§ 5. Екологічна експертиза

л ишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використан­ня і відтворення природних ресурсів.

У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта еко­логічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обгрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвален­ня, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подаль­шого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта екологічної експертизи.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після за­твердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного се­редовища чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

За негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу мате­ріалів на додаткову державну екологічну експертизу. Висновок дер­жавної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища є обов'язковим для виконання.

Водночас у законодавстві передбачена можливість оскарження висновку державної екологічної експертизи. Зокрема, відповідно до ст. 44 Закону України «Про екологічну експертизу» юридичні особи, зацікавлені в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або його окремих положень, подають обгрунтовану за­яву до відповідних рад, органів державної виконавчої влади, дер­жавної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи.

Ці органи зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів.

Що ж стосується висновків громадської екологічної експертизи, то згідно зі ст. 42 Закону України «Про екологічну експертизу» во­ни надсилаються органам державної екологічної експертизи та за-

253

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

м овникам експертизи. Ці висновки мають враховуватися при про­веденні державної екологічної експертизи, а також органами, які приймають рішення про реалізацію того чи іншого господарсько­го проекту.

Законом передбачена юридична відповідальність фізичних і юри­дичних осіб за порушення правил і вимог екологічної експертизи.

§ 6. Екологічне ліцензування

Значення екологічного ліцензування зумовлене значенням відповідної ліцензії (дозволу), її отримання є обов'язковою умовою для набуття права природокористування та здійснення цілої низки видів екологічної діяльності. У зв'язку з цим екологічне ліцензуван­ня є важливою функцією державного управління у сфері охорони на­вколишнього природного середовища, ефективним засобом раціональ­ного природокористування.

Та попри те, що інститут ліцензування в екологічному праві на­буває дедалі більшого значення, базовий Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища» не містить визна­чення цього поняття. Не згадується екологічне ліцензування й у переліку функцій управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, наведеному в даному законі (ст. 16).

Визначення загального поняття «ліцензія» міститься у Госпо­дарському кодексі України (ст. 14), де зазначається, що ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта гос-подарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Аналогічним чином визначається це поняття й у ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 р.).

Натомість чинне екологічне законодавство часто застосовує та­ке поняття, як дозвіл на спеціальне використання природних ре­сурсів. Згідно з п.З Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р., дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний доку­мент, що засвідчує право підприємств, установ, організацій, грома­дян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

254

§ б. Екологічне ліцензування

О тже, в екологічному законодавстві на сьогодні містяться поло­ження, що передбачають можливість використання різних форм до­кументів, які виконують функції ліцензії. Так, крім власне ліцензій (наприклад, на право користування надрами, на поводження з відходами), застосовуються дозволи (наприклад, на викиди та ски­ди у довкілля забруднюючих речовин), лісорубні квитки та ордери (на право заготівлі деревини та живиці), лісові квитки (на право побічних лісокористувань) тощо. Проте ці документи, будучи відмінними за формою, виконують однакову функцію — посвідчу­ють право суб'єкта на здійснення певного виду діяльності, що об­межується відповідними умовами та строками. Тому можна гово­рити про те, що всі вони використовуються в процесі застосуван­ня такого правового засобу, як ліцензування.

З урахуванням зазначеного екологічне ліцензування — це діяль­ність уповноважених державних органів та органів місцевого само­врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис­тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля.

Ліцензування можна класифікувати на види, беручи за основу різні критерії. О. Л. Дубовик, наприклад, виділяє види ліцензуван­ня за об'єктом, сферою здійснення ліцензування, видами діяль­ності, назвою документа, суб'єктами користування, джерелами права тощо¹.

З практичного погляду найбільше прикладне значення має та­кий критерій, як види діяльності, які підлягають ліцензуванню. Це підтверджується також тим, що згідно з частиною третьою ст. 14 Господарського кодексу України види діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначаються законом. У сфері регулювання еко­логічних відносин такою діяльністю є та, що: а) пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів; б) стосується екологічних інтересів особи, держави та суспільства в цілому.

Отже, до першої групи можна віднести: усі види діяльності щодо спеціального використання природних ресурсів: лісокористування, водокористування, надрокористування, користування атмосфер­ним повітрям, об'єктами тваринного та рослинного світу тощо.

До другої групи належать такі види діяльності:

¹ Дубовик О. Л. Зкологическое право в вопросах и ответах. — М., 2001. — С. 122-126.

255

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

• п ов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей. До таких видів діяльності згідно зі ст. 13 Закону України «Про забез­ печення санітарного та епідемічного благополуччя населення» віднесено: виробництво, переробку та реалізацію харчових про­ дуктів та добавок; медикаментів, медичних імунобіологічних пре­ паратів; предметів гігієни та санітари; косметично-парфюмерних виробів; алкогольних напоїв та тютюнових.виробів; товарів побу­ тової хімії; а також комунально-побутове та медичне обслуговуван­ ня населення; виховання та навчання дітей і підлітків, будь-які ро­ боти з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерела­ ми іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами.

• пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням та реалізацією пестицидів і агрохімікатів (ст. 9 Закону України «Про пестициди та агрохімікати»);

• діяльність у сфері використання ядерної енергії та поводжен­ ня з радіоактивними відходами (ст. 11 Закону України «Про пово­ дження з радіоактивними відходами»);

• діяльність у сфері централізованого водопостачання та во- довідведення (ст. 16 Закону України «Про питну воду та питне во­ допостачання»)

• діяльність у сфері поводження з відходами (ст. 17 Закону Ук­ раїни «Про відходи») тощо.

Дещо детальніше спинимось на характеристиці ліцензування у сфері здійснення спеціального природокористування. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» обов'язковою умовою здійснення спеціального використання природних ресурсів є наявність спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку. Загальні вимоги щодо порядку видачі дозволів на здійснення спеціального природокористування визна­чаються Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, яке було затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. і неоднора­зово змінювалось та доповнювалось.

Положення регулює порядок видачі дозволів на спеціальне ви­користання таких природних ресурсів, як: природні ресурси конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринно-

256