§ 7. Галузь права і галузь законодавства

В юридичній літературі продовжує залишатися дискусійною проблема співвідношення галузі права і галузі законодавства. Сто­ совно екологічної сфери мають місце гіпертрофована оцінка або, навпаки, недооцінка галузі екологічного права чи відповідної га­ лузі законодавства¹. .

У зв'язку з цим важливо підкреслити, що галузь екологічного права і галузь екологічного законодавства — це різні, але діалек­тично зв'язані між собою категорії. Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що первинним елементом галузі права є норма права, а галузі законодавства — нормативний акт. Екологічному праву, крім того, притаманна тільки горизонтальна побудова його структури (норми, інститути, підгалузі), тоді як екологічному зако­нодавству — як горизонтальна, так і вертикальна (за ієрархією у системі «закон — підзаконні акти»).

Головними засадами діалектичного зв'язку між галуззю еко­логічного права і відповідною галуззю законодавства як елемента­ми надбудови суспільства є єдність їх завдань і змісту. Але, збігаю­чись за цими критеріями, кожна з даних категорій функціонує за своїми закономірностями, значною мірою залежними від законо­давця. При цьому екологічне законодавство справляє вирішальний

¹ Аналіз різних позицій з цього питання див. у кн.: Шемшученко Ю. С. Право-вьіе проблеми зкологии. — К., 1989. — С. 75—76.

22

§ 8. Екологічне право як навчальна дисципліна і галузь науки

в плив на формування відповідної галузі права, а остання у свою чергу за принципом зворотного зв'язку сприяє розвиткові даної га­лузі законодавства.

Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є ком­плексною. На засадах підгалузей до неї належать галузі земельно­го, гірничого, водного, лісового, фауністичного й атмосфероохо-ронного законодавства. Інтегруюче значення для них має стрижне­вий акт екологічного законодавства, яким є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Але на сьогодні він вже не відповідає ні потребам практики, ні розвитку еко­логічної галузі права. Очевидно, що основним актом для цієї галузі найбільш прийнятним за формою міг би бути Екологічний кодекс України (Кодекс про охорону навколишнього середовища), роз­робка та прийняття якого передбачені Основними напрямами дер­жавної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Слід мати на увазі, що кількісне й якісне визначення галузей права і законодавства у науці далеко не завжди збігається з тим, як це питання вирішується практикою. Наприклад, Вища атестаційна комісія України включила екологічне право до спеціальності 12.00.06 — «Земельне право; аграрне право; екологічне право, при­род оресурсне право». А до Класифікатора галузей законодавства України, затвердженого Міністерством юстиції України 2 червня 2004 р., включено понад 70 назв галузей законодавства під рубри­кою «Природні ресурси. Охорона довкілля».

£ 8. Екологічне право як навчальна дисципліна і галузь науки

В міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особ­ливої та спеціальної частин. Загальна частина передбачає вивчен­ня поняття екологічного права та його джерел, екологічних прав людини і громадянина, загальних правил раціонального природо­користування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, питань управління і контролю в екологічній сфері, юридичної відповідальності за порушення еко­логічного законодавства тощо.

23

Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права

О соблива частина складається з інститутів природоресурсного права — земельного, гірничого, водного, лісового, атмосфероохо-ронного, фауністичного. У рамках цієї частини вивчаються правові основи екологічної безпеки, охорони рослинного світу, особливо охоронюваних територій та об'єктів тощо.

Предметом спеціальної частини зазвичай є питання міжнарод­но-правової охорони довкілля. Тут вивчаються зміст і механізм дії міжнародного та європейського права навколишнього середовища.

Предметом науки екологічного права є закономірності його розвитку, дослідження сутності й механізму дії норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, про­блем співвідношення національного екологічного права з міжна­родним правом навколишнього середовища тощо.

Наука екологічного права є відносно молодою. Вона почала розвиватися в Україні як наука природоохоронного права з другої половини 50-х років минулого століття. Те саме спостерігалося в інших союзних республіках та на загальносоюзному рівні. Стиму­лююче значення у цьому мали прийняті з 1957 по 1963 р. у всіх со­юзних республіках закони про охорону природи.

Закон «Про охорону природи» Української РСР від 30 червня 1960 р. не тільки став точкою відліку для формування республі­канської комплексної галузі природоохоронного права і законодав­ства, а й помітно сприяв активізації природоохоронної діяльності в республіці, удосконаленню державного управління у цій сфері. Відповідно до вимог цього закону в Україні вперше було утворено спеціальний державний орган — Державний комітет Ради Міні­стрів Української РСР по охороні природи.

У зв'язку з цим важко погодитися з оцінкою, що цей закон був негативним, оскільки «...не передбачав заходів юридичної відповідальності за природоохоронні правопорушення»¹. Чинний Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» також не містить кримінальних, цивільних чи адміністра­тивних санкцій за відповідні правопорушення. Ці санкції як тоді, так і тепер містяться у відповідних кодексах.

У Москві піонерами наукових досліджень проблем природоохо­ронного права і впровадження відповідного навчального курсу бу­ли професор юридичного факультету Московського державного університету М. Д. Казанцев і професор Г. М. Полянська (Всесо-

¹ Зкологическое право Украиньї. — Одесса, 2001. — С. 38. 24