15.2. Чинники, що впливають на тривалість робочого часу

Тенденції довготривалого характеру свідчать про істотне скорочення тривалості робочого часу і значне збільшення заробітної платні. Кількість робочих годин і їх розподіл впродовж життя людини, а також в річних, місячних і тижневих циклах життя людей служать головною ознакою того, як вони себе відчувають, насолоджуються або страждають. Їх еволюція в різних країнах і історичних періодах відображає економічну організацію, рівень технології, інтенсивність соціальної боротьби і плоди суспільних договорів і інституційних реформ.

У 1870 році трудящим в більшості сучасних індустріальних країн доводилося працювати в середньому від 2900 до 3000 годин в рік. З 1870 по 1992 роки під впливом науково-технічного процесу і зростання продуктивності праці середній річний фонд відпрацьованого часу на одного працівника за весь період його трудового життя знизився у Великобританії на 50 %, в США, Німеччині і Франції – на 46-47 %, в Японії – на 36 %. Ці цифри відображають не тільки скорочення стандартної, тобто встановленої законом величини робочого тижня, але і збільшення тривалості відпусток і, нарешті, коротшу трудову кар'єру працівників.

Середньодушовий валовий внутрішній продукт (ВВП) за той же період (1870–1992 роки) зріс в 5–10 разів. Приріст продуктивності був набагато вищим за приріст заробітчанства, а збільшення добробуту виражалося у формі скорочення робочого часу і зростання реальних доходів.

Поза сумнівом, що скорочення робочого часу в останні 100 років багато в чому стало результатом колективних переговорів і змін в законодавстві, але воно також привело до введення нових і продуктивніших методів організації праці на підприємствах. 8-годинний робочий день і 40 або 48-годинний робочий тиждень перетворився на тверді еталони, на які орієнтувалися підприємства при розробці принципів організації праці. А оскільки ці еталони одержали втілення в організації праці на підприємствах і лягли в основу взаємозв'язку між нормальним робочим часом і соціальним забезпеченням, відповідні Конвенції МОП, враховані в законодавстві багатьох країн, виявилися вельми ефективними на практиці.

У країнах, що розвиваються, середньорічна тривалість робочого часу все ще набагато перевищує 2000 годин, навіть у формальній економіці (табл. 15.1).

Наднормативні роботи здатні збільшити річний фонд робочого часу до 3000 годин і більше, що зіставно з тривалістю робочого часу в Європі на початку ХХ століття. Отже в багатьох районах миру забезпечення 8-годинного робочого дня і 48-годинного тижня, гарантованого періоду щотижневого відпочинку і робочого часу, разом з охороною праці, залишається вельми актуальною задачею.

Верхня межа робочого дня (тижня, місяця) визначається часом, необхідним для відновлення фізичних сил. Одночасно робочий час є підсумком суспільного розвитку: на його величину, у тому числі і граничну, роблять вплив економічна політика держави, рівень доходів, місце праці і дозвілля в системі суспільних цінностей, структурні зрушення і циклічність в економіці, продуктивність праці і рівень розвитку працезберігаючих технологій, позиція і вплив працівників (профспілок), соціальне забезпечення.

Праця і дозвілля в структурі цінностей. Вимоги працівників відносно робочого часу постійно еволюціонують. Менш тривалий робочий час, на яке добровільно погоджуються працівники, свідчить про рівень добробуту в країні. Однією з умов для згоди трудящих працювати менш тривалий час служить гарантований достатній дохід, тобто той факт, що працівники і їх сім'ї можуть «дозволити» собі працювати менше годин. У міру збільшення доходів основні потреби задовольняються, час стає порівняно більш дефіцитним і росте зацікавленість в скороченні робочого часу в результаті зростання продуктивності, а не в отриманні вищого заробітчанства. Цим пояснюється менш тривалий робочий час в багатших країнах. Проте абсолютний рівень доходу – це не єдиний важливий чинник динаміки робочого часу: особливо важливе значення має також розподіл доходів.

Досягши певних стандартів добробуту, які дозволяють набагато вище оцінити значення вільного часу, виникає дилема оптимального, з погляду працівників, співвідношення між часом дозвілля і часом оплачуваної праці. Все більше працюючих вважає за краще суміщати роботу з тривалішим відпочинком, виконанням сімейних обов'язків, зокрема вихованням дітей, продовженням навчання. Опит громадської думки у Великобританії у середині 1990 років показав: якби у людей були «всі гроші миру», вони купували б … час.

Таблиця 15.1.