3. Нетарифні засоби регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

Поступово в системі міжнародної торгівлі зменшується роль мита як основного інструменту регулювання. У доповнення до мита з’являються нетарифні методи регулювання, їх роль постійно підвищується.

Види нетарифних методів:

1. Кількісні обмеження.

2. Фінансові заходи.

3. Неекономічні заходи регулювання міжнародної торгівлі.

Кількісні обмеження – адміністративна форма нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, яка визначає номенклатуру та кількість товарів, дозволених експортувати чи імпортувати.

Форми кількісного обмеження:

• квота (контингент) – вартісне чи кількісне обмеження імпорту чи експорту, що вводиться на певний проміжок часу по окремих товарах, послугах, країнах та групах країн;

• ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом надання дозволу на експорт або імпорт товару у встановлений час;

• добровільне обмеження експорту – кількісні обмеження експорту, яке базується на зобов’язаннях партнера обмежити або не розширювати обсяг експорту;

• митна квота (різновид квоти) – кількість товару, для якого встановлюється преференційне мито (до перевищення митної квоти – ставка мита пільгова).

Кількісні обмеження можуть мати натуральний або вартісний характер.

При добровільному обмеженні експорту країна-експортер сама встановлює межі експорту. Як правило, за переговорного процесу з іншими країнами добровільне обмеження експорту фактично вже не використовується. (Останній раз у 1999 році Японія здійснювала добровільне обмеження експорту своїх автомобілів до ЄС).

За обсягом квоти можуть бути глобальні (незалежно від країни походження товару) або індивідуальні (стосовно окремої країни).

Економічні наслідки та ефекти квотування.

У результаті впровадження квоти виникають майже ті ж самі ефекти, як і при впровадженні тарифу. Відповідно, впровадження квоти має негативні наслідки для економіки малої країни.

Нейтральні ефекти:

Ефект доходів (c) – об’єм збільшення доходів бюджету.

Ефект перерозподілу (а) – перерозподіл доходів від споживачів до виробників продукції, яка конкурує з імпортом.

Негативні ефекти:

Ефект захисту (b) – це економічні втрати країни, які виникають в результаті необхідності внутрішнього виробництва під захистом квоти додаткової кількості товару за умов більш високих витрат.

Ефект споживання (d) – це скорочення споживання товару на національному ринку внаслідок збільшення ціни.

Відмінності впровадження квоти від наслідків впровадження мита:

• імпортний тариф веде до перерозподілу доходів від споживача до державного бюджету, квота – від споживачів до імпортуючої компаній. З’являється новий суб’єкт перерозподілу доходів – імпортуючи компанії.

• за умов збільшення внутрішнього попиту наявність імпортного тарифу веде до збільшення імпорту та збереження рівня цін; квота – до зростання цін.

Висновок: Квота має більш обмежуючий характер у порівнянні з митом. Вона більш негативно впливає на національну економіку, ніж мито.

Правила СОТ щодо кількісних обмежень:

• ст. XI ГАТТ 1994 забороняє в принципі використання кількісних обмежень щодо імпорту та експорту. Параграф 2 цієї статті, однак, дозволяє тимчасово використовувати кількісні обмеження в експорті з метою попередження або зменшення критичного нестатку продовольчих товарів або інших продуктів, які мають суттєве значення для експортуючої країни. (Стаття не надає визначення термінів «тимчасовий», «критичний» та «нестатку»). Ст. 12 Угоди із сільського господарства СОТ вимагає, аби будь-яка країна, яка впроваджує кількісні обмеження з експорту відповідної продукції, інформувала у письмовій формі Комітет із сільського господарства та була готова до відповідних консультацій.

• ст. XX ГАТТ 1994 встановлює загальні винятки з міркувань захисту суспільної моралі, охорони життя та здоров’я населення, тварин та рослин, охорони природних ресурсів, які є не відновлюваними, а також з інших причин, включаючи заборони, пов’язані з охороною культурних і національних цінностей.

• ст. XXI ГАТТ 1994 дозволяє використання обмежень з метою забезпечення міжнародної безпеки.

