Класифікація аргументів щодо тимчасового посилення протекціонізму державою:

Фактори	Окремі приклади	Аргументи на користь протекціонізму
1. Економічні
Особливість товару
Попит	Зміни преференцій споживача:
	які призводять до шкоди національним виробникам, які конкурують з імпортом	Структурне пристосування
	які не призводять до шкоди національним виробникам, які конкурують з імпортом	Умови торгівлі
Пропозиція	Інновації закордоном	Відновлення конкурентоспроможності, структурне пристосування
	Нова галузь	Розвиток нової галузі
	Галузь, що занепадає	Структурне пристосування
Поведінка фірми	Демпінг з боку іноземних фірм	«Хижацький демпінг»
Особливість глобальна/країни
Агрегований попит/пропозиція	Рецесія	Пом’якшення циклічних коливань
	Зростання світових цін	Контроль за інфляцією
	Криза платіжного балансу	Відновлення збалансованості
2. Пов’язані з економічною політикою
	Субсидії іноземних урядів	Політична економія
	Непередбачені проблеми пристосування	Структурні пристосування
3. Неекономічні
	Національна безпека, охорона довкілля, захист здоров’я	Залежність від неекономічних аспектів
	Непередбачувані політичні події	Політична економія

4. Фірми у системі регулювання економічних відносин світового господарства.

Цілі фірми у зовнішньоекономічній діяльності (більше 60 конкретних цілей):

1. Максимізація прибутку – головна мета.

2. Вихід на нові ринки збуту.

3. Доступ до сировини, енергії, комплектуючих.

4. Доступ до ноу-хау, технологій.

5. Утримання конкурентних позицій на зовнішніх ринках тощо.

За масштабами зовнішньоекономічної діяльності і за сферами впливу фірми бувають:

1. Етноцентричні (ринок однієї країни)

2. Поліцентричні (регіональний ринок)

3. Геоцентричні (глобальний ринок)

Методи впливу фірм на пропорції міжнародного обміну:

1. Створення філій в інших країнах.

2. Трансфертне ціноутворення.

3. Міжфірмові стратегічні альянси.

4. Монополістичне та олігополістичне ціноутворення.

5. Міжфірмові кредити.

6. Передача технологій, ноу-хау.

7. Обмежувальна ділова практика тощо.

Основні форми міжфірмового регулювання міжнародних ринків:

• картельні угоди;

• спільна підприємницька діяльність;

• погоджена ринкова політика.

Механізми картельних угод:

• розподіл ринків збуту, розподіл ринків за територіальною ознакою, розподіл клієнтів, прив’язка імпортерів до джерел постачання тощо;

• квотування продаж;

• захистні оферти;

• розподіл фірм контрагентів;

• регулювання цін (єдині мінімальні ціни, консультації, єдині цінові скидки);

• узгоджені правила поведінки (угоди з питань цін, ціноутворення, обсягів виробництва).

Механізм спільної підприємницької діяльності:

• змішані за капіталом та контролем компанії;

• спільні виробничі підприємства;

• спільні збутові компанії.

Механізми погодженої ринкової політики:

• розподіл сфер виробничої діяльності;

• розподіл продукції на основі угод про спеціалізацію;

• облік та погодження обсягів виробництва;

• розподіл виробничих програм та номенклатури продукції;

• проведення погодженої політики щодо капіталовкладень;

• розповсюдження договорів на зарубіжні інвестиційні проекти;

• угоди про спільне виробництво, координацію наукових досліджень та збуту;

• платіжні та ліцензійні угоди;

• кооперування в галузі науково-дослідницьких розробок;

• продаж прав щодо товарних знаків;

• визначення порядку фіксації міжнародних цін;

• територіальне визначення ринків збуту;

• взаємні поступки.

Наслідком втручання держав та фірм у регулюванні МЕВ є поява моделей недосконалої конкуренції на світових товарних ринках, в яких встановлюється конкурентна рівновага з більш високою ціною та меншою кількістю товару: