Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттю культури мови.

2. Дайте визначення поняттю культура мовлення.

3. Назвіть ознаки культури мовлення та охарактеризуйте їх.

4. Дайте визначення поняттю норма літературної мови та назвіть їх види.

5. Охарактеризуйте орфоепічні норми української літературної мови.

6. Охарактеризуйте орфографічні норми української літературної мови.

7. Охарактеризуйте лексичні норми української літературної мови.

8. Охарактеризуйте граматичні норми української літературної мови.

9. Охарактеризуйте стилістичні норми української літературної мови.

10. Охарактеризуйте пунктуаційні норми української літературної мови.

11. Дайте визначення поняттю суржик та поясніть його вплив на літературну мову.

12. Дайте визначення понять етикет, мовленнєвий етикет.

13. Охарактеризуйте групи мовленнєвого етикету.

Література: [1.5; 1.6; 1.9; 2.1; 2.2; 2.6].

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ № 2

Лексико-граматичні норми професійного спілкування

Тема 4. Лексичні особливості ділового мовлення

План практичного заняття № 1

1. Корінна та запозичена лексика. Калька як своєрідний різновид запозичення.

2. Специфіка вживання запозиченої лексики у ділових паперах.

3. Використання синонімів у професійному мовленні.

План практичного заняття № 2

1. Особливості вживання паронімів у професійному мовленні.

2. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні.

3. Специфіка слововживання у професійних текстах.

План практичного заняття № 3

1. Рівні комунікативної раціональності: мовна надмірність і мовна недостатність.

2. Тавтологія у професійній документації.

3. Використання лексичних засобів у процесі перекладу тексту.

Основні поняття: лексика, лексичне значення слова, багатозначність, корінна та запозичена лексика, калька, синоніми, евфемізми, пароніми, тавтологія, мовні кліше та мовні штампи.

Лексика – це всі слова мови, а також окремі групи чи шари слів. Слово є основною одиницею мови. В мові воно виконує номінативну (називну) функцію. За значенням слова поділяються на повнозначні(самостійні) та службові.

Лексичне значення слова – це його співвіднесеність з предметами, явищами, процесами, відношеннями реальної дійсності та поняттями про них. Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Більшість слів української мови є багатозначними, тому що мають здатність вживатися в кількох значеннях. Наприклад, президент – глава держави; глава великої компанії, наукової установи. Багатозначні слова вживаються у прямому та переносному значенні. Основне, початкове значення слова є прямим, а значення, набуті в процесі функціонування в мові за ознакою схожості чи суміжності, є непрямими. Багатозначність є одним із важливих шляхів розвитку словникового складу мови. Багатозначні слова широко використовуються у художньому та публіцистичному стилях, оскільки виступають засобом виразності. Проте в офіційно-діловому та науковому стилях вони функціонують обмежено, бо ці стилі вимагають максимально точного позначення понять. В документах та наукових працях переважають однозначні слова.

Основу сучасної української літературної мови складає корінна (споконвічна) лексика. До корінної лексики відносять слова, успадковані українською мовою з індоєвропейської мовної єдності (земля, день, мати, дерево, жити, бути, брати, дати, малий, довгий), праслов'янської епохи (вчора, завтра, пшениця, великий, широкий, суддя, свідок, назви днів тижня, більшість числівників, займенників), східнослов'янської діалектичної зони (батько, урожай, дешевий, числівники сорок, дев'яносто) та створені на власному мовному ґрунті (загалом, людина, достеменний, козак, смуга, хист, плекати, глузд, нишком, торік тощо).

Приблизно десять відсотків лексичного складу української мови становлять запозичення, які ввійшли до української мови з інших мов внаслідок економічних, політичних, культурних зв'язків. Найдавнішими є запозичення з класичних мов – давньогрецької та латинської. Наприклад, праця, влада(з чеської), піраміда, олімпіада (з грецької), календар, право (з латинської), базар, козак (з тюркських мов) тощо.

Своєрідним різновидом запозичень є кальки – слова, окремі їх значення, звороти, скопійовані українською мовою шляхом буквального перекладу іншомовного слова чи вислову. Наприклад, додаткова вартість, світогляд(з німецької), міжнародний (з французької), мережа ( з російської), олімпійський спокій (з грецької) тощо.

З одного боку, калькування є засобом збагачення словникового складу мови, з іншого – причиною порушень мовних норм на лексичному рівні, зокрема під впливом російської мови. Наприклад, приймати участь, провести міроприємство, повістка денна, на протязі певного періоду тощо.

Звичайно, без використання запозичених слів сьогодні обійтись неможливо, проте й надмірне їх вживання теж небажане й оцінюється негативно.

Існують певні вимоги щодо використання запозиченої лексики:

• не вживати слова, які мають в українській мові відповідники: адвокат – захисник, менеджер – керівник, кредит – позика, лізинг – оренда, маклер – посередник, стагнація – застій, тариф – плата за послуги, дивіденд – частина прибутку, ембарго – політична(економічна) блокада;

• вживати слова точно, відповідно до значення;

• не вживати в одному тексті одночасно питоме та запозичене слово: прокурор – захисник, девальвація – зниження курсу валюти, контракт – угода, субсидія – допомога.

