Онтогенез імунної системи. Маль. № 1

Гістіоцити

А.М

Остеоцити

Т_х-1

Макрофаги

Т_х-0

Т_х-2

Т- кілери

Попередник Т- Лімфоц.

ТІМУС

Т-ефектори

С

Т- супресори

Попередник лейкоцитів

Попередник В- Лімфоц.

Ig-М

В - Л

Ig-G

Ig-А

Плазматичні клітини

Ig-Е

Нейтрофіли

Б

Ig-D

Е

2. В- лімфоцити – забезпечують гуморальний імунітет.

У першій фазі імунної відповіді відбувається їхня активація.

У другий - клональна проліферація (синтез специфічних Т- лімфоцитів й імуноглобулінів).

І в заключній - перетворення значної частини лімфоцитів в ефекторні клітки, а інші - у лімфоцити пам'яті, що забезпечують напруженість повторної імунної відповіді.

Лімфоцити, як й інші клітки крові, утворяться зі стовбурної клітки кісткового мозку. Спочатку відбувається продукція попередників лімфоцитів (П-Л), які надалі вибирають один зі шляхів диференціації. Частина з них попадає в тімус і перетворюється в ТЛ. Інша частина лімфоцитів, не залишаючи кістковий мозок, через серію перетворень дозріває й перетворюється у ВЛ. ВЛ називаються так, тому що раніше думали, що вони дозрівають в органах, що виконують функцію бурси Фабриціуса в птахів.

Дозрівання та диференціювання лімфоцитів.

Попередники ТЛ попадають спочатку в субкапсулярну зону тімусу, потім у коркову й, нарешті - у мозкову зону. На цьому шляху, під дією гормонів вилочкової залози (тімоген та ін.), через серію перетворень ( попередники Т-Л) диференціюються в зрілі ТЛ.

На своєму шляху, з коркової речовини тімусу в мозковий, ТЛ здобувають маркери диференціації (СД - маркери) і специфічні ( такі що розпізнають антиген) Т- клітинні рецептори ( TСR) й антигени системи гістосумісності (НLА - антигени). Більша частина лімфоцитів, які не експресіровали (придбали) на своїй поверхні антигени гістосумісності проходячи через бар'єр макрофагів, які розташований на кордоні коркового прошарку вилочкової залози і мозкового, знищуються. Тим самим тімус виконує функцію попередження аутоімунних захворювань.

Дозрілі ТЛ, залишаючи тимус, мігрують і розселяються в Т-залежних зонах периферичних лімфоїдних органах, де й відбувається їх подальша проліферація, диференціювання, зустріч із антигеном і взаємодія з імунокомпетентними клітинами. В центральних органах імунної системи процес диференціювання не залежить від імунного стимулювання , а в периферичних – залежить. ТЛ відносяться до довгоживучих і повільно рецеркулирующих популяції лімфоцитів. Є дані про те, що тривалість життя деяких ТЛ становить 15-20 років.

Оскільки в дорослому стані, у зв'язку з віковою еволюцією тімуса, утворення ТЛ незначне, то ушкодження імунної системи ( особливо вилочкової залози) в дитячому віці, надалі важко відновлюється й може привести до вторинного ІДС.

На частку ТЛ у периферичній крові відводиться 55-75% від загального числа лімфоцитів. Зрілі ТЛ мають на своїй поверхні специфічні рецептори для розпізнавання антигену. Не треба їх плутати із кластерами (маркерами) діференцировки - так звані СД.

Специфічні Т-рецептори - це макромолекулярні структури клітинної поверхні, за допомогою яких ТЛ розпізнає антиген. Синтез і характер цих рецепторів контролюється геномом.

Кожен ТЛ запрограмований на синтез рецепторів певної специфічності (тобто окремо на будь-який існуючий у природі або передбачуваний антиген) і подібно Тх( СД₄) розпізнає антиген тільки в комплексі з антигеном гистосумістності 1 класу. Цитотоксичний ТЛ у нормі в організмі існує у вигляді незрілого попередника. Для дозрівання й активації цієї клітки під дією ІЛ-2 необхідно 7-10 днів. За цей час формуються специфічні рецептори, за допомогою яких він зв'язується із клітиною-мішенню. У місці контакту швидко перерозподіляються цитоплазматичні гранули Т- кілерів, в яких знаходяться лімфотоксини , що ушкоджують клітину - мішень. Після загибелі клітини-мішені Т-кілер від'єднується від її й знаходить іншу жертву.

