- •1. Практична необхідність та теоретичні передумови виникнення теоретичного перекладознавства.
- •2. Предмет лінгвістичного перекладознавства.
- •3. Методи та завдання лінгвістичного перекладознавства.
- •4. Мова як особлива знакова (кодова) система.
- •6. Семантична теорія перекладу: зміст та недоліки.
- •7. Трансформаційна теорія перекладу: зміст та недоліки.
- •8. Теорія динамічної еквівалентності ю. Найди.
- •10. Еквівалентність на рівні структури висловлювання.
- •11. Еквівалентність на рівні повідомлення, опису ситуації, мети комунікації.
- •12. Еквівалентність на рівні мовного знаку. Загальна характеристика.
- •13. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при ідентифікації та описі денотата.
- •14. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при передачі категоризації та реалізації стилістичної функції мови.
- •15. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при реалізації емоційного значення, багатозначності.
- •16. Передача змісту мовних знаків при перекладі. Еквівалентність при передачі похідного або складного слова оригіналу та його комбінаторності.
- •19. Поняття мовної еквівалентності при перекладі: загальна характеристика та різновиди.
- •21. Поняття та загальна характеристика перекладацьких співвідношень/ відповідників.
- •22. Жанрово-стилістична класифікація видів перекладу.
- •23. Психолінгвістична класифікація видів перекладу.
- •24. Дві тенденції в історії перекладу.
- •25. Суперечка про можливість перекладу: передумови, зміст, сучасне трактування.
- •26. Головні напрямки розвитку теорії перекладу: літературознавчий, лінгвістичний, культурологічний.
- •27. Етапи перекладацького процесу:
- •28. Визначення та класифікація перекладацьких прийомів.
- •29. Проблема одиниці перекладу.
- •30. Специфіка перекладу як реального процесу (прагматичні аспекти перекладу)
- •31. Поняття адекватності перекладу.
- •33. Жанрово-стилістичні особливості тексту як суб’єктивний чинник перекладу.
- •34. Учасники процесу перекладу як суб’єктивний чинник перекладу
26. Головні напрямки розвитку теорії перекладу: літературознавчий, лінгвістичний, культурологічний.
Теоретичну частину лінгвістики перекладу становить лінгвістична теорія перекладу. Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу. Положення загальної теорії перекладу охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якої вихідної мови на будь-яку іншу мову. Загальна теорія перекладу складає частину лінгвістичної теорії перекладу, поряд з приватними теоріями перекладу, що вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з однієї даної мови на іншу дану мову, і спеціальними теоріями перекладу, розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу. Загальна теорія перекладу дає теоретичне обгрунтування і визначає основні поняття приватних і спеціальних теорій перекладу. Приватні та спеціальні теорії перекладу конкретизують положення загальної теорії перекладу стосовно окремих типів і видів перекладу. Лінгвістична теорія перекладу є, в першу чергу, дескриптивною теоретичною дисципліною, яка займається виявленням і описом об'єктивних закономірностей перекладацького процесу, в основі яких лежать особливості структури та правил функціонування мов, що беруть участь в цьому процесі. Інакше кажучи, теорія перекладу описує не те, що повинно бути, а те, що є, що становить природу досліджуваного явища. Разом з тим на основі опису лінгвістичного механізму перекладу виявляється можливим сформулювати деякі нормативні (прескриптивні) рекомендації, принципи і правила, методи і прийоми перекладу, дотримуючись яких перекладач може більш успішно вирішувати завдання,яке стоїть перед ним.
27. Етапи перекладацького процесу:
І етап – сприйняття інформації (інтерпретація, тлумачення). Особливості: переклад вилучає інформації. З тексту-оригіналу, це вилучання може відбуватися по-різному, залежно від того , в якій формі відбувається переклад.(усно-перекладач має можливість почути текст один раз)- складніша ситуація(це сприйняття на слух),(письмовий-може читатися необмежену кількість раз текст)- зорове сприйняття продуктивніше. У кожному окремому випадку перекладач має дійти окремого висновку щодо інформації, яку він вивчає. Висновок може бути невірним, але не є перешкодою для здійснення перекладу.
ІІ етап – вибір необхідних засобів у мові перекладу (переклад). За міжнародними стандартами перекладач має працювати лише в одному напрямі – переклад з іноземної на рідну мову. тому що вилучати простіше,ніж досягти рівня носія мови(втілити інформацію).В теорії перекладу прийнято вважати,що перекладений текст буде містити певні елементи,які будуть характеризувати його як перекладений текст,і завдяки яким він буде відрізнятися від оригіналу.
Інтерференція – вплив однієї мови на іншу при перекладі.
28. Визначення та класифікація перекладацьких прийомів.
У сучасному перекладознавстві немає одночасного визначення цього поняття. Перекладацький прийом – певна операція, яку перекладач проводить з/ над текстом оригіналу або його елементом з метою його перекладу. Існують два види перекладацький прийомів: лексичні (способи перекладу та трансформації) та граматичні.
Спосіб перекладу – операція, яка призводить до створення іншомовного відповідника:
транс кодування: транслітерація та транскрипція
калькування (поєднання тих морфем, які будуть відповідниками складових вихідної одиниці)
описовий спосіб
Трансформації – це такий спосіб, при якому замість регулярного відповідника перекладач використовує оказіональні відповідники:
генералізація (замість регулярного відповідника перекладач використовує слово з ширшим значенням)
спеціалізація (замість регулярного відповідника – слово, яке має вужче значення)
На синтаксичному рівні існують такі прийоми перекладу:
дослівний переклад - створення відповідності шляхом підстановки знаків мови перекладу при збереженні структури висловлювання, збереження порядку слів і набору частин мови.
транспозиція – створення відповідників шляхом заміни структури повідомлення при збереженні типу повідомлення, зміна частин мови, поєднання, членування.
модуляція - створення відповідників шляхом заміни структури повідомлення, що описує ідентичну ситуацію, зміна повідомлення на інше, яке з ним пов’язане (причинно-наслідкові відносини).