Виразною ознакою багатства мови, її розвиненості є наявність синонімів.

Синоніми – слова, тотожні або близькі за значенням. Вони урізноманітнюють наше мовлення. Розрізняють абсолютні, лексичні та стилістичні синоніми.

Абсолютні синоніми, як правило, утворюють дублетну пару, у якій одне слово питоме, а інше – запозичене, наприклад: адвокат – захисник, екземпляр – примірник, процент – відсоток.

Лексичні синоніми різняться смисловими відтінками і можуть утворювати синонімічні ряди. Наприклад: інцидент – пригода – випадок, гарантія – запорука – запевнення; лікарняний листок – листок непрацездатності – бюлетень;

автомобіль - машина – авто – автомашина ; папери – ділові папери – джерела – першоджерела.

Стилістичні синоніми можуть відрізняються емоційним забарвленням, стилістичними особливостями. Вони вживаються переважно в художньому, публіцистичному стилях. Наприклад: вражати – дивувати – приголомшувати; ажіотаж – гарячка – лихоманка – бум.

До синонімічних засобів належать також евфемізми – слова та словосполучення, що передають зміст у пом’якшеній формі з метою уникнення прямолінійності чи наказової форми висловлювання. Особливо це притаманно лексиці офіційно-ділового та публіцистичного стилів. Напр.: просимо не смітити, нерозумний, недалекий чоловік; у нас не курять; у нетверезому стані; під дією алкоголю; перестало битися серце тощо.

В діловому мовленні широко вживаються пароніми – слова, близькі за звучанням та написанням, але різні за значенням: адресат-адресант, ділянка-дільниця, тактовний-тактичний, виборний – виборчий тощо. Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного: уява – уявлення, факт – фактор, адрес – адреса, адресат – адресант тощо. Нерозрізнення міжмовних паронімів, особливо тих, що належать до близькоспоріднених мов часто є причиною лексичних та семантичних помилок. Наприклад: останній – остальной, сумління – сомнение.

Пароніми можуть вступати в синонімічні (професійний – професіональний, інформативний – інформаційний, ефективний – ефектний) та антонімічні зв'язки (експорт – імпорт, прогрес – регрес, персона грата – персона нон грата).

Стандартизація мовних засобів є однією з особливостей офіційно-ділового стилю. На лексичному рівні це виявляється у використанні мовних кліше (канцеляризмів).

Мовні кліше – мовні одиниці, яким властивий постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування. Тобто це слова, словосполучення, вирази, які вживаються в ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет для висловлення часто повторюваних думок. Наприклад: підвищення ефективності виробництва, реалізація завдань, набуває розвитку, вжити термінових заходів, забезпечити виконання, з метою, відповідно до, зважаючи на тощо. Мовні кліше, закріплені у професійному мовленні, сприймаються однозначно, лаконічно й точно передають певний зміст, що полегшує створення документа й сприйняття інформації. Використання стандартних конструкцій в офіційно-діловому стилі є функціонально доречним. Але в усному професійному мовленні, у діловому листуванні надмірне вживання мовних кліше знижує ефективність спілкування та є недоцільним.

Мовні штампи – це колись образні слова і вирази, які через їх часте й одноманітне повторення без урахування контексту втратили образність і сприймаються як недоречні, що створює негативний стилістико-смисловий ефект. Вони збіднюють мову.

Головною причиною появи штампів є відсутність мовних засобів, які б швидко й економно допомогли висловити думку. Наприклад: забезпечення виконання краще забезпечити виконання, здійснення завдання краще здійснити завдання, питання підвищення – підвищити тощо.

Невміння точно висловлювати думку призводить до появи таких мовних вад як багатослів’я чи мовна недостатність. Виявом мовної надмірності є повторення тієї самої думки: випускники, які закінчили навчальний заклад. Видами багатослів’я є тавтологія, плеоназм.

Тавтологія виникає через вживання в реченні спільнокореневих слів, наприклад: Тривалість заняття триває одну годину. Проте інколи її не можна уникнути(словник іншомовних слів, чорне чорнило), в публіцистичному стилі вона може використовуватися як стилістичний прийом для підсилення виразності та експресивності мовлення. В науковому та офіційно-діловому стилях вживання спільнокореневих слів є виправданим, оскільки вони виступають тут єдиними назвами певних понять: Орендодавець надає Орендареві свою квартиру у користування терміном на один рік.

Плеоназм – це частковий збіг значень слів, що входять до словосполучення: спільне співробітництво, вільна вакансія, моя автобіографія, пам’ятний сувенір.

Ще однією помилкою є мовна недостатність, яка виявляється у пропуску потрібних для точності висловлення слів. Такі пропуски призводять до незрозумілості, комічності чи абсурдності висловлювання: Він багато років висів на Дошці пошани; На період відпустки Гавриша Петра Степановича його обов'язки покласти на Короткого Віталія Сидоровича, а Віталія Сидоровича – на Олену Гнатівну Черемних.