Розділ 17. Управління продуктивністю праці
17.1 Комплексний підхід до проблем продуктивності праці.
17.2. Планування і організація – найважливіші функції управління продуктивністю праці.
17.3. Мотивація продуктивності праці.
17.4. Значення і суть контролю в управлінні продуктивністю.
17.5. Програми підвищення продуктивності.
17.1. Комплексний підхід до проблем продуктивності праці
Управление продуктивностью труда на предприятии фактически представляет собой часть общего процесса управления деятельностью фирмы, охватывая выполнение функций планирования, организации, мотивации, руководства, контроля и регулирования. Эта работа базируется на постоянном анализе соотношения полезного эффекта от конкретной трудовой деятельности и затрат (издержек) на эту деятельность. Однако нужно помнить, что производительность следует рассматривать не только как результат переработки поступающих в систему ресурсов, но и как процесс, испытывающий множество внешних воздействий. Согласно формулировке, производительность есть отношение стоимости входных ресурсов к стоимости выходной продукции. Все, что влияет на входные и выходные величины, вызывает изменения и в продуктивности труда. Это означает, что наряду с процессом переработки необходимо рассматривать входные величины, а также любые влияющие на них факторы внешней среды. Такая связь между названными элементами может быть выражена системной моделью, предоставленной на рис. 17.1.
У більшості розвинених країн під продуктивністю розуміється відношення результатів виробництва до витрат виробничих чинників. Результат виробництва включає всі вироблені за даний період товари і послуги в грошовому виразі, а витрати виробничих чинників є витратами на живу працю (заробітна платня зі всіма нарахуваннями і вартістю натуроплати), поточні матеріальні витрати (сировина, матеріал, комплектуючі вироби, послуги) і капітал (амортизація основних фондів). Іншими словами, зіставляються результати виробництва з витратами живої і упредметненої праці.
Звідси витікає (і це ілюструє системна модель), що на продуктивність впливають численні чинники, діючі як в зовнішньому середовищі, так і в процесі перетворень в системі. Як вважають фахівці, зважаючи на взаємний вплив чинників один на одного, не існує абсолютно ясних, однозначно чітких шляхів до підвищення продуктивності, які б повністю вичерпували всі можливості. Щоб зробити процес управління продуктивністю максимально ефективним, необхідно використовувати комплексний підхід до аналізу і врахуванню всіх чинників в їх взаємному впливі один на одного і на потенціал продуктивності організації. Глибина аналізу і ступінь врахування найважливіших чинників визначають вибір напрямів в діяльності по підвищенню продуктивності.
Рис. 17.1. Системна модель суспільної продуктивності
У діючій практиці пріоритети в управлінні продуктивністю встановлюються відповідно до цілей, намічених керівництвом організації. Тривалий час в багатьох розвинених країнах домінували цілі кількісного характеру, які передбачають зростання продуктивності за рахунок збільшення показників обсягу виробленої продукції. Це привело до недооцінки шляхів підвищення продуктивності, заснованих на використанні концепцій якості. Знадобилася ілюстрація економікою Японії вражаючого успіху в нарощуванні темпів зростання продуктивності, що базується на концепції якості, щоб міжнародне суспільство оцінило достоїнства такого підходу до управління продуктивністю.
Концепція якості як одного з найважливіших чинників загальної продуктивності переконливо свідчить на користь комплексного, системного підходу. Висока якість безпосередньо знижує витрати за рахунок збільшення частки продукції, яку можна продати, зменшення випадків повернення виробів покупцями через наявні дефекти, а також за рахунок скорочення обсягу гарантійного ремонту. В результаті організація одержує більше грошей, які вона може витратити на заходи щодо підвищення конкурентоспроможності. Висока якість нових продуктів дає збільшення обсягу продажів, допомагає зрозуміти переваги масштабності виробництва, що дозволяє збільшити частку прибутку в доходах.
Якість має як внутрішній, так і зовнішній компонент. Внутрішні компоненти якості є характеристиками, внутрішньо властивими випущеному продукту. Для товарів це – термін служби, відсутність дефектів, технічні параметри, рівень виконання, дизайн. До характеристик якості послуг відносяться надійність, високі стандарти і швидкість обслуговування, доступність, низька ціна. Такий аспект якості керівники розуміють добре. Проте багато хто з них не помічають або недооцінюють значення зовнішнього аспекту якості.
Як і все, що пов'язане з організацією, якість залежить від чинників, що знаходяться поза організацією. Велике значення мають не технічні дані продукту, а то, в якому ступені продукт відповідає потребам споживачів. Їх цікавить не ступінь досконалості, а цінність товару. Цінність виражається функцією відповідних експлуатаційних характеристик і ціни. Саме цінність визначає якість товару для споживача. Тому, жертвуючи якістю, можна легко збільшити обсяг виробництва, але це рідко приводить до збільшення цінності продукції.
Цінність стосовно якості є поняттям відносним. Споживач порівнює продукцію компанії з продукцією її конкурентів, з іншими товарами, що задовольняють такі ж потреби, або з продукцією цієї ж компанії у минулому. Споживачі зовсім не об'єктивні у визначенні цінності, бо тут важливу роль виконує і характер особового сприйняття, на який впливають такі нематеріальні чинники, як імідж фірми, її репутація в суспільстві. Сприймана якість може фактично підвищити об'єктивну цінність товару.
З концепцією сприйняття цінності пов'язане і питання кількості дефектів. Загалом, виробник завжди прагне до забезпечення «прийнятного» рівня дефектів, розумно низького процентного показника дефектності відносно загального обсягу виробленої продукції. Але для покупця існує тільки один прийнятний рівень – повна відсутність дефектів. Тому навіть невеликий відсоток дефектів може перетворитися на небезпечно наростаючу негативну репутацію. Те, що найбільш процвітаючі японські компанії давно проводять політику повної відсутності дефектів, звичайно ж, зіграло роль в створенні високого образу якості, якою зараз користується продукція автомобільної і електронної промисловості Японії.
Крім концепції якості, необхідність комплексного підходу до вирішення проблем управління продуктивністю диктується і ще цілим рядом обставин. Як виявляється з системної моделі продуктивності, цикл «вхід-вихід» може характеризуватися як позитивними, так і негативними моментами. На виході процесу виробництва або переробки (виході системи) позитивними результатами вважаються якість товарів або послуг, прибуток, зайнятість населення. До можливих негативних аспектів відносяться дефекти, втрати, безробіття, які можуть мати позитивне значення для організації, але негативне – для суспільства. Майже всі управлінські рішення, навіть ті, які в цілому носять позитивний характер, мають певні негативні наслідки. Наприклад, підвищення продуктивності в конкретній організації може вести до скорочення робочих місць в ній або в суміжних галузях. При порівняльній оцінці продуктивності керівники повинні віднімати прямі витрати, пов'язані з негативними результатами, щоб знайти істинну продуктивність.
Одним з найважливіших аспектів на вході системної моделі (див. рис. 17.1) є зв'язок між споживаними ресурсами і продукцією, що випускається. Продукція однієї фірми йде в зовнішнє середовище і може стати споживаним ресурсом для інших організацій. Оскільки організації взаємозалежні, низька продуктивність виробництва якого-небудь основного економічного продукту викликає зниження продуктивності відразу в багатьох галузях. Чим прямішими є такі зв'язки в зовнішньому середовищі, тим більш безпосередньо це впливає на продуктивність. Низька якість матеріалів або комплектуючих виробів безпосереднім чином впливає на продуктивність організації, що закупила їх. Втрати замість прибутку означають, що навіть процвітаюча організація матиме менше засобів для капіталовкладень в розвиток продуктивності.
Висока вартість енергетичних ресурсів (нафти, газу) негативно впливає на продуктивність підприємств, що застосовують ці ресурси для виробництва товарів. У таких умовах більшість діючих підприємств прагне перевести своє виробництво на використання недорогих видів викопного палива. Вартість переходу виробництва на енергозберігаючу технологію важким тягарем лягає на бюджет підприємства, ускладнюючи вирішення проблем продуктивності.
Циклічне функціонування економіки, пов'язане з її нестабільністю, економічні підйоми і спади активізують інфляційні процеси, знижують зайнятість ресурсів, деформують економічний потенціал підприємств, обмежуючи можливості для зростання продуктивності. Аналогічну дію надає і неефективна податкова політика.
Кваліфіковані фахівці розуміють, що основним результатом збільшення податків на підприємництво є зовсім не зниження доходів підприємств. Податки є просто витратами, які майже завжди перекладаються на споживача у вигляді вищих цін. Оскільки підприємство не одержує збільшений дохід в свої руки і не може представити податкові витрати як витрати свого виробництва, включивши їх в собівартість товару, зростання цін звичайно веде до зменшення обсягу грошей, призначених для капіталовкладень. До того ж ціновий підйом провокує інфляцію, що спричиняє за собою зростання процентних ставок, зниження обсягів кредитування і інвестування, бо мало хто під високий відсоток братиме кредити для інвестицій в розширення виробництва. Відсутність інвестицій неминуче відобразиться негативно на темпах продуктивності.
Однією з причин уповільнення темпів зростання продуктивності фахівці вважають швидке зростання значення сфери послуг. У сфері послуг виробітку на одного працівника у вартісному виразі значно нижче, ніж у виробничому секторі через вплив менш ефективної технології виконання робіт, так що інтегральний показник продуктивності менше потенційно можливого.
Поза сумнівом, зниження продуктивності кореспондується з хвилею соціальних потрясінь. Ряд існуючих соціальних установок, цінностей і моментів соціального життя мають негативну дію на продуктивність праці. Алкоголізм і наркоманія, як на роботі, так і за її межами, стали такими звичними, що більшість крупних компаній організувала програми допомоги для своїх працівників. Значні втрати матеріально-технічних запасів від крадіжок і розкрадань. Політичні протести, відчуття приреченості, гнів часто знаходять вихід в діях проти організацій: псування продукції, розбиті вікна, поламане устаткування. Все це свідчить про негативні тенденції в змінах якості трудових ресурсів як головного виробничого чинника продуктивності.
Разом з трудовими ресурсами найважливішим чинником продуктивної праці є капітал. У зв'язку з інфляцією, податковою політикою, дією соціальних чинників в багатьох країнах темпи зростання накопичення капіталу за останні роки стійко знижувалися. Це означає значне скорочення обсягу стабільного довгострокового капіталу, який могли б використовувати банки для позик, а корпорації – для капіталовкладень. При менших обсягах доступного капіталу ціна грошей росте, що утрудняє і здорожує капіталовкладення в розвиток виробництва.
В цілому, комплексний підхід до проблем продуктивності припускає систематизацію зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на діяльність організації, оцінку ступеня їх впливу в різних варіантах поєднання, використання їх позитивної дії і максимально можливого виключення або нівеляції негативних наслідків.