Словник

Агрегація – певна кількість людей зібраних разом на певному фізичному просторі і таких, що не здійснюють свідомих взаємодій.

Адаптація професійна — пристосування, звикання людини до умов професійної діяльності, засвоєння нею виробничо-технічних, та соціальних норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Адаптація соціальна — вид взаємодії людини чи соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Анкета — структурно організований набір запитань. Заповнюється самостійно згідно із зазначеними в ній правилами. Якщо анкета містить питання з фіксованим переліком відповідей, вона називається стандартизована, інший тип анкет – нестандартизовані, - мають питання (відкриті), де передбачають довільні відповіді.

Аномія соціальна — стан суспільства, за якого певне коло його громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже. Теорію А.с. увів у соціологію Е. Дюркгейм (XIX ст.). Сучасні інтерпретації А.с. справляють вплив на соціологію права, злочинності, реалізацію практичних заходів щодо стабілізації суспільних систем.

Верифікація — перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх з об’єктами спостереження, чуттєвими даними, експериментом. Принцип В. — один з основних логічних позитивів, який заперечує пізнавальне значення наукових тверджень, не перевірених безпосередньо дослідним шляхом.

Взаємодія соціальна — це система взаємообумовлених соціальних дій, пов’язаних циклічною причинною залежністю.

Вибіркова сукупність або вибірка – частина об’єктів генеральної сукупності, відібраних для дослідження, на підставі чого буде здійснений висновок про генеральну сукупність.

Відносини соціальні – стійкі упорядковані соціальні взаємодії.

Включене спостереження або польові дослідження — вид спостереження, за якого дослідник безпосередньо перебуває в певній групі або спільноті веде спостереження і можливо бере участь у їхній діяльності.

Вульгаризація соціальна — грубе і спрощене тлумачення суспільних явищ, духовного життя суспільства, ідеального виміру людського існування взагалі. В.с. характеризує однобічне перебільшення окремих факторів суспільного, розвитку: техніки, форм організації виробництва, еконо­міки, політики, ідеології. Наприклад, у трактуванні сутності людини В.с. виявляється в ігноруванні біологічної природи та абсолютизації соціальних якостей особи.

Генеральна сукупність – весь об’єкт соціологічного дослідження.

Географічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які визнають першочергову роль у розвитку суспільства і народів їх географічного положення і природних умов. Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив Томас Бокль (1821—1862), англійський історик. Крайньою формою цього напряму є механічний географічний детермінізм, який утверджував майже повну зумовленість діяльності людини природним середовищем.

Девіантна поведінка — форма поведінки індивіда в групі або суспільстві, яка не відповідає усталеним нормам, моральним та правовим вимогам.

Дезорганізація соціальна — сукупність певних соціальних процесів, які призводять до того, що в межах певної спільноти негативні дії перевищують допустимий оптимум, який загрожує нормальному розвитку процесів колективного життя. Соціальна, дезорганізація полягає в дезінтеграції інститутів, які не виконують своїх завдань, в ослабленні механізмів формального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, появі зразків поведінки, що суперечать визнаним і допустимим нормам.

Диференціація соціальна — відмінності між макро- і мікро-групами, а також індивідами, які за своїм характером можуть належати як до об’єктивних ознак (економічних, професійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової та індивідуальної свідомості. Поняття «Д.с.» є більш загальним щодо поняття соціальної структури, соціальної стратифікації, соціальної групи тощо.

Діагностика соціальна — метод пошуку соціальних резервів виробництва, що являє собою аналіз стану соціальних об’єктів і процесів для виявлення проблем їх функціо­нування і розвитку.

Дія соціальна — дія людини (незалежно зовнішнього чи внутрішнього характеру), яка передбачає діючою особою або діючими особами співвідношення з діями інших або орієнтована на нього. З цього випливають дві головні особливості: Д. с. повинна бути раціональною, усвідомленою та орієнтована на поведінку інших людей. В широкому розумінні Д. с. – будь-яка дія соціального суб’єкта з метою своїх інтересів в певній соціокультурній ситуації.

Експеримент — спроба дослідника перевірити гіпотезу в суворо контрольованих умовах.

Експерт — компетентна особа, що має спеціальні знання і досвід у галузі, безпосередньо пов'язаний з об'єктом дослідження.

