Методичні рекомендації

Розгляд питання ефективності діяльності школи слід розпочати із характеристики концептуальних підходів: організаційного та парадигмального. До питання організаційного підходу слід віднести і питання моделей визначення шкільної ефективності Дж. Ширинса (модель економічного раціоналізму, модель органічної системи, модель людського виміру організації, управлінська (бюрократична) модель, політична модель організації). До питання парадигмального підходу (автор І. Ченг) слід віднести питання чинників впливу на навчальний процес у класі та взаємодію цих чинників та три моделі виміру у рамках парадигми внутрішньої якості освіти (цільова модель, процесуальна модель та модель відсутності проблем.

Після цього потрібно охарактеризувати моделі виміру узгодженої якості освіти та основні проблеми сучасних систем освіти, шляхи розв′язання цих проблем.

Питання технологізації та інформатизації освіти як підходу до розв’язання проблем, потрібно розпочати із впливу ІТ на якість освіти та подолання дидактичних проблем, а також охарактеризувати основні етапи розвитку ІТ як засобу навчання другої половини ХХ століття та зупинитися на 4 етапі (розвиток мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережних технологій).

Логічним продовженням розгляду впливу цих технологій на ефективність освіти є характеристика їх використання у такій формі навчання, як дистанційне навчання. Тут потрібно детально зупинитися на ДН у різних регіонах світу та перейти до питання модульного навчання як передового педагогічного досвіду, що також дало змогу підвищити ефективність навчання.

Приєднанню України до Болонської декларації та інтеграції вищої освіти України у Європу. На думку більшості фахівців, сьогодні немає альтернативи. Входження до Болонського простору є для українського суспільства важливим та необхідним через потребу розв’язання проблеми визнання українських дипломів за кордоном, підвищення ефективності та якості освіти і відповідно конкурентно здатності українських ВНЗ та їхніх випускників на європейському й світовому ринку праці. Адже Болонський процес вийшов за межі Європейського Союзу та Європи і стає частиною процесу глобалізації вищої освіти й глобального ринку праці. Приєднання до Болонського процесу сприятиме утвердженню принципу автономії в університетській освіті України, послабленню, а в перспективі зникненню жорсткого адміністративного та фінансового контролю з боку державних органів за функціонуванням університетів, ефективному залученню та використанню власних ресурсів у навчальному процесі, організації стажування та обмінів для студентів та викладачів. У внутрішньосуспільних процесах ці зміни сприятимуть розвитку громадянського суспільства, формуванню громадянської культури та відповідальності, поглибленню демократичних трансформацій. Успішні кроки України у цій сфері співробітництва та інтеграції з ЄС позитивно вплинуть на прискорення процесів співробітництва в інших сферах, сприятимуть зміні ставлення ЄС до України, подоланню існуючих стереотипів. Отже, входження України до Європейського простору вищої освіти є одним з важливих чинників реалізації визначеного стратегічного напряму інтеграції України до ЄС.

Формування стратегії і плану дій. З травня 2005 року в системі вищої освіти України запроваджено важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу. Набув чинності “План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” (наказ МОН від 13.07.2007 р.). В Плані визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу:

• створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

• адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;

• забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів (ВНЗ) формувати свою професійну кар’єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.

План дій передбачає реалізацію низки завдань у системі вищої освіти України, що сприятиме досягненню основної мети – підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці, а саме:

• модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій;

• удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;

• підвищення ефективності та якості вищої освіти;

• міжнародного визнання документів про вищу освіту;

• зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг, досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.

Інституційне забезпечення Болонського процесу в Україні. У 2006 р. створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні.

Структури, що супроводжують впровадження Болонського процесу в країні, є переважно офіційними урядовими структурами. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України (розпорядження МОН від 24.05.2006 № 93-р) та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу (наказ МОН від 7.03.2006 № 164).

Оптимізація мережі ВНЗ. Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 904 вищі навчальні заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Вони підпорядковані 28 міністерствам і відомствам, 10 з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики не має жодна європейська країна.

Зміни в структурі органів державної влади, відповідальних за вищу освіту, спрямовуються на концентрацію державного управління ВНЗ в одній структурі – МОН України, з метою оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Підготовлено проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання управління навчальними закладами”, яке передбачає передачу ВНЗ до сфери управління Міністерства освіти і науки.

