Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
5 Основи цивільного права.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
102.91 Кб
Скачать

Тема 4. Основи цивільного права.

  1. Загальні засади цивільного права: поняття, джерела, завдання.

  2. Поняття юридичної особи, види юридичних осіб, їх ознаки. Захист права власності. Позовна давність.

  3. Загальні положення про зобов’язання.

  4. Відшкодування моральної шкоди та збитків.

  5. Правочин. Договір. Поняття, зміст та підстави виникнення договорів.

  6. Представництво та довіреність.

  7. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

  8. Договір поставки, найму, купівлі-продажу, перевезення, міни, дарування, позики.

  9. Спадкове право. Поняття, завдання.

Література: 1. П.Д. Пилипенко «Правознавство», Львів,2005, ст.193-215

2. «Цивільне право України». К.2004. Підручник. Том 1 і 2.

Цивільне право – одна із самостійних галузей права України, що охоплює найбільш поширені, бажані та соціально необхідні суспільні відносини (власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю фізичних та юридичних осіб з метою більш повного задоволення матеріальних та духовних потреб громадян), які, без перебільшення, можна назвати позитивними.

Цивільне право – це приватне право, його метою є захист приватних інтересів. Держава як влада в цих відносинах участі не бере. В умовах переходу до ринкової економіки роль цивільного права невпинно зростає. Характерною ознакою відносин в цивільному праві є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майнової самостійності їх учасників.

Метод цивільного права – юридична рівність сторін; диспозитивність – учасники можуть діяти на свій розсуд; ініціативність сторін, відповідальність сторін.

Джерела цивільного права – це нормативні акти. Вони поділяються на законні та підзаконні НПА. Головний ЗУ – КУ. Його ст.ст..13, 14, 41 регулюють відносини власності, ст.ст..21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 – особисті немайнові відносини. 16.01.03 прийнятий ЦКУ, він діє з 1.01.04 (6 книг, 9 глав, 1308 статей). Є інші ЗУ цивільно-правового характеру.

Суб’єктами цивільних правовідносин є ті особи, між якими виникають цивільні права та обов’язки. Ними є громадяни України, іноземці, аполіди та соціальні утворення: юридичні особи (державні ПОУ, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації), держава Україна, АРК, іноземні держави, органи місцевого самоврядування.

Об’єктом цивільного права є ті матеріальні і нематеріальні (духовні) блага, з приводу яких суб’єкти цивільного права вступають або знаходяться між собою у цивільних правовідносинах (це речі, гроші, майно, цінні папери, інформація, послуги та інші дії, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага тощо (ст.177 ЦКУ).

2. Ст. 80 ЦК визначає, що юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною право- та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи:

  1. організаційна єдність – воля окремих членів трансформується в єдину волю юридично особи;

  2. реєстрація відповідно до закону від 15.05.03 з включенням до Державного реєстру;

  3. наділення цивільною дієздатністю та правоздатністю;

  4. можливість виступати позивачем і відповідачем у суді;

  5. майнова відокремленість;

  6. самостійна цивільно-правова відповідальність у межах закріпленого майна;

  7. участь у цивільному обігу від власного імені.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Види юридичних осіб (відповідно до ст..81 ЦКУ):

  • залежно від мети їх створення: юридична особа, створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна (партії, виробничі кооперативи);

  • залежно від порядку створення: юридичні особи приватного права – на підставі установчих документів, юридичні особи публічного права – на підставі актів ПУ, органів державної влади, влади АРК, органів місцевого самоврядування.

Залежно від форм власності, передбачених законом, ст..63 ЦКУ передбачає види підприємств:

      1. приватне – на основі приватної власності громадян;

      2. підприємство, що діє на основі колективної власності;

      3. комунальне підприємство – діє на основі комунальної власності;

      4. державне підприємство – діє на основі державної власності;

      5. змішане підприємство - на базі об’єднання майна різних форм власності.

Законодавство України не визначає вичерпного переліку видів юридичних осіб.

Захист права власності усіх суб’єктів здійснюється на підставі засад, визначених ст..386 ЦКУ та ст.48 ЗУ «Про власність». Закон не містить певної класифікації засобів захисту права власності. Як правило, заходи, що забезпечують захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов’язально-правові.

До речово-правових заходів належать: позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація), позов про захист права власності від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння (негаторний позов), позов про визначення права власності. Зазначені позови є абсолютними.

Зобов’язально-правовими заходами є: позов про витребування майна від особи (зберігач, орендар, перевізник), якій воно передано за договором та яка не виконала зобов’язань щодо його повернення у встановлений договором строк; позов про відшкодування шкоди; позов про повернення майна, що придбане або збережене за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав та ін. вони мають відносний характер.

Є ще одна група засобів захисту власності: визнання правочинів недійсними, норми захисту прав померлих, та осіб, визначених без вісти відсутніми або оголошеними померлими та ін.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ – для захисту свого порушеного права суб’єкт вправі звернутися до юрисдикційного органу. Але це обмежено встановленими законами строками позовної давності, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави. Але у законі є винятки з цього правила (ст..268 ЦКУ):

  1. позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банків;

  2. на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав;

  3. про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров’ю особи, каліцтвом або смертю. Але заплатять не більше, ніж за три роки, що передують позову;

  4. негаторні позови;

  5. на вимогу власника про визнання незаконним правового акта органу державної влади, влади АРК або органів місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

  6. на вимогу страхувальника до страховика про здійснення страхової виплати.

Законами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: загальний – у три роки, а також спеціальний – по спеціальним актам, по окремим видам вимог. Вона буває скороченою або більш тривалою порівняно із загальною давністю.

Позовна давність може: зупинятися (ст.263 ЦКУ); перериватися (ст.264 ЦКУ); відновлятися (п.5 ст. 267 ЦКУ). Сплив позовної давності позбавляє особу можливості захистити у суді своє порушене право.

3. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст.509 ЦКУ).

Суб’єкти зобов’язальних правовідносин – це фізичні та юридичні особи.

Особа, якій належить право вимоги називається кредитор. Особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги, називається боржник. Об’єктом зобов’язань є відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов’язки суб’єктів.

Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти: правомірні дії (договори, адміністративні дії, рішення суду, охорона майна тощо), неправомірні дії (знищення, пошкодження, привласнення чужого майна, заподіяння шкоди здоров’ю громадянина, що потягне втрату зарплати, безпідставне набуття майна заволодіння знахідкою).

Більшість зобов’язань двосторонні (кожна сторона має прав і несе певні обов’язки (купівля-продаж), але є і односторонні зобов’язання, коли одна сторона має тільки права, а друга несе тільки обов’язки і не має ніяких прав (договір позики).

У зобов’язанні на стороні як боржника, так і кредитора можуть брати участь як одна, так і кілька осіб (зобов’язання з множинністю осіб). Кредитор – активна сторона, боржник – пасивний учасник зобов’язань.

Зобов’язання припиняються:

  1. з його належним виконанням;

  2. зарахуванням зустрічної однорідної вимоги;

  3. за домовленістю сторін;

  4. за неможливістю виконання;

  5. внаслідок зміни плану;

  6. переданням відпускного і прощенням боргу;

  7. поєднання боржника і кредитора в одній особі;

  8. зі смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

4. Ст.ст. 32, 56 і 62 КУ надають фізичним особам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. Це найбільш дієвий спосіб захисту особистих немайнових прав. Відшкодування моральної шкоди відбувається виключно у рамках позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст.23 ЦКУ).

Підставою є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Моральна (немайнова) шкода – це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати:

  1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

  2. у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

  3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

  4. у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]