6. Представництво та довіреність.
Представництво – це правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акті органу, юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов’язки особи, яку представляють.
Широке розповсюдження представництва у цивільному обороті викликане низкою обставин як юридичного, так і фактичного характеру: відсутність у фізичної особи повної фізичної дієздатності, хвороба, відрядження, відсутність у особи юридичних знань, зайнятість тощо.
Учасниками відносин представництва є три суб’єкти: особа., яку представляють, представник, третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права та обов’язки. Особою, яку представляють, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Представником може бути дієздатна особа 18 років, чи яка перебуває у зареєстрованому шлюбі до повноліття, чи яка працює з 16 років, чи записана батьком (матір’ю) дитини.
Юридичні особи можуть бути представниками, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначено законом та їх установчими документами. Іноді для представництва потрібна ліцензія.
Закон допускає представництво при здійснення будь-яких правочинів, за винятком тих, що за своїм змістом можуть бути укладені лише особисто тією особою, яку він представляє: заповіт, довіреність на довічне утримання, трудовий договір, укладення шлюбу, його розірвання, усиновлення (удочеріння) та інші, що мають виключно особистий характер.
Види представництва – добровільне та обов’язкове. При добровільному особа сама вибирає собі представника. Обов’язкове існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють (батьки, опікуни, статутне представництво).
Довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.
Це односторонній правочин, вчиняється довірителем перед представником, без згоди третьої особи. В довіреності має бути вказана особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), чітко відображений правочин, вказана дата видачі довіреності, оскільки без неї вона є нікчемною. Вона може бути складена від імені однієї або кількох, на ім’я однієї або кількох осіб.
За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяють на:
разові, що видаються на вчинення одного правочину (на отримання зарплати);
спеціальні – на вчинення певної кількості однорідних правочинів (на отримання зарплати, пенсії, пошти);
загальні (генеральні) – видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів (на управління майном).
Форма довіреності – завжди письмова, але проста чи нотаріальна, у випадках, що визначені законом або договором.
Довіреність на одержання зарплати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції може бути посвідчена по місцю роботи довірителя, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання.
Строк довіреності – вона є строковою угодою. Строк зазначається в ній. Особа, яка видала довіреність, має право у будь-який час скасувати передоручення, про що обов’язково сповіщає третю особу (ст..249 ЦКУ).
7. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди – це такі цивільно-правові зобов’язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.
Підставою є делікт (правопорушення), тому це деліктні зобов’язання. Учасниками можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, територіальна громада як заподіювач шкоди (деліквент) або потерпілий.
Для застосування деліктної відповідальності наявні умови:
завдана шкода;
протиправність у формі дії чи бездіяльності;
причинний зв’язок між першими двома елементами;
вина заподіювача шкоди, будь-якої форми.