Формування національної системи кваліфікацій. Процес формування і запровадження національної системи кваліфікацій планується завершити поетапно до 2010 року. Основою цих дій є узгодження національної системи кваліфікацій з системою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. У 2006/2007 навчальному році студенти всіх ВНЗ III – IV рівнів акредитації залучені до двоциклової системи підготовки (бакалаври–магістри), що відповідає Болонським принципам. Розпочато формування національної структури кваліфікацій бакалавра, яка відповідає цьому переліку і буде представлена Групі супроводу Болонського процесу (BFUG) для адаптації до загальноєвропейської системи кваліфікацій.

Стосовно програм другого циклу, вивчається проблема диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Зараз в Україні пропонується післябакалаврська програма магістра наук і програма, що має умовну назву “спеціаліст”, яка більше зорієнтована на практичну діяльність.

Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції таких програм. Пропонується розробити два варіанти магістерських програм – магістра академічного і магістра професійного профілю, з орієнтацією останньої на практичну діяльність. Як приклад для технічних спеціальностей – магістр наук, магістр інженерії.

Запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу перебуває на початковій стадії. Проблемою впровадження в Україні третього циклу навчання у рамках Болонського процесу є збережена з радянських часів система присудження двох наукових ступенів: кандидата та доктора наук, узгодження яких з європейськими зразками ускладнюється відсутністю єдиного докторського стандарту в країнах-учасницях Болонського процесу.

Забезпечення якості освіти. Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). З метою співробітництва, вивчення досвіду Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) в управлінні ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено спеціальний відділ. В Україні функціонує також незалежна державна інспекція.

Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на філії іноземних навчальних закладів, що функціонують в Україні. Розроблено план удосконалення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм ENQA щодо:

• внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;

• зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

• забезпечення якості у діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.

Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою. Відповідна система інформування суспільства про результати акредитації ще не запрацювала належним чином, незважаючи на те, що в усіх регіонах при обласних управліннях створено громадські акредитаційні комісії, робляться спроби залучення студентів до участі в оцінці якості вищої освіти.

Запровадження Європейської кредитно-трансферної системи. У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III – IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний Пакет інноваційних нормативних документів ECTS. Розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи із запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement) який отримав кожен студент-випускник у 2008/2009 навчальному році.

Проте запровадження системи ECTS призвело до збільшення навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення європейської системи ECTS не супроводжується в Україні узгодженням з Болонськими стандартами навантаження викладачів, яке на сьогодні в середньому складає 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі.

Визнання ступенів і періодів навчання. Визнання кваліфікацій вищої освіти входить до компетенції управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН і регулюється Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постановами Кабінету Міністрів України № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання” та № 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту”, в яких встановлюється централізована процедура, визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів. Чинне законодавство з визнання іноземних кваліфікацій приведене у відповідність до положення і принципів Лісабонської конвенції, яку Україна ратифікувала у 1999 році. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання. Ще 32 проекти таких угод проходять процедуру узгодження.

Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 3% від їх загальної кількості.

Мобільність. Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад.

Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула. У 2005/2006 навчальному році в Україні здобували вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходили навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10% від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.

Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам і молодим науковцям для навчання та стажування у провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п’ятдесяти студентських стипендій щорічно, не розв’язує проблеми в масштабах держави.

Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.

Навчання протягом життя. В Україні розпочалася робота зі створення умов для навчання впродовж усього життя:

• Розроблено національні рекомендації щодо оцінювання та визнання попереднього (в тому числі, неформального та неофіційного) навчання як основи для доступу до вищої освіти.

• Навчальне навантаження студентів виражається у кредитах ECTS.

• Розроблено національні рекомендації для призначення кредитів ECTS і на всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців розподілено кредити ECTS.

Загалом формування системи навчання протягом життя перебуває поки що на початковій стадії.

Забезпечення участі студентів. Створена при МОН України Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (ESIB). У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Студентські профспілки та органи самоврядування опікуються головним чином організацією побуту, дозвілля та працевлаштування, питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей.

Повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у розв’язанні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою.

Участь бізнес- та соціальних партнерів. Для розвитку співробітництва бізнес- та соціальних партнерів у рамках Болонського процесу підготовлено проект Закону України “Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх і наукових процесів” та проект постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.

Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів у структурах впровадження Болонського процесу є мінімальною і здебільшого формальною. Конкретні дії у цьому напрямку мають несистемний характер в масштабах локальних угод. Гострою проблемою є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9%, у той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8%.

Вища освіта і дослідження. До викладання у вищих навчальних закладах залучаються вчені інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. В Україні щорічно проводяться регіональні та міжнародні студентські наукові конференції. У вищих навчальних закладах працює 68998 осіб, які мають науковий ступінь доктора наук, що становить 95% від їхньої загальної кількості в Україні.

Водночас у ВНЗ здійснюється вкрай малий відсоток дослідницької роботи; про синергію між ВО та іншими секторами дослідницької роботи йдеться лише на папері. Заважає відсутність належної матеріальної бази у ВНЗ, брак фінансування наукових досліджень, відсутність інтеграції зі структурами Національної Академії Наук та виробництвом.

Соціальний вимір. Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:

• підвищення стипендії на випускних курсах та поліпшення умов проживання в гуртожитках є мінімальним;

• В Україні діє єдиний ВНЗ, де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями – університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано;

• дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині;

• створення в регіонах департаментів університетів, у яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання, не набуло масового характеру.

Щоб досягти конкретних результатів у сфері інтеграції до Болонського простору, Україна повинна виконати низку вимог та умов, зокрема: забезпечити впровадження сучасних стандартів викладання та оцінки знань студентів (кредитно-модульна система), широке використання Інтернету в навчальному процесі, організацію дистанційного навчання, обміну студентами на етапі навчання між університетами різних європейських країн. Запровадження європейської кредитної системи сприятиме не лише підвищенню якості знань та вмінь студентів, але й прозорості української вищої освіти за кордоном, допоможе студентам та фахівцям, які отримали диплом про вищу освіту в Україні, працювати, продовжувати навчання та здійснювати дослідження у Європі, зробить українську вищу освіту привабливішою для студентів із країн Азії, Африки, Латинської Америки та ін.

Водночас українській вищій освіті та університетам необхідно подолати немало труднощів та обмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:

• Адаптація поки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонської декларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідно із загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти. Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовження реформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.

• Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштування студентів. Це обмеження суперечить принципу мобільності у Болонському процесі для України та не дасть змоги реалізувати його.

• Відсутність постійно діючих громадських структур – форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціями освіти і наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпечення якості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education), інформаційного обміну й забезпечення завдань і принципів Болонського процесу в освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні переваги для української вищої освіти.

• Відсутність самостійних наукових та соціологічних досліджень із цієї проблеми.

• Недостатній розвиток інформаційної системи (інформаційних центрів, баз даних освітніх систем, даних порівняльних і описових аналізів їхнього поточного стану), що забезпечували б європейські університети і громадян інформацією про українську систему освіти, університети і програми та аналогічною інформацією про європейські університети. Створення такої системи сприятиме наданню європейським та іншим закордонним університетам і громадянам прозорої інформації про українські університети.

Кроки реформування щодо приєднання України до Єдиного Європейського простору:

• Завершити реформу наукових ступенів згідно з європейськими стандартами. Триступенева система бакалавр – спеціаліст – магістр суттєво відрізняється від європейських традицій за змістом, методами викладання, не відповідає ступеням бакалавра та магістра у європейських ВНЗ.

• Змінити філософію навчання та викладання, впроваджувати орієнтовані на студента підходи до викладання, тобто перейти від стратегії викладання до стратегії навчання, до використання педагогічних технологій, спрямованих на заохочення до набуття самостійних знань і наукових досліджень студентів.

• Упроваджувати чітку систему критеріїв оцінки знань і вмінь студентів.

• Змінити систему фінансування вищої освіти та оплати праці викладачів, які повинні залежати від кількості студентів, якості їхніх знань, а не від кількості аудиторних годин.

• Участь українських університетів у програмах ERAZMUS та SOKRATES.

• Формування механізмів залучення університетів, викладачів та студентів до обговорення й реформування вищої освіти в контексті Болонських вимог.

• Підвищувати якість середньої та спеціальної середньої освіти, забезпечити її відповідність та сумісність з вимогами вищої школи, що зумовлює особливу увагу до підготовки вчителів.

• Організація та вдосконалення системи освіти протягом життя (lifelong learning), освіти для дорослих, неперервної професійної освіти.

Таблиця 4. Індикативні показники конкурентоспроможності країн-учасниць