- •1. Практична необхідність та теоретичні передумови виникнення теоретичного перекладознавства.
- •2. Предмет лінгвістичного перекладознавства.
- •3. Методи та завдання лінгвістичного перекладознавства.
- •4. Мова як особлива знакова (кодова) система.
- •6. Семантична теорія перекладу: зміст та недоліки.
- •7. Трансформаційна теорія перекладу: зміст та недоліки.
- •8. Теорія динамічної еквівалентності ю. Найди.
- •10. Еквівалентність на рівні структури висловлювання.
- •11. Еквівалентність на рівні повідомлення, опису ситуації, мети комунікації.
- •12. Еквівалентність на рівні мовного знаку. Загальна характеристика.
- •13. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при ідентифікації та описі денотата.
- •14. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при передачі категоризації та реалізації стилістичної функції мови.
- •15. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при реалізації емоційного значення, багатозначності.
- •16. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при передачі похідного або складного слова оригіналу та його комбінаторності.
- •19. Поняття мовної еквівалентності при перекладі: загальна характеристика та різновиди.
- •21. Поняття та загальна характеристика перекладацьких співвідношень/ відповідників.
- •22. Жанрово-стилістична класифікація видів перекладу.
- •23. Психолінгвістична класифікація видів перекладу.
- •24. Дві тенденції в історії перекладу.
- •25. Суперечка про можливість перекладу: передумови, зміст, сучасне трактування.
- •26. Головні напрямки розвитку теорії перекладу: літературознавчий, лінгвістичний, культурологічний.
- •27. Етапи перекладацького процесу:
- •28. Визначення та класифікація перекладацьких прийомів.
- •29. Проблема одиниці перекладу.
- •30. Специфіка перекладу як реального процесу (прагматичні аспекти перекладу)
- •31. Поняття адекватності перекладу.
- •33. Жанрово-стилістичні особливості тексту як суб’єктивний чинник перекладу.
- •34. Учасники процесу перекладу як суб’єктивний чинник перекладу
4. Мова як особлива знакова (кодова) система.
Мова як знакова система складається з низки ієрархічно розташованих рівнів.
фонемний (найнижчий); одиниця рівня – фонема
морфемний/ морфема
лексичний/ лексема (слово)
синтаксичний/ синтаксема (речення)
Одиниця кожного вищого рівня складається з одиниці наступного рівня
Мова – система, яка здатна до саморегулювання. Коли виникає можливість, мова може продукувати нескінченну кількість одиниць різних рівнів, необхідних для передачі нової інформації.
Слово є першою функціональною самостійною одиницею мовної системи. Слово як мовний знак характеризується асиметричністю. Не існує прямої відповідності між планом вираження та планом змісту – одиниця, яка характеризується певним планом вираження має декілька планів змісту. Кожний мовний знак характеризується двома сторонами: матеріальна (план вираження) має графічну та аудіальну форми та ідеальна (план змісту) – значення мовного знаку.
Саме дослідження мови як системи дозволяють нам проаналізувати переклад як комунікативний процес.
5. Ситуативно-денотативна теорія перекладу: зміст та недоліки. Розробники: Ревзін, Розенцвейг.
Модель перекладу – умовний опис ряду розумових операцій, виконуючи які перекладач може здійснити переклад усього оригіналу або його частини. Модель має умовні характеристики, оскільки не відтворює реальні дії перекладача в процесі створення тексту перекладу.
Ситуативно-денотативна модель перекладу виходить з того, що зміст усіх мовних одиниць відтворює певні предмети, явища відносини навколишньої дійсності. Ці об’єкти (слова) називаються денотатами. Кожну ситуацію можна представити як сукупність денотатів, які вступають між собою у певні відносини. В основі цієї моделі лежить припущення про те, що кожна позамовна ситуація може бути представлена засобами будь-якої мови, адже дійсність, яка нас оточує, є майже однаковою, незалежно від мови. Однакові денотати можуть по-різному описуватися в різних мовах, але це не перешкоджає спілкуванню, якщо перекладач може знайти відповідні знаки. Модель так описую процес перекладу: на стані сприйняття тексту перекладач має з’ясувати, які денотати стоять за цими мовними знаками і яку ситуацію вони описують. Маючи уявлення про оригінальну ситуацію, перекладач може описати її засобами іншої мови.
У процесі спілкування ми обмінюємося інформацією про окремі ситуації свого спілкування. Кожну ситуацію можна описати за допомогою низки денотатів та їх відносин. Так як в процесі спілкування люди все одно обмінюються інформацією про більш-менш типові ситуації, то можна зробити висновок, що денотати одні й ті ж самі, просто будуть мати різні назви в різних мовах. Денотати, які оточують суспільство, є біль-менш однаковими. Це особливість цивілізації.
Існують два види міжмовної комунікації: інтерпретація (тлумачення) та власне переклад.
6. Семантична теорія перекладу: зміст та недоліки.
Не представлена результатом окремого дослідження, це скоріш напрямок. Доволі умовне позначення, під яке підпадають усі спроби пояснення процесу семантики.
Семантика – розділ мовознавства, який вивчає значення мовних одиниць. Спочатку вважалося, що значення було однорідним, але потім ця думка була спростована і з’явилися два види значень: конотативне (значення, яке вказує на наше відношення до конкретного об’єкту) та денотативне. Значення кожного слова складається з низки компонентів, які називаються елементарними змістами (семами). В основі семантичної моделі перекладу лежить теза: для того, щоб здійснити переклад, необхідно для кожної одиниці мови оригіналу підібрати одиницю, яка має максимально близький набір елементарних змістів. При перекладі семи, які не збігаються, називаються : комунікативно релевантні та комунікативно не релевантні.
Мета семантичної теорії: розкриття механізму процесу перекладу; вихід за межі слова, поширення на рівні висловлювання/ речення; пояснення проблеми синонімів. Недоліки семантичної теорії: обмежується семантичним рівнем(не враховує випадки, коли спосіб перекладу є усталеним, зафіксованим за певною ситуацією); не враховую проблему вторинної номінації, образності.