§ 4. Метод екологічного права

Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впли­ву на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових ви­мог щодо охорони навколишнього природного середовища та екоме-

16

§ 4. Метод екологічного права

режі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Для комплексної галузі екологічного права його метод не є та­ким «своїм», як наприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей пра­ва, використовуючи їх для власних потреб. Це стосується й інших комплексних галузей права — господарського, аграрного тощо.

У даному випадку класичні галузеві методи немовби отримують «подвійну прописку» — в однорідній і комплексній галузях права. При цьому, як зазначають С. С. Алексєєв та В. Ф. Яковлєв, при­стосовуючи галузеві елементи до комплексного їх застосування, комплексна галузь не деформує ці елементи і не позбавляє їх галу­зевої природи і належності¹.

Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання ви­користовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сер­тифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні за­ходів адміністративної відповідальності за екологічні правопору­шення тощо.

За допомогою кримінально-правового методу здійснюється бо­ротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно-пра­вового вирішуються спірні питання стягнення екологічної шкоди.

Ці методи «стикуються» в екологічному праві на засадах їх еко­логічної модуляції. Характерним виявом цього є норми еколого-правового спрямування, виділені у спеціальні главу в Кодексі Ук­раїни про адміністративні правопорушення («Адміністративні пра­вопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури») та розділ у Кримінальному кодексі України («Злочини проти довкілля»).

Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий ме­тод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об'єктів.

¹ Алексєєв С. С, Яковлєв В. Ф. Гражданское право и современность // Советское государство и право. — 1984. - № 3. — С. 35.

17

Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права

Е кологічний імператив об'єднує ці та деякі інші методи право­вого регулювання. Це є характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі.

$ 5. Система екологічного права

Під системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгод­жені між собою. А вся система будується на закономірностях, ви­роблених юридичною наукою та практикою.

Первісною ланкою системи екологічного права є правова нор­ма. Саме в ній фіксуються конкретні еколого-правові приписи.

За характером дії екологічні норми з певною умовністю поділя­ють на матеріальні й процесуальні. Останні є засобом практичної реалізації матеріальних екологічних норм.

І матеріальні, і процесуальні екологічні норми можуть містити­ся як у суто екологічних, так і в інших законодавчих актах. Це пов'язано з їх «плаваючим» характером у системі комплексної га­лузі екологічного права, яка є значно більшою абстракцією, ніж відповідна галузь законодавства.

До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об'єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян; управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

Характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних на сьогодні інших галузей пра­ва — земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і ат-мосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічно­го права вони фактично є його підгалузями. Земельне, гірниче, водне, лісове, фауністичне і атмосфероохоронне право забезпечу­ють диференційований підхід до екологічно обгрунтованого вико­ристання кожного з відповідних природних ресурсів, тоді як нор­ми загальної частини екологічного права «нашаровуються» над

18