§ 1. Загальна характеристика джерел екологічного права

Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зов­нішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природ­ного середовища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еко-лого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічно­го права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел еко­логічного права:

• за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посі­ дають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Пре­ зидента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструк­ ції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміні­ страцій та органів місцевого самоврядування;

• за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регу-

28

§ 1. Загальна характеристика джерел екологічного права

л ювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Кон­ституція України, Закон України «Про основи національної безпе­ки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»);

• за предметом правового регулювання — комплексні (Закон Ук­ раїни «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» (2001 р.) тощо) або ті, якими регу­ люються окремі питання екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про екологічний аудит» (2004 р.) та ін.);

• за способом правового регулювання — матеріальні та процесу­ альні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'яз­ ки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений По­ становою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі пору­ шення ними законодавства про охорону навколишнього природ­ ного середовища, Положення про порядок розроблення еко­ логічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів Ук­ раїни від 31 грудня 1993 р., тощо;

• за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До ко­ дифікованих належить насамперед Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем ком­ плексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий ко­ декси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.).

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкрет­них питань охорони навколишнього природного середовища з ви­користанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, вод­ночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й

29

Розділ II. Джерела екологічного права

з міцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе зна­чення тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001 р.) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Ви­щого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Су­ду України та Вищого господарського суду України за роки неза­лежності неодноразово приймали постанови про практику розгля­ду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосу­вання законів судами України. Певною мірою це компенсує засто­сування судового прецеденту, властивого для англосаксонської си­стеми права.

£ 2. Конституція України в системі джерел екологічного права

Конституція України як Основний Закон держави є політико-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. Вона є також основним джерелом права України, в тому числі екологічного.

Загальною передумовою правового регулювання екологічних відносин є положення Конституції про суспільно-політичний устрій України як незалежної, демократичної соціальної та право­вої держави (ст. 1). Конституція визначає права і свободи людини й громадянина, основи правової системи України, повноваження державних органів у сфері правотворення тощо.

У суто екологічному аспекті Конституція є основою для форму­вання екологічної політики і реалізації екологічної функції держа­ви. На конституційному рівні закріплені обов'язки держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Поряд з цим Основний Закон покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).

30