4. Проблема контролю громадськості за діяльністю Львівської обласної державної адміністрації

Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності. Його суть полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції. Відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності. Залежно від характеру взаємозв’язків контролюючого та підконтрольного суб’єктів контроль поділяють на внутрішній і зовнішній. Внутрішній контроль здійснюється в межах організаційної підпорядкованості контролюючого об’єкта контрольованому. При зовнішньому контролі контрольований орган є формально незалежним від контролюючих структур. Одним із видів зовнішнього контролю являється громадський контроль.

Громадський контроль суттєво відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає в тому, що всі суб’єкти громадського контролю виступають від імені громадськості, а не держави, а отже він не має державно-владного змісту і рішення суб’єктів громадського контролю за результатами реалізації їх повноважень мають, як правило, рекомендаційний характер, оскільки вони не наділені правом безпосереднього впливу на професійну діяльність об’єктів контролю. За допомогою контролю суб'єкт управління отримує інформацію для коригування управлінською діяльністю.

Громадський контроль може бути дієвим тільки тоді, коли існує розвинуте громадянське суспільство. Професор Н.Р. Нижник вважає, що контроль необхідний не лише щоб виявити, а й щоб попередити помилки і недоліки в роботі учасників управління, шукати нові можливості оскільки за відсутності такого контролю виникатимуть численні протиріччя, незадоволення рівнем та якістю послуг споживачем, що неминуче відобразиться і на надавачеві послуг.

Ефективність громадського контролю визначається передовсім рівнем відкритості і прозорості влади завдяки інформуванню громадськості про її діяльність. Мар'яна Демкова влучно зазначає, що інформація виступає киснем демократії, а прозорість влади є однією з основних засад функціонування правової держави, в якій забезпечується участь громадськості у формуванні та здійсненні державної політики, її вплив на всі етапи процесу прийняття державних рішень, а також відкритий доступ до повної об’єктивної й достовірної інформації, якою володіють органи влади (публічної інформації).Ефективність публічної адміністрації залежить найбільше від рівня поінформованості населення про її діяльність. Завдяки доступу до публічної інформації громадяни можуть контролювати публічну адміністрацію.

На сьогоднішній день існує багато труднощів у сфері доступу громадян до інформації, якою володіють органи публічної адміністрації. З такою проблемою ми зіткнулись при спробі отримати матеріали про діяльність Львівської обласної державної адміністрації, зокрема юридичного відділу ,а також відділу кадрової роботи, які нам були необхідні для проходження практики і написання звіту про проходження практики. Нам фактично безпідставно відмовили у наданні інформації, відносячи її до інформації з обмеженим доступом. Жоден локальний нормативно-правовий акт, не говорячи вже про проекти таких актів нам не вдалось отримати. Цим самим було порушено такі принципи інформаційних відносин, як гарантованість права на інформацію, а також відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, передбачені ст..5 Закону України «Про інформацію», ч.1 ст.9 Закону України «Про інформацію»,де говориться,що «всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій»,а також ч2.ст.43 цього ж закону, що чітко визначає: «кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про: діяльність органів державної влади…»

Така відмова призводить до того,що громадяни України не можуть бути учасниками політичних відносин, брати участь у формуванні державної політики.

Право на доступ до інформації гарантується такими основними міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини (ст.19), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст.10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст.ст.. 18, 19), Рекомендація Ради Європи № R(81)19 про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні державних органів, Рекомендація Ради Європи № R(2002) про доступ до офіційних документів і інших.  

Зокрема стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплює «принцип максимального розкриття»:"вся інформація, якою володіють публічні органи, підлягає розкриттю; винятки мають бути максимально обмежені, й публічні органи повинні довести необхідність виникнення та правомірність таких винятків". Як бачимо в Україні цей принцип практично не діє, чим порушуються норми міжнародного законодавства.

Порушується також і Конституція України, оскільки відповідно до неї свобода інформації – передбачене Конституцією України право, що включає в себе право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цього права може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Часто порушення норм права викликається некомпетентністю осіб, які працюють в органах державної влади. Зокрема, при проханні надати нам інформацію про роботу відділу кадрової роботи, ми отримали відповідь, що відповідно до законодавства, доступ до будь-якої інформації не може бути надано нам як фізичним особам, а тільки на запит університету в якому ми вчимося. Тобто виходить що звичайна людина не може отримати жодної інформації про орган публічної адміністрації і знову ж таки контролювати його діяльність. Не має і механізму відповідальності за порушення інформаційного законодавства або ігнорування посадовими особами положень, які передбачають вільний доступ громадян до публічної інформації.