Розрізняють загальну популяцію ТЛ, а також декілька їх субпопуляцій: Тх-хелпери/індуктори (СД₄), Тс-супресори/кілери (Сд₈), ТЛ-эффектори, ТЛ-амплифаєри, ТЛ-пам’яті й ін., які відрізняються між собою по фізико-хімічних і біохімічних властивостях.

Для виявлення лімфоцитів, що належать до різних субпопуляцій, або які перебувають на різних етапах диференціації (дозрівання), використають їхні антигенні маркери-кластери. У сучасній номенклатурі антигенних кластерів диференціації (СД) налічується близько 130 видів молекул, основним з яких є:

СД-4 або Тх₀ є важливою складовою частиною імунної системи, що здійснює координацію і взаємодію в клітинному імунітеті. В той же час без СД-4 неможлива трансформація ВЛ в плазматичні клітки й утворення специфічних ІГ. Тх виконують посилюючу роль у реакціях клітинного імунітету. Тх мають рецептори до НLA- системи 2 класу й до рецепторів фагоцитів. Тх₀ підрозділяються на Тх-1 типу й Тх-2 типу.

Тх-1- продукують ІЛ-2, гаммаінтерферон, мають рецептори до ІЛ -1 й у зв'язку із цим виконують роль, що розпізнає чужорідний білок , і виконує регулюючу функцію усередині Т-клітинного імунітету.

Тх-2 - продуцируют ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-10 які виконують об’єднуючу роль між Т-клітинним і гуморальним імунітетом. Він також здійснює регулюючу роль в зоні гуморального імунітету. Обидва типа Тх продукують ІЛ-3 і КСМ.

Сумарна функція Т- хелперів.

1. Розпізнавати чужорідний білок після активації їх ІЛ-1.

2. Після впливу ІЛ-1 на Тх-1 виділяти ІЛ-2.

3. За допомогою ІЛ-2 стимулювати утворення Т-кілерів, підсилювати функцію ЕК і моноцитів.

4. Стимулює проліферацію стовбурною кліткою всіх паростків кровотворення (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити) через гемопоетин або ІЛ-3 і КСФ.

5. Індуцировать В-клітки й змушувати їх утворювати специфічні антитіла через ІЛ-2 і ІЛ-4.

6. Перемикати синтез ІГ G на ІГ -Е через ІЛ-4.

7. Індуцировать диференціацію й активність еозинофілів, підвищувати їхню життєздатність.

8. За допомогою ІЛ-10 (супресивного фактора),який продуцирується Тх-2, здійснювати синтез СД-8 (Т-супресори).

У цей час доведено, що окремої субпопуляції Т-лімфоцитів, що виконують супресорну функцію, не існує. Т- супресорну функцію одержують звичайні лімфоцити під впливом медіаторів запалення. Надалі Т- супресорні лімфоцити виділяють певні лімфокіни, що гальмують диференціацію Т- і В-кліток шляхом прямого впливу на них, або пригнічують активність СД-4 (Тх). Тс (СД -8) мають строгу специфічність. Вони пригнічують імунну відповідь тільки до того антигену, що викликав їхню активацію. Варто підкреслити, що функціональний розподіл Т- клітин на хелпери й супресори умовне й при певних ситуаціях дані функції можуть трансформуватися в протилежні.

Т- кілери або ЦТЛ представляють ще одну популяцію Т-лімфоцитів, основною функцією яких є знищення чужорідного матеріалу, розташованого внутрішньоклітинно. Несуть на своїй поверхні маркери СД-8. ЦТЛ взаємодіють із НLA-системой 1 класу. ЦТЛ по цитотоксической активності діляться на три ступені.. Чим більше % Т-лімфоцитів з активністю-3, тим більш напружений імунітет.

Існують ще Тл- пам’яті, які утворяться після первинної імунної відповіді й виконують роль у прискореному утворенні специфічних ТЛ й ІГ при вторинній імунній відповіді.

У взаємодії, координації імунокомпетентних кліток основна роль належить лімфокінам і лейкотоксинам.

Лімфокіни - гормони кліток імунної системи, за допомогою яких здійснюється керування роботою імуноцитів. Провідну роль серед лімфокінів займають інтерлейкіни. Сьогодні відомо близько 20 різновидів інтерлейкінів.