16.3. Продуктивність і ефективність як оцінні категорії результативності праці

Успішність трудової діяльності оцінюється її результативністю. Саме результати праці приймають форму тих матеріальних і духовних благ, які створюються людиною. Кількісну величину вироблюваних людиною матеріальних або духовних благ прийнято називати показником продуктивності праці (або на думку деяких фахівців – продуктивністю праці).

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП), слід розрізняти поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність – це результативність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації), необхідних для виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю виготовлених товарів і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає можливість зіставляти виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивідуума, цеху, виробництва, галузі) з використаними ресурсами. При здійсненні такої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, втрати, пов'язані з безробіттям, і тому подібне. Вища продуктивність означає збільшення обсягів потрібної суспільству продукції при тих же витратах. Оцінюється тільки та продукція, яка знайшла свого покупця, а не просто виготовлена.

При такому підході продуктивність розглядається як загальний показник ефективності використання всіх різноманітних ресурсів, необхідних для виготовлення продукції. Ці ресурси об'єднуються в три групи чинників виробництва: праця, капітал, земля. Проте точно відділити роль і питому вагу витрат кожного з чинників виробництва, що витрачаються для виготовлення продукції, практично неможливо. Разом з тим, досвідом господарювання цивілізованих країн встановлено, що близько трьох чвертей (75%) приросту всього обсягу національного продукту дає праця. Тому для визначення результативності виробництва найчастіше застосовується показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це результативність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

В процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а так само – перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає результативність як живої, так і сукупної (живої і упредметненої) праці.

Продуктивність праці – показник кількісний. Проте в сучасній економічній життєдіяльності людини і суспільства відбуваються серйозні зміни, які вимагають ширшого підходу до оцінки результативності праці. Все більше уваги привертають проблеми якості, інтенсивності, духовної і інтелектуальної значущості праці, проблеми соціально-споживчого призначення вироблюваної працею продукції.

Всі ці проблеми обумовлюють необхідність формування такої оцінки праці, яка могла б відображати багатогранність результатів трудової діяльності працівника. Як вважають багато фахівців, такою оцінкою може служити ефективність праці.

Річ у тому, що ефективність праці – показник значно більш об'ємний і комплексний, ніж продуктивність. Необхідність його застосування пояснюється цілим рядом обставин.

По-перше, сучасна розвинена економіка орієнтує суспільне виробництво на задоволення конкретних запитів споживачів. Це примушує виробників постійно обновляти продукцію, розширювати її асортимент і покращувати якість, а для отримання максимуму прибули від своєї діяльності – знижувати трудові витрати. До того ж прибуток підприємців залежить від того, чи потрібна споживачам продукція, яку вони випускають. Такі умови ставлять нові вимоги щодо оцінки результативності праці і обумовлюють необхідність застосування більш об'ємної, ніж продуктивність, категорії, до якої і належить ефективність праці.

По-друге, безперервний науково-технічний прогрес забезпечує розробку і виготовлення різноманітних видів високоякісної продукції, зростання обсягів її виробництва і скорочення трудових витрат. Цей багатогранний результат праці не може бути оцінений повною мірою категорією «продуктивність праці». В умовах науково-технічної революції зростає роль праці учених, конструкторів, працівників інженерно-технічної сфери, які зайняті в експериментальному виробництві нових видів техніки, устаткування, товарів широкого споживання, що в таких ситуаціях робить практично єдино доречним використання поняття «ефективність праці».

По-третє, в сучасному суспільстві зростають значущість і обсяг трудових витрат в нематеріальних галузях суспільного виробництва, результати яких мають різноманітні конкретні форми. Повноважна оцінка результативності трудової діяльності в нематеріальній сфері суспільного виробництва може бути сформована лише на основі поняття «ефективність праці».

Оскільки в процесі праці витрачається робоча сила