Проблема доступу до публічної інформації є не тільки проблемою Львівської обласної державної адміністрації, а й інших органів публічної адміністрації. Ця проблема є проблемою сучасності і вона просто так не зникне. Мабуть пройде ще досить багато часу доки змінимось ми, зміниться наша ментальність, доки кожен українець зрозуміє, що шлях до демократії лежить через відкритість всіх органів публічної адміністрації. Коли влада буде прозорою, тоді ми станемо великою нацією, яку поважатиме весь світ, яку хотіли бачити наші пращури. Приємно що ми вже працюємо в цьому напрямку. Так У 2002 році Президент України видав Указ «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади»,що є вже першим кроком до покращення доступу громадян до публічної інформації. В ньому він доручив Кабінету Міністрів України вивчити практику виконання у 2000-2002 роках органами державної влади та органами місцевого самоврядування Закону України "Про інформацію", інших нормативно-правових актів. Це стосувалося:

- обов'язкового опублікування відповідних нормативно-правових актів;

- забезпечення додержання прав громадян на отримання в установлені строки достовірної інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; - недопущення обмеження права на одержання відкритої інформації, зокрема шляхом необгрунтованої відмови в її наданні;

- недопущення обмеження права на одержання відкритої інформації шляхом запровадження плати за надання інформації в розмірах і випадках, не передбачених законодавством, встановлення економічно необгрунтованих цін та тарифів на надання інформації.

Фахівці Центру політико-правових реформ вважають, що «необхідно прийняти новий Закон України «Про доступ до інформації» як того і вимагає Концепція подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» та інші нормативно-правові акти. Процес зі створення законопроекту цього закону повинен бути узгодженим, а усі суб’єкти, фахівці з цього питання повинні об’єднувати свої зусилля заради спільної мети». Вони також зазначають, що цей Закон повинен максимально чітко визначати, яка інформація може відноситися до інформації з обмеженим доступом, а також містити чіткі процедури звернення за інформацією та порядок і механізми оскарження відмов у наданні інформації. Якщо говорити про вирішення проблеми доступу до публічної інформації шляхом внесення змін до чинного Закону «Про інформацію», то вони вважають, що «такий шлях на сьогодні є безперспективним, оскільки вимагатиме змін і доповнень до великої кількості нормативно-правових актів в інформаційній сфері, і може гальмувати вирішення проблем, пов’язаних саме з доступом до публічної інформації. Тому, ефективнішим, на їхню думку, буде прийняття, нового Закону. Прикладом можуть служити процедурні Закони про свободу чи доступ до інформації зарубіжних держав.

Потрібно робити кроки, які не просто мають норми-декларації, а такі що розвиватимуть ефективну політику в цьому напрямку.

Список використаної літератури:

1. “Чи потрібен владі громадянський контроль?” Центр Разумкова http://www.razumkov.org.ua/article.php?news_id=378

2. “Проблеми реформування законодавства України у галузі інформації” Аналітична записка Центру Політико-Правових Реформ http://www.cppr.info/

3. “Доступ до інформації та електронне урядування” М.С.Демкова, М.В.Фігель, К.-Факт 2004

4. “Інформаційне конституційне право” Др. Міхаель Кльопфер, Др. Андреас Нойн

5. “Моніторинг діяльності влади у сфері забезпечення здійснення прав осіб на доступ до публічної інформації в Україні” М.Демкова, М. Лациба, А. Школик, Т. Руда http://www.cppr.info/

6. “ Європейське і міжнародне інформаційне право” Др. Міхаель Кльопфер, Др. Андреас Нойн

7. “Порівняльне адміністративне право” А.Школик, Львів, ЗУКЦ 2007

8. Проект Закону “Про доступ до публічної інформації” (№ 2763 від 11.07.2008)

1 Детальніше про структуру апарату у додатках

2 Детальніше про структурні підрозділу у додатках

9