Експертне опитування — різновид опитування, в ході якого респондентами є експерти — спеціалісти у певній галузі діяльності.

Емпіричні дослідження або прикладні соціологічні дослідження, - є однією з форм соціального вивчення дійсності на початковому етапі пізнавального процесу. Емпіричні дослідження - це спеціальні наукові процедури реєстрації соціальних фактів, які є базою для подальшого теоретичного пошуку та узагальнення.

Етнос – історично утворена на певній території стійка сукупність людей, якій притаманні спільні та відносно стійкі особливості мови, культури, побуту, а також усвідомлення єдності та відмінності від інших.

Етнічна спільнота — вид стійкого соціального угруповання людей, що виник історично і представлений плем’ям, народністю, нацією. Термін «Е.с.» близький до поняття «народ» в етнографічному розумінні. Іноді він позначає кілька народів (етнолінгвістичні групи, наприклад, росіяни, українці, поляки та ін. — слов’янська Е.с.), а також відокремлені частини народу (етнічні групи).

Загально соціологічна теорія – теорія яка відображає основні закономірності та тенденції становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот. Ця теорія являється фундаментальною по відношенню як до прикладних соціологічних досліджень, так і до галузевих соціологічних теорій, фіксуючи з допомогою цих теорій соціологічні закони в “чистому вигляді”.

Засоби дії – ті елементи навколишнього середовища, які діюча особа контролює, використовує в своїй діяльності.

Звичаї – (ритуал, обряд) встановлений зразок поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи. (поступатися місцем, в транспорті, людям похилого віку)

Звички – встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не наштовхується на негативну реакцію соціальної групи. (займатися вранці зарядкою)

Зв'язок соціальний — будь-які соціокультурні зобов’язання індивідів один щодо одного. Поняття введене в соціологію Дюркгеймом для характеристики малих груп. Під З.с. розуміють певну системну якість, що дозволяє індивідам класифікувати себе як членів даної групи. З.с. у групі має такі ознаки: 1) особисті зобов'язання кожного члена групи виконувати загальні для групи норми і оберігати спільні цінності; 2) залежність членів групи одне від одного на підставі спільного інтересу; 3) ідентифікація індивіда з групою.

Ідентифікація –усвідомлення причетності до тої чи іншої спільноти.

Індивід – одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальних та психічних рис людства. У соціології цей термін використовують тоді, коли вивчаються окремі представники соціальних спільнот, груп і відношення до цих груп є їх характерною ознакою.

Інституціалізація — формування різних типів соціальної практики як соціальних інститутів. Передумови І. — виникнення суспільних потреб у нових типах суспільної практики, наявність певних соціально-економічних, політичних, ідеологічних умов, розвиток необхідних організаційних структур, а також інтерналізація індивідами нових соціальних норм та цінностей. Завершенням процесу іиституціалізації є інтеграція нового виду суспільної практики та існуючої структури соціальних відносин.

Інтерв’ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати відповіді на питання, передбачені програмою дослідження.

Інтерес соціальний — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність. Соціальний (суспільний) інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб. І.с. лежить в основі будь-яких форм боротьби й співробітництва між людьми.

Квазігрупа (несправжня група) – група, яка утворилась спонтанно і на основі примітивного зв’язку.

Класи — великі групи людей, які різняться відношенням до влади та засобів виробництва.

Класи суспільні — великі групи людей, що різняться тим, яке місце посідають вони в даній суспільній системі щодо власності, влади; розмірами і способами одержання доходів. В умовах сучасного суспільства важливе значення мають також вторинні ознаки соціальної диференціації суспільства (престиж, статус, освіта, інтереси тощо).

Клімат соціальио-психологічний — сукупність взаємопов’язаних, сталих соціально-психологічних особливостей групи, організації, які виявляються в домінуючому, типовому для неї ставленні до праці, мети та мотивів спільної діяльності, стосунках між людьми, а також у загальному настрої.

Колектив трудовим — організована спільність людей, об’єднаних конкретним видом суспільно-корисної діяльності, здійснюваної у межах певної форми власності, та відносинами, що формуються у процесі цієї діяльності, інтересами, установками й нормативами поведінки.