Фінансові методи:

Фінансові методи регулювання зовнішньої торгівлі:

• демпінг;

• субсидії;

• кредитування.

Демпінг (за СОТ) – це захід фінансово-нетарифної політики, який передбачає просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормальної вартості. Демпінг є забороненим методом регулювання зовнішньої торгівлі як на багатосторонньому рівні (СОТ), так й національними системами регулювання

ГАТТ/СОТ фіксує 3 механізми визначення нормальної вартості:

1. продаж товару нижче від ціни, за якою зазвичай реалізуються аналогічні товари, які призначені для споживання у країні – експортері (відхилення до 2% не вважається за демпінг);

2. менше ціни, що зазвичай встановлюються на товари, які експортуються до будь-якої третьої країни;

3. менше вартості виробництва даного продукту в країні походження з урахуванням витрат реалізації та прибутку (нижче собівартості).

Демпінг засуджується (за ГАТТ/СОТ), якщо:

1. заподіює серйозну шкоду національному виробництву або створює загрозу її створення;

2. суттєво гальмує створення та/або розширення відповідного національного виробництва.

Економічний зміст шкоди:

- погіршення економічних показників підприємства,

- падіння рентабельності,

- падіння валового доходу, загроза банкрутства

- скорочення зайнятості.

Визначення нормального рівня цін дають національні нормативні акти. Існують також визначення різних міжнародних організацій. У загальному значенні, це середній рівень цін, який встановлюється на значній частині відкритого ринку в країні.

Джерела існування демпінгу:

1) за рахунок фірм – фірма свідомо йде на зменшення ціни задля захоплення іноземного ринку;

2) за рахунок держави – держава надає експортерам пільги, використовуючи які вони можуть продавати свій товар дешевше, ніж виробники в інших країнах.

Економічний механізм демпінгу.

де P – ціна товару;

P₁ – ціна на внутрішньому ринку;

P₂ – ціна, що встановлюється внаслідок демпінгу на зовнішньому ринку;

Q – обсяги реалізації товару.

MR_I, MR_II – граничний рівень доходу фірми у результаті продажу додаткової одиниці товару на внутрішньому та зовнішньому ринку відповідно, MR_I+II=MR_I+MR_II ;

MC – приріст сукупних витрат фірми внаслідок виробництва додаткової одиниці товару.

Оптимальний обсяг виробництва, необхідний для максимізації прибутку на внутрішньому та зовнішньому ринках, досягається за умов рівності граничних доходів граничним витратам і складає Q_I+II.

За умов демпінгу існує цінова дискримінація покупців на внутрішньому ринку (P₁>P₂) і цінова дискримінація виробників-конкурентів на зовнішньому ринку.

Матеріальна основа демпінгу:

1) еластичність попиту за ціною (тангенс кута нахилу кривої D₁ на лівому графіку) нижче, ніж на зовнішньому (тангенс кута нахилу кривої D₂ на центральному графіку);

2) недосконала конкуренція, за умов якої виробник може диктувати та встановлювати ціну;

3) сегментованість ринку за умов різного роду бар’єрів (транспортні витрати, субсидії, цільові кредити і т.д.).

Форми демпінгу на зовнішніх ринках:

1) ціновий демпінг (основна форма демпінгу) – за кордоном реалізація товару відбувається дешевше, ніж на внутрішньому ринку;

2) демпінг у сфері послуг – зниження ціни експортного товару внаслідок отримання на пільгових умовах різного роду послуг (наприклад, транспортних);

3) валютний демпінг – за умов використання множинних валютних курсів з метою отримання переваги над виробниками країни-імпортера товару;

4) соціальний демпінг – наявність низьких цін на імпорт є результатом використання праці в’язнів або нещадної експлуатації робітників;

5) прихований демпінг – реалізація товару імпортерам дешевше, ніж ціна експортера (зокрема, трансфертне ціноутворення);

6) непрямий демпінг – імпорт товару через країну, в якій його ціна не вважається демпінговою;

7) вторинний демпінг – експорт товарів, при виробництві яких використовуються компоненти, імпортовані за демпінговими цінами.