Лекція 1 Державне управління: суть, предмет, принципи та функції в суспільстві.
Державне управління: соціальна суть, дуалізм об’єкта та суб’єкта та роль в розвитку суспільства.
Методи пізнання державного управління та його функції.
Види та принципи державного управління.
Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
Резюме
Сутнісні категорії
Питання для творчого осмислення
Завдання для індивідуальної роботи
Література для поглибленого вивчення
Література:
Мельник А.Ф. Державне управління: підручник. /А.Ф.Оболенський, А.Ю. Расіна; за ред А.Ф.Мельник.- К.; Знання, 2009 – 582.
Авер'янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. — Київ, Дрінком-Інтер, 1998 р.с.432
Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) : учебн. пособие / Г. В. Атаманчук. - М. : ОАО "НПО "Экон-ка", 2000. - 302 с.
Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.
Гладун З.С. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.
Удовик С. Л. Государственность Украины : истоки и перспективи / С. Л. Удовик. - К.: Ваклер, 1999. - 208 с.
Державне управління: соціальна суть, дуалізм об’єкта та суб’єкта та роль в розвитку суспільства.
Управління є складним і універсальним суспільним феноменом, необхідною функцією суспільного життя. Наука трактує управління як функцію організованих систем, що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети. Управління – це результат діяльності організації. Як самостійна галузь знань, управління бере свій початок з давнини. Вагомий внесок у становлення теорії державного управління внесли Аристотель, Платон, Сократ, Гуй Гу-Цзи, Хань Фей та інші мислителі. Управління здавна було інтегроване у життя суспільства, тому воно як універсальна теорія існувало завжди, здійснюючи пошук своєї оптимальної форми.
Управління зазвичай здійснюється в системах «людина — техніка», «людина — технологія», «людина — природа», «людина — техніка (технологія) — природа» та ін., але відбувається це саме тому, що в них первинною, «керуючою» складовою виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів саме людини. Тому управління починається тоді, коли в яких-небудь взаємозв'язках, відносинах, явищах, процесах наявні свідомий початок, інтерес і знання, цілі й воля, енергія і дії людини. Отже, управління як суспільне явище — це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) відносин між людьми.
Процес впливу на соціум є предметом вивчення науки управління. Управління — це цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей. Управління здійснюється в системах, в яких існує мережа причинно-наслідкових залежностей, здатних у межах даної основної якості переходити з одного стану в інший.
Соціальне управління — це цілеспрямований вплив на суспільство для його впорядкування, збереження, удосконалення та розвитку. Воно складається з двох типів: саморегулювання суспільства і державного управління.
Для державного управління об'єктом управління є суспільство, а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління. Отже, суб’єкт управління – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.
У державному управлінні до суб’єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).
Відповідно можна зробити висновок, що об’єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.
Отже, об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.
Слід зазначити, що між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління з боку іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду, останній в свою чергу, є об’єктом управління з боку глави держави і парламенту.
Отже і суб'єктами, і об'єктами соціального управління є люди та їх спільноти. Предметом соціального управління можуть бути різноманітні матеріальні блага, технічні засоби, технологічні процеси або ж духовні цінності, однак сторонами у відносинах управління виступають тільки люди.
Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави. Поряд із цим, враховуючи політичну та юридичну природу державного управління, воно не є суцільно підпорядкованим процесу виконання функцій держави.
Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.
Отже, державне управління можна визначити як цілеспрямований вплив органів держави на життєдіяльність суспільства.
Державне управління має низку специфічних властивостей:
- 1) суб’єктом управління є держава;
- 2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;
- 3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення питань, обумовлених забезпеченням життєдіяльності людей.
- 4) державне управління містить не лише інструменти правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів завдяки такій організації, як держава.
Ключовим поняттям для державного управління та основою політико-адміністративної науки є знання про державу – центральний та основний інститут політичної організації суспільства. Поняття «держава» виникло близько трьох тисячоліть тому (стародавня держава Урарту існувала в ІХ-VІ ст. до н. е.), а термін «держава» вперше вжив італійський філософ Н. Макіавеллі у своїй праці (трактаті) «Іль прінчіпе» («Монарх») 1532 р., аналізуючи «державну рацію» («regione di stato»), виокремив вислів «держава» - «stato», «l’etat», «staat», «state» - набув подальшого розповсюдження і став загальновизнаним у світовій практиці.
Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності та стійкості, зорієнтованості на важливі справи. Саме держава є основним знаряддям влади, носій суверенітету верховної політичної влади.
Центральним поняттям держави є влада, яка означає відносини залежності між людьми, в яких одні можуть здійснювати свою волю.