Контакт просторовий - контакт, під час якого встановлюється факт існування у індивіда певних рис та характеристик, які можуть зацікавити іншого, називається. Виділяють два типи таких контактів: Опосередкований К. П. – коли поведінка людини змінюється тільки під впливом передчуття існування іншого індивіда. Візуальний К. П. - коли поведінка людини змінюється під впливом візуального спостереження інших людей.

Контакт соціальний – певна система, в яку входять хоча б два суб’єкта, певна цінність, яка становить основу контакту та дії по відношенню до неї.

Контент-аналіз - точне дослідження змісту документів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами закріпленої певним чином інформація про певні події.

Культура – це матеріальні та нематеріальні продукти людської діяльності, цінності та певні зразки поведінки, що прийняті у суспільстві і які передаються від одного покоління іншому. Культура – це результат діяльності людини у процесі задоволення потреб.

Імітація – свідоме копіювання певної моделі поведінки.

Людина - поняття використовується для характеристики загальних, притаманних всім людям якостей та здібностей. Це поняття підкреслює існування у світі такої історично створеної спільноти як людський рід (homo sapiens) або людство з певним зразком життєдіяльності.

Макросоціологія — наука про основні структури суспільства, суспільство загалом.

Маргінал — особа, соціальна верства чи група, яка опинилася за межами характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів чи панівних соціокультурних норм і політичних традицій. Типовий приклад — переміщення сільських жителів у місто, що не супроводжується розгортанням соціальної інфраструктури. Внаслідок втрати зв’язку з сільським життям і неповноцінного включення в міське виникла типова маргінальна “проміжна” субкультура. У сучасному світі маргінальний статус є не так винятком, як нормою існування значної кількості людей. Це пов’язано з горизонтальними і вертикальними переміщеннями (міграцією) мас. М., як правило, відсторонений від активного політичного життя, але може бути використаний у різних провокаційних політичних цілях.

Ментальність — глибинне і тому важко фіксоване джерело мислення, ідеології й віри, чуттів і емоцій. М. визначають як рівень індивідуальної і суспільної свідомості. Визнають існування релігійної, національної, номенклатурно-бюрократичної, тоталітарної та інших М.

Мобільність соціальна — процес переміщення індивідів між ієрархічним або іншими елементами соціальної структури: трудовими колективами, соціальними групами та верствами, категоріями населення. Переміщення із збереженням одного й того ж статусу називається горизонтальною М.с. а переміщення з порушенням (кордонів) статусу, тобто перехід з однієї статусної групи в іншу – вертикальною М.с.

Натуралізм в соціології — напрям у соціології, представника якого прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Натуралістичні теорії пояснюють розвиток суспільства різними природними чинниками — кліматичними умовами, географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей тощо.

Наука соціальна (звання суспільне) — система галузей звань про суспільство, закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі елементи цієї структури і різні сторони суспільного життя; про суспільне буття, спільну свідомість та їх взаємодію; про людину, її формування, діяльність, розвиток, стан; про людські спільноти, класи, нації, групи й відносини між ними; про матеріальну й духовну культуру.

Нуклеарна сім'я — проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей, або одного із батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Об’єкт соціології — визначена соціальна дійсність, яка потребує вивчення відповідно до мети дослідження та його аналізу, сформульованого в його програмі.

Опитування — метод збору соціальної інформації про об'єкт вивчення в ході безпосереднього (інтерв’ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога (інтерв’юера) й опитуваного (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента на запитання.

Органічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які розглядають суспільство, уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства — як аналогічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Особистість – стійка система соціально значимих рис, що характеризують індивіда, як продукт суспільного розвитку та включення його у систему соціальних відносин через активну предметну діяльність та спілкування.

Передбачення — обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або явища, невідомі в даний момент, але які піддаються виявленню.

Позитивізм — соціологічний напрям, головна особливість якого полягає у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, створенні позитивної, тобто заснованої на досліді, фактах, соціологічної теорії, яка повинна бути такою ж доказовою і загальнозначимою, як і природничі теорії. Родоначальником позитивізму вважають О. Конта (1798-1857).

Політична соціологія — галузь соціології, що досліджує політику і політичні відносини. Основним предметом П.с. є політична влада, форми і методи її функціонування та розподілу у державі й суспільстві, які розглядають у кореляції з вивченням реальної політичної свідомості, інтересів і поведінки індивідів, соціальних спільнот, класів, етнічних утворень і їхніх політичних організацій.

Польове спостереження — метод дослідження, який проводиться у реальній життєвій ситуації.

Потреба соціальна — необхідність у чомусь для підтримання життєдіяльності людини, соціальної групи чи суспільства загалом, внутрішня спонукальна сила активності.

Пошукове спостереження — метод дослідження, який використовують з метою соціологічної розвідки, пошуку фактів, що визначають коригування теми дослідження на стадії діагностичного експерименту.

Прогноз — ймовірне судження про стан того певного явища в майбутньому. У вузькому значенні — спеціальне наукове дослідження перспектив певних явищ, переважно з кількісними оцінками.

Процес соціальний — послідовна зміна явищ суспільного життя, станів суспільства, його окремих систем. П.с. це соціальні зміни в динаміці, іншими словами – це рух у часі певних подій, суб’єктами яких є великі групи людей.

Психологічний напрямок у соціології — методологічна орієнтація соціологічних шкіл, для яких характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси на основі психологічних даних. Засновник напрямку американський соціолог Л. Ф. Ворд Первинна соціальна сила, стверджував він, є бажання (голод, спрага), на основі їх формуються складніші інтелектуальні, моральні та естетичні бажання, за допомогою яких проходить “направлена еволюція” - усвідомлене керування соціальними процесами.

Расово-антропологічна школа в соціології — натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняття “спадковості”, “расового відбору”, боротьби “вищих” і “нижчих” рас. Виникнення школи пов'язано з іменем А. Гобіно (1816—1882), французького філософа, письменника, дипломата.

Респондент — особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під час опитування.

Репрезентативність - властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності.

“Рівної свободи” закон: всі користуються таким обсягом свободи, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Заперечивши ідею лінійного прогресу суспільства, Г. Спенсер стверджував, що соціальні групи розвиваються і утворюють різні суспільства на підставі спільної домовленості (суспільний договір) про колективну діяльність, в основі якого лежить закон “рівної свободи”.

Рухи соціальні – сукупність колективних дій людей до реалізації спільної мети.

Санкції соціальні – продукт суспільства, необхідний для керівництва поведінкою своїх членів, для стимулювання бажаної поведінки, для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя (санкції негативні – покарання, позитивні – нагорода, формальні і неформальні).

Середні верстви — сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище щодо основних класів суспільства. До С.в. належать частина селянства, ремісники, дрібні промисловці й торговці, частина службовців та інтелігенції, що працює за наймом. Соціальні групи, що входять до С.в., мають різні тенденції розвитку, наприклад, зменшується чисельність дрібних сільських власників і швидко зростає чисельність інтелігенції, яка працює за наймом.

Система соціальна — особливий клас систем (поряд з технічними, біологічними, кібернетичними та ін.), елементний склад яких становлять люди, а також стосунки, що виникають між ними.

Складна (або родинна) сім’я — сім’я, що складається з кількох об’єднаних родинними взаєминами нуклеарних сімей, кожна з них може бути повною або неповною і включати також родичів подружжя по прямій чи бічній лінії.

Соціал-дарвіністська школа - опираючись на вчення Г. Спенсера та еволюційну теорію Дарвіна, зводила закономірності розвитку суспільства до біологічної еволюції та природного добору.

Соціалізація — процес становлення особистості, засвоєння цінностей, норм, настанов, культурних цінностей суспільства і зразків поведінки властивих суспільству, до якого вона належить. Для успішної соціалізації потрібно: очікування з боку суспільства стосовно суб’єкта соціалізації, намагання суб’єкта відповідати цим очікуванням та зміна поведінки суб’єкта відповідно очікуванням.

Соціальна верства — сукупність індивідів, зайнятих економічно і соціальне рівноцінними видами праці, які відповідно отримують приблизно однакову матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна група — сукупність індивідів взаємодіючих між собою на основі спільних очікувань кожного члена групи стосовно інших членів групи.

Соціальна норма — визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціальних груп. Соціальні норми виконують функції інтеграції, упорядкування, підтримання функціонування суспільства як системи взаємодій індивідів і груп. За допомогою соціальних норм вимоги суспільства переводяться в еталони, моделі, стандарти поведінки і в такій формі адресуються особистості.

Соціальна реальність — розмаїття форм об’єктивно існуючого соціального буття.

Соціальна спільнота — сукупність людей, об’єднана відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності. Здавна соціальні спільноти, такі як рід, сім’я, плем’я етнос тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію самої людини, спільне протистояння ворожим силам. Відзначаються розмаїттям форм, різновидів (за кількісним складом, тривалістю існування, щільністю зв’язків тощо). Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети, координують цю діяльність, здійснюють соціалізацію індивідів.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються не рівними між собою та групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна структура — сукупність соціальних, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних та етнічних спільнот, пов’язаних відносно сталими відносинами.

Соціальна технологія — вид практичних соціологічних рекомендацій, що являють собою відпрацьовану за операціями сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних керівником чи організатором управління, а також при розв’язанні різних соціальних проблем, що виникають у трудових колективах.

Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Соціальні цінності існують як у вигляді колективних уявлень, так і суб’єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами діяль­ності людини.

Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне планування — комплексна програма взаємопов’язаних заходів, спрямованих на розвиток соціальних процесів у трудовому колективі, регіоні.

Соціальне явище — розмаїття форм дійсності, у яких всесвіт і буття постають перед суб’єктом.

Соціальний закон — об’єктивний та повторювальний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають завдяки масовій діяльності людей, або їх діями.

Соціальний інститут — форма стійких типів організації спільної діяльності людей, що історично склалась. За допомогою соціальних норм і санкцій соціальні інститути (уряд, політичні партії, армія, церква, школа, сім’я тощо) виконують організаційні, регулятивні, управлінські, виховні функції у суспільстві.

Соціальний контроль – процес регуляції поведінки членів суспільства через систему санкцій (дає змогу для позитивних дій та застосовує репресії до негативних).

Соціальний статус — становище індивіда або соціальної групи щодо інших індивідів і груп, яке визначається соціально значущим для даної суспільної системи ознаками (економічними, професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними тощо).

Соціальні відносини — відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, який виражає діяльність соціальних суб'єктів з приводу неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті.

Соціологізм — концепція, яка стверджує першорядне і виняткове значення соціальної дійсності і соціальних методів у поясненні буття людини та його середовища.

Соціологія — наука про становлення, функціонування і розвиток суспільства, соціальних відносин, процесів соціальних спільнот, механізми і принципи їх взаємодії.

Специфічні соціологічні теорії або теорії середнього рівня – пояснюють механізми функціонування та розвитку окремих спільнот, соціальних інститутів, соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві на певній стадії історичного розвитку (ролева теорія, теорія референтних груп, управління тощо). С.С.Т. розвиваються в рамках кожного напрямку дослідницької діяльності (соціологія праці, культури, соціологія туризму).

Суспільство постіндустріальне — одна з концепцій сучасної футурології, яка ґрунтується на положеннях індустріалізму, згідно з якими розвиток кожного суспільства визначається рівнем розвитку промисловості (індустрії). Близькими за змістом визначеннями є “технотронне”, “організаційне”, “інформаційне” суспільства. Прихильники С.п. науку і техніку вважають вирішальним фактором соціальних змін, узагальненим показником розвитку суспільства — величину валового національного продукту. Ідеологи С.п. — 3. Бжезинський, У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Д. Белл, Г. Кан та ін.

Теорія соціальної дії— одна з найважливіших теоретичних концепцій сучасної західної соціології, прагне пояснити найрізноманітніші соціальні явища від окремих актів індивідуальної поведінки до великомасштабних суспільно-історичних процесів (М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс). Джерелом соціальної дії вважають лише суб'єктивну рефлективність учасників дії.

Технологія соціальна (за аналогією до промислової технології) — сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, розв’язання різних соціальних проблем (підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управління, впливу на суспільну думку через засоби масової комунікації).

Управління соціальне — свідомий цілеспрямований вплив на соціальну систему, організацію, інститут або процес, метою якого є приведення напряму і темпів їхнього розвитку та функціонування у відповідність з дією об'єктивних соціальних законів.

Умови дії – ті елементи навколишнього середовища ,які діюча особа не має змоги змінити.

Формальна школа в соціології виникає в кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. в Німеччині. Представники цього напрямку (Тьонніс, Зіммель, фон Візе, Беккер) намагались звести всі соціальні відносини до обмеженого набору структурних елементів – форм.

Шлюб – історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що визначає їх права та обов’язки одне до одного і до дітей.

6