§ 5. Зміст права власності на природні ресурси

я ких розташовані відповідні природні ресурси. Так, згідно зі ст. 56 ЗК землі лісового фонду можуть перебувати не тільки у державній та комунальній, а й у приватній власності. Однак цією ж статтею передбачено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади мо­жуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені зе­мельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів, якщо вони перебувають у складі угідь фермерських та інших гос­подарств. Крім того, громадяни і юридичні особи мають право на­бувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктив­них угідь для заліснення, тобто для вирощування лісу, який пере­буватиме у приватній власності зазначених осіб. Землі водного фонду також можуть перебувати у державній, комунальній та при­ватній власності. Однак, як передбачено ст. 59 ЗК, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або ор­ганів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 гек­тарів.

£ 5. Зміст права власності на природні ресурси

Важливим напрямом забезпечення реалізації права власності на природні ресурси є здійснення його суб'єктами наданих їм прав та виконання покладених на них обов'язків власників природних ре­сурсів. З цією метою в цивільному, природоресурсному та еко­логічному законодавстві передбачені норми, які визначають обсяг прав та обов'язків власників земель, вод, лісів, надр та інших об'єктів природного світу.

У цілому зазначеним законодавством сприйнята цивілістична концепція змісту права власності, згідно з якою власникові нале­жить тріада правомочностеи щодо володіння, користування та роз­порядження об'єктом права власності. Таким чином, права влас­ника земельної ділянки чи іншого об'єкта навколишнього світу — Це сукупність наданих йому законом суб'єктивних правомочностеи Щодо володіння, користування відповідним природним ресурсом.

Право власника об'єкта природи щодо володіння ним являє собою юридично забезпечену можливість утримувати територію, на якій розташований природний ресурс, земельну ділянку як свою влас-

87

Розділ IV. Право власності на природні ресурси

н у, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об'єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну територію чи земельну ділянку.

Право користування об'єктом природи — це юридично надана власнику можливість безпосереднього чи через створену ним юри­дичну особу господарського та іншого використання земельних та інших природних ресурсів з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних властивостей. Найбільш повно права власни­ка щодо використання природного ресурсу визначені у земельно­му законодавстві. Так, згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділян­ки, реалізуючи надане йому законом суб'єктивне право користу­вання нею, має право:

• самостійно господарювати на землі, вирощуючи сільськогос­ подарські та інші культури, переробляючи вирощену продукцію чи здійснюючи несільськогосподарську діяльність. Виключним пра­ вом власника земельної ділянки є вибір способу її використання відповідно до цільового призначення земельної ділянки. Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права при­ мушувати власника ділянки використовувати її певним чином, до­ водити планові завдання чи іншим чином втручатися у здійснення ним права користування земельною ділянкою. Водночас суспільство зберегло за собою право здійснення державного, само­ врядного та громадського контролю за використанням та охоро­ ною земель з метою недопущення порушення норм земельного та іншого законодавства. Власники земельних ділянок зобов'язані ви­ конувати видані посадовими особами відповідних органів влади приписи щодо припинення порушення вимог законодавства у га­ лузі використання та охорони земель чи усунення наслідків зе­ мельних правопорушень;

• споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і спо­ руди. Однак спорудження власником ділянки будівель і споруд мо­ же здійснюватися з дозволу органів державного архітектурно- будівельного контролю. Інакше таке спорудження вважатиметься незаконним;

• вважати своєю власністю посіви і насадження сільськогоспо­ дарських та інших культур та вироблену сільськогосподарську про­ дукцію, зведені на земельній ділянці відповідно до чинного зако­ нодавства будівлі та споруди. В земельному праві України діє пре-