3. Методологія фінансової науки.

Фінансова наука виступає органічною складовою економічної науки. Проте, коло її наукових досліджень обмежується вивченням фінансових явищ, пов’язаних із розподільчими та перерозподільними процесами. Методологія¹ фінансової науки як і будь-якої науки взагалі – це вчення про принципи побудови, форми, способи пізнання, методи².

Фінансова наука використовує методи пізнання фінансів, що умовно можна поділити на три групи:

1) методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід);

2) методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання);

3) методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуально-графічні методи).

Сутність методів першої та другої груп коротко викладено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Сутність методів першої та другої груп

Метод	Сутність методу
Індукція	Рух думки від одиничного до загального, від знання нижчого рівня до знання вищого рівня.
Дедукція	Рух думки від загального до одиничного. При використанні даного метода робиться певне припущення, яке потім перевіряється або аналізується на фактичних матеріалах і матеріалах спостережень та логічних міркувань.
Аналіз	Поділ предмета дослідження на складові з метою всебічного його вивчення.
Синтез	Об’єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле.
Аргументація	Раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези.
Абстрагування	Відокремлення істотного від неістотного.
Формалізація	Відображення об’єкта чи явища в знаковій формі.
Моделювання	Заміна реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неістотних.
Системний підхід	Об’єкт дослідження розглядається як система, що об’єднує певну множину взаємодіючих елементів в єдине ціле; взаємозв’язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого.
Аналогія	Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об’єктів за певними ознаками робиться умовний висновок щодо подібності їх за іншими ознаками.
Інтерпретація	Розкриття змісту явища, тексту чи знакової форми, що сприяє їх розумінню.

У діючій практиці використовують і значно складніші методи дослідження, оскільки складні процеси в економічному житті потребують врахування різноманітних факторів, які можуть діяти у протилежних напрямах, ускладнюючи процеси, що відбуваються. Деякі методи емпіричного дослідження (третя група) представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Сутність методів емпіричного рівня пізнання

Метод	Сутність методу
Спостереження	Сплановане науково організоване збирання даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації фактів чи опитування респондентів. Масове спостереження дає інформаційну базу для узагальнень і характеристики об’єктивних закономірностей.
Експеримент	Науково поставлений дослід у спеціально створених і контрольованих умовах, які дослідник може відтворювати неодноразово, визначати їх вплив на перебіг відповідних процесів.
Вимірювання	Це процедура приписування властивостям явища чи процесу певних значень. В теорії вимірювання властивості називаються ознаками. Наприклад, ознаки суб’єкта господарювання: статутний фонд, ліквідні активи, прибуток, зобов’язання тощо. Одні ознаки виражаються числами, інші – словесно. Їх називають відповідно кількісними і атрибутивними.
Узагальнення	Комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, притаманних досліджуваному явищу.
Порівняння	Один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об’єктів дослідження за певними ознаками. Результатом порівняння є відносна величина, яка показує, у скільки разів порівнювана величина більша (менша) за базисну, іноді – скільки одиниць однієї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої базисної величини. Відзначимо три аспекти порівняння: порівняння з еталоном (нормативом, стандартом); порівняння в часі (місяць з місяцем, рік з роком); територіально-просторові порівняння (регіональні чи міжрегіональні порівняння показників економічного розвитку).

Сучасна наука володіє потужним арсеналом різноманітних методів, які призначені для розв’язування різних за своїм характером наукових задач. При проведенні конкретного наукового дослідження використовуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну характеристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформаційного забезпечення.

Поступово розвиваючись, фінансова наука набула і розвинула свій понятійний апарат, визначила фінансові категорії, фінансові терміни, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності.

Поняття – форма мислення, що відображає суттєві властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ (бюджетний процес, фінансові потоки, страхування).

Категорії – (грецьк. – висловлювання, ознака) – найбільш фундаментальні поняття, що відображають суттєві загальні властивості. Категорії утворились як результат узагальнення історичного розвитку пізнання і суспільної практики. Основними категоріями фінансів є: податок, ціна, кредит, дохід, бюджет тощо. З розвитком об’єктивної дійсності фінансові категорії розвиваються і збагачуються.

Термін – (лат.–межа) – слово або словосполучення, що використовується з відтінком спеціального наукового знання. Система термінів – термінологія (фінанси місцевого самоврядування, бюджетна система, інфляційні процеси).

Способом або інструментом наукового пізнання виступають саме фінансові категорії, за допомогою яких досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Поняття, категорії, терміни – це саме те, з допомогою чого розкривається сутність фінансів як наукової дисципліни. Скажімо, категорія «фінанси» трактується як сукупність економічних відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення виконання державою її функцій. Проте економічні відносини є науковою абстракцією, яка не має чітких економічних характеристик, бо дані відносини неможливо ні порахувати, ні оцінити їх якість.

Фінансові категорії мають історичний характер, оскільки з розвитком державності і товарно-грошових відносин вони послідовно з’являються і розвиваються від простих до складних. Вихідною, найдавнішою та найпростішою первинною фінансовою категорією є податок, в якому сфокусовані основні сутнісні ознаки фінансів. Вперше у фінансовій науці методологічне положення про те, що податок є найпростішою вихідною «фінансовою клітинкою» державних фінансів було висунуто і обґрунтовано українською вченою проф. В.М. Суторміною.

Спочатку в натуральній, а з появою держави, у грошовій формі, податок став виступати носієм фінансових відносин.

Із реального економічного життя з’являються інші, складніші фінансові категорії, такі як державні доходи і державні видатки. Обидві категорії утворюють більш складну категорію – державний бюджет. Всі разом складають найбільш загальну абстракцію фінансової науки – таку категорію як „фінанси”. Фінансові категорії характеризуються ієрархічністю елементів (місцеві бюджети, державний бюджет).

Якщо податок є вихідною категорією державних фінансів (макрорівень), то на мікрорівні існують інші вихідні категорії фінансів. Так, зокрема, вивчаючи корпоративні фінанси також виділяють вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній галузі. Такою категорією є акція – фінансова клітинка акціонерного товариства.

Фінансова наука розвивається не відокремлено від інших економічних наук. Вона органічно вплітається і пронизує багато економічних дисциплін, а тому має міждисциплінарний характер. Фінансова наука базується на знаннях загальнотеоретичних дисциплін, таких, як «Політекономія», «Історія економічних вчень», «Економічна історія», «Економіка підприємств» тощо.