§ 1. Теоретичні засади буржуазного кримінального права

Становлення й розвиток сучасного кримінального і кримінально-процесуаль­ного права значною мірою здійснювалося під упливом ідей епохи західно­європейського Просвітництва, лібералізму, які зумовили появу нових теорій кримінального права: просвітницько-гуманістичної теорії, класичної та соціо­логічної шкіл кримінального права.

1.2. Просвітницько-гуманістична теорія кримінального права

Початок цієї теорії поклали відомі просвітителі й гуманісти — Ш. Мон-теск'є, Ч. Беккаріа, Вольтер. Ш. Монтеск'є у трактатах «Перські листи», «Про дух законів» критикував невиправдану жорстокість феодального кримінально­го права, вважаючи за необхідне законодавчо обмежити коло кримінально ка­раних діянь, чинених у релігійній сфері. На його думку, страх покарання (на­віть такого, як спалювання на багатті) не є ефективним засобом запобігання злочинів. «Вдумайтесь у причину будь-якої розбещеності, і ви побачите, що вона походить від безкарності злочинів, а не від слабкості покарань», тому невідворотність покарання (а не його жорстокість) є ефективним засобом по­передження злочинів »¹.

Подальший розвиток ідеї Монтеск'є одержали у працях Ч. Беккаріа (1538-1794 pp.) — італійського просвітителя, юриста, автора трактату «Про злочини і покарання» (1764 p.), який зробив значний внесок у гуманізацію кримінально­го права. Систематизувавши кримінально-правові погляди своїх попередників і висловивши ряд нових ідей, Беккаріа визначив перспективи деяких сфер пра­вової науки, вказав шляхи вдосконалення кримінального законодавства. Він чітко сформулював найважливіші принципи кримінального права:

• покарання за злочини можуть бути встановлені тільки законом;

• суддя не може, навіть під приводом ревного служіння суспільному благу, збільшувати міру встановленого в законі покарання;

• суворість покарання має залежати від тяжкості злочину.

• цілями покарання має бути не кара, не відплата, а прагнення перешкоди­ти винному знову нанести шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж.

¹ Цит. за: Малиновский А. А. Уголовное право зарубежных государств. — М.: Новый юрист, 1988. — С. 5.

Розділ III. Держава, і право країн західної цивілізації 527

Питання про страту також досить докладно досліджувалося в трактаті. «Страта марна, — писав Беккаріа, — оскільки дає людям приклад жорстокос­ті»¹. Мислитель пропонує замінити страту довічною каторгою, вважаючи це покарання, по-перше, більш гуманним, а по-друге, більш ефективним з погля­ду загальної превенції.

Вольтер, так само як Монтеск'є і Беккаріа, дотримувався гуманістичного підходу до кримінального права. Дві його роботи («Коментар до книги про зло­чини і покарання» і «Нагорода за справедливість і гуманізм») присвячені пи­танням попередження злочинності, співмірності злочину й покарання, неефек­тивності застосування страти як покарання. Він був одним з перших, хто торкнувся проблеми стимулів та обмежень у кримінальному праві.

Отже, основні положення просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права можна звести до таких положень:

• необхідно мінімізувати застосування страти (особливо в таких жорстоких формах, як колесування і спалення на багатті);

• злочинність і караність діянь мають бути встановлені законом;

• релігійні злочини не повинні бути карані або, принаймні, карані жорсто­ко;

• суворість покарання повинна залежати від тяжкості скоєного злочину;

• ціль покарання полягає не у відплаті за злочин, а в загальній і приватній превенції.

Положення цієї теорії вплинули як на юридичну науку, так і на практику. Після Французької революції у країнах Західної Європи виникають цілісні си­стеми кримінально-правових догм — школи кримінального права. Серед них найбільш відомими є класична та антрополого-соціологічна школи криміналь­ного права.