12.4. Тенденції динаміки структури зайнятості в провідних країнах світу

У останні три десятиліття темпи соціальних змін швидшали в результаті взаємодії технологічної революції і економічних перетворень, що відбуваються у всьому світі. Найважливішим показником структурних змін служать зміни в зайнятості і професійному складі працівників. Викладені нижче положення ґрунтуються на результатах аналізу зміни зайнятості і професійної структури за останні 70 років в семи провідних країнах світу, які створюють ядро сучасної світової економіки – США, Японії, Німеччині, Франції, Італії, Великобританії і Канаді.

Динаміка структури зайнятості в цих країнах характеризується тривалою тенденцією підвищення продуктивності праці. У міру того, як технологічні і організаційні новини дозволяли виробляти більше товарів і вищу якість з витратами менших зусиль і ресурсів, трудящі перемикалися із здобичі сировини і його обробки на більш новаторські види діяльності, споживання і управлінські функції, все більш розширюючи круг занять.

Загальними принциповими особливостями динаміки зайнятості в цих країнах є:

– поступове скорочення зайнятості в сільському господарстві;

– неухильне скорочення зайнятості в оброблювальній промисловості;

– розширення сфери виробничих послуг і соціальних послуг (особливо ділових послуг в першій групі і медичних - в другій);

– зростання різноманітності видів послуг як джерел робочих місць;

– швидке збільшення числа менеджерів і фахівців;

– формування пролетаріату «білих комірців» у вигляді напівкваліфікованих конторських і торгових працівників;

– значна і відносно стабільна частка зайнятих в роздрібній торгівлі;

– загальне поліпшення професійної структури із збільшенням частки професій, що вимагають вищої кваліфікації і вищого рівня освіти. Але з цього не виходить, що суспільство в цілому підвищило свою кваліфікацію, освіту, рівень доходів і поліпшило їх розподіл. Вплив поліпшеної структури зайнятості на соціальну структуру залежить від здатності відповідних інститутів забезпечити необхідний попит на робочу силу і винагороду трудящих відповідно до їх кваліфікації.

В той же час в окремих з цих країн чітко виявляються певні відмінності в динаміці структур зайнятості і професійного складу.

Можна з певним допущенням виділити дві моделі.

Одна – модель економіки послуг, представлена США, Великобританією і Канадою. Вона характеризується швидким скороченням зайнятості в обробляючій промисловості після 1970 р., у міру прискорення темпів інформатизації. Оскільки зайнятість в сільському господарстві майже сходить нанівець, передбачається абсолютно нова структура зайнятості, при якій найважливішим аспектом аналізу соціальної структури стає розмежування різних видів послуг. У цій моделі послуги, пов'язані з управлінням капіталом, переважають над виробничими послугами, а сектор соціальних послуг систематично розширюється через різке збільшення послуг охорони здоров'я і (у меншій мірі) – зайнятості у сфері освіти. Для цієї моделі характерне також збільшення числа менеджерів, включаючи менеджерів середньої ланки.

Інша модель – це інформаційно-індустріальна модель, яка абсолютно чітко представлена Японією і, в значній мірі, – Німеччиною. Хоча частка зайнятих в оброблювальній промисловості в цій моделі так само зменшується, вона залишається на відносно високому рівні – зразково чверть робочої сили. Число робочих місць в оброблювальній промисловості скорочується, тоді як масштаби діяльності в цій сфері збільшуються. Частково в результаті цього господарські послуги в цій моделі набагато важливіші за фінансову діяльність і більш безпосередньо пов'язані з виробництвом. Сказане не означає, що фінансові послуги не важливі в Японії і Німеччині – врешті-решт, вісім з 10 найбільших банків миру – японські банки. Проте, не дивлячись на всю важливість фінансових послуг і їх зростаючу частку в обох країнах, основна маса послуг пов'язана з промисловістю і соціальною сферою. У Японії ж рівень зайнятості у сфері соціальних послуг значно нижче, ніж в інших вказаних вище країнах. Ймовірно, це пов'язано із структурою японської сім'ї і наданням ряду соціальних послуг усередині фірм.

Між вказаними двома моделями Франція, схоже, схиляється до моделі економіки послуг, зберігаючи істотну промислову базу, але розширюючи також сферу виробничих і соціальних послуг. Італія стоїть осібно, оскільки майже чверть зайнятих в цій країні працює на підприємствах, що належать їм. Можливо, є підстави говорити про третю модель, для якої характерна інша організаційна структура, заснована на мережі малих і середніх фірм, що пристосовуються до змінних умов глобальної економіки.

Різні прояви названих моделей в кожній з семи провідних країн залежать від їх положення в світовій економіці. У міру того, як посилюється інтеграція країн в рамках глобальної економіки, структура зайнятості в значній мірі відображатиме місце країни і регіону в міжнародному розподілі праці. А у міру того, як стає очевидною залежність соціальної структури в кожній країні від її інститутів, все більше значення придбаватиме аналіз професійної структури в даній країні в її взаємозв'язку з тим, що відбувається в інших країнах. Наприклад, якщо японські і корейські фірми виробляють електронні схеми для європейського ринку, то це не означає тенденцію до відмирання оброблювальної промисловості в Європі, а, швидше, свідчить про залежність структури зайнятості в кожній країні від того, яке місце вона займає в новій системі міжнародного розподілу праці.