конструктивних, так і негативних наслідків (з відповідними аналізом ризиків виявлення глобалістських тенденцій).

Звісно, це не весь спектр суперечностей виявлення глобалізації, автори зупинилися тільки на тих, що безпосередньо допомагають зрозуміти зазначену проблему.

Після цього слід перечислити та розкрити фактори впливу міжнародних організацій на розвиток освіти. Продовження вивчення питання глобалізації слід продовжити розкриттям економічного й культурного аспектів на розвиток освіти.

Методи порівняльно-педагогічних досліджень. Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень становлять підходи: 1) цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається у рамках сукупності всіх форм життєдіяльності людини тієї чи іншої нації – матеріальної, політичної, культурної тощо; 2) антропологічний, за яким усі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреби розвитку особистості; 3) синхронний, який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі у співвідношенні з іншими націями, регіонами; 4) діахронний, в рамках якого розглядаються зіставляються педагогічні явища, що відбуваються у різних культурно-історичних циклах у межах однієї нації.

Методи дослідження порівняльно-педагогічих досліджень:

1) вивчення офіційних документів, до яких відносять: державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов’язки держави; документи та матеріали громадських, професійних, політичних організацій у сфері освіти; матеріали форумів міністрів освіти регіонів; документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та інших світових організацій у сфері освіти; всі види шкільної документації;

2) вивчення статистичних даних (важливий як кількісний, так і якісний аналіз);

3) вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними з них є: освітянські журнали та газети; науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали, що містять інформацію про теоретичні та прикладні дослідження в сфері освіти; монографії з питань освіти; мережа Інтернет;

4) спостереження – звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне (інтенсивне – внутрішніх, екстенсивне – зовнішніх проявів);

5) бесіди та інтерв’ю з безпосередніми учасниками освітніх процесів;

6) методи математичної та статистичної обробки даних;

7) структурний метод, який передбачає „розчленування” феномена на складові;

8) конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному феномені в цілому та в окремих його складових;

9) порівняльний, який дає підставу робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та їхнього розвитку.

Дехто із дослідників визначає і часткові методи, специфіка яких полягає у тому, що вони здатні найбільш адекватно допомогти пізнанню конкретних педагогічних явищ. До них належать: аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових та особистісних цінностей, встановлення їх пріоритетності; модернізаторський метод сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ (антиреформ); парадигмальний метод, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм. У порівняльній педагогіці використовуються також методи, що характерні і для історії педагогіки: метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розвиток освіти протягом її даного циклу (≈ 60 – 70 років тривають ці цикли); хвильовий, що допомагає пізнати поширення своєрідних хвиль освіти (у нас – дворянська, міська, буржуазна, пролетарська). Порівняльна педагогіка вимагає застосування продуманої системи методів, яка забезпечить ефективний результат.