1. Закономірності формування ієрархічних систем

Комунікативність. Ця закономірність складає основу визначення будь-якої системи, сформульованого В.Н. Садовським і Є.Г. Юдіним, з якого випливає, що система не ізольована від інших систем, вона зв’язана безліччю комунікацій із середовищем, що представляє собою, у свою чергу, складне і неоднорідне утворення, яке містить деякі надсистеми (системи більш високого порядку), що задають вимоги й обмеження досліджуваній системі, певні підсистеми більш низького рівня (підвідомчі системи), а також і системи одного рівня з розглянутої.

Така складна єдність із середовищем названа закономірністю комуникативності, що, у свою чергу, легко допомагає перейти до ієрархічності як закономірності побудови усього світу і будь-якої виділеної з нього системи.

Ієрархічність. Закономірності ієрархічності або ієрархічної упорядкованості були в числі перших закономірностей теорії систем, що була виділена і детально вивчені дослідниками систем. Зокрема, було показано зв'язок ієрархічної упорядкованості світу з явищами диференціації і не гентропійними тенденціями, тобто з закономірностями самоорганізації, розвитку відкритих систем.

Слід звернути увагу також на необхідність враховувати не тільки зовнішню структурну сторону ієрархії, але і функціональні взаємини між рівнями. На прикладах складних системних організацій було показано, що більш високий ієрархічний рівень впливає на рівень, підлеглий йому, і цей вплив виявляється в тому, що підлеглі члени ієрархії здобувають нові властивості, що були відсутні в них в ізольованому стані (підтвердження вищезгаданого положення про вплив цілого на елементи), а в результаті появи цих нових властивостей формується новий, інший "вигляд цілого (вплив властивостей елементів на ціле). Виникле в такий спосіб нове ціле набуває здатності здійснювати нові функції, у чому і полягає мета утворення ієрархій. Іншими словами, мова йде про закономірності цілісності (емерджентності) і її прояві на кожному рівні ієрархії.

Ці особливості ієрархічних структур систем (або, як прийнято іноді говорити, ієрархічних систем) спостерігаються не тільки на технічному рівні, але й у соціальних організаціях, при керуванні підприємством, об'єднанням, державою; при представленні задуму проектів складних технічних комплексів і т.п.

Дослідження ієрархічної упорядкованості в організаційних системах з використанням інформаційного підходу дозволили зробити висновок про те, що між рівнями й елементами ієрархічних систем існують більш складні взаємозв'язки, чим це може бути відбите в графічному зображенні ієрархічної структури. Якщо навіть між елементами одного рівня ієрархії немає явних зв'язків ("горизонтальних" зв'язків), то вони все рівної взаємозалежні через вищестоящий рівень. Наприклад, у виробничій і організаційній структурах підприємства від вищестоящого рівня залежить, який з цих елементів буде обраний для заохочення (при перевазі одних виключається заохочення інших) або, навпаки, якому з елементів буде доручена непрестижна або невигідна робота (знов-таки це звільнить від неї інших).

Таким чином, ієрархічні представлення допомагають краще зрозуміти і досліджувати феномен складності. Тому чіткіше виділимо основні особливості ієрархічної упорядкованості з точки зору корисності їхнього використання як моделі системного аналізу:

1. В силу закономірності комунікативності, що виявляється не тільки між виділеною системою і її оточенням, але і між рівнями ієрархії досліджуваної системи, кожен рівень ієрархічної упорядкованості має складні взаємини з верхнім та нижнім рівнями. По метафоричному формулюванню, кожен рівень ієрархії має властивість "дволикого Януса": "лик", спрямований убік нижнього рівня, має характер автономного цілого (системи), а "лик", спрямований до вузла (вершини) вищого рівня, виявляє властивості залежної частини (елемента вищестоящої системи, який є для нього складовою вищестоящого рівня, якому він підлеглий). Ця конкретизація закономірності ієрархічності пояснює неоднозначність використання в складних організаційних системах понять "система" і "підсистема", "ціль" і "засіб" (елемент кожного рівня ієрархічної структури цілей виступає як мета стосовно нижчестоящого і як "підціль" (а починаючи з деякого рівня, і як "засіб") стосовно вищестоящої мети), що часто спостерігається у реальних умовах і призводить до некоректних термінологічних суперечностей.

2. Найважливіша особливість ієрархічної упорядкованості як закономірності полягає в тому, що закономірність цілісності (тобто якісні зміни властивостей компонентів більш високого рівня в порівнянні з поєднуваними компонентами нижнього) виявляється в ній на кожнім рівні ієрархії. При цьому об'єднання елементів у кожному вузлі ієрархічної структури призводить не тільки до появи нових властивостей у вузла і втраті поєднуваними компонентами волі прояву деяких своїх властивостей, але і до того, що кожен підлеглий член ієрархії здобуває нові властивості, що є відсутніми в нього в ізольованому стані. Завдяки цій особливості за допомогою ієрархічних представлень можна досліджувати системи і проблемні ситуації з невизначеністю.

3. При використанні ієрархічних представлень як засобу дослідження систем з невизначеністю відбувається як би розчленовування "великої" невизначеності на більш "дрібні", що краще піддаються дослідженню. При цьому навіть якщо ці дрібні невизначеності не вдається цілком розкрити і пояснити, то все-таки ієрархічне упорядкування частково знімає загальну невизначеність, забезпечує, принаймні, керований контроль за ухваленням рішення, для якого використовується ієрархічне представлення.

Однак варто мати на увазі, що в силу закономірності цілісності та сама система може бути представлена різними ієрархічними структурами. Причому це залежить:

а) від ланцюга (різні ієрархічні структури можуть відповідати різним формулюванням мети);

б) від передісторії розвитку осіб, що формують структуру. Це пояснюється тим, що при одній і тій же меті створення системи, якщо доручити формування структури різним особам, то вони в залежності від їхнього попереднього досвіду, кваліфікації і знання об'єкта можуть одержати різні структури, тобто по-різному розкрити невизначеність проблемної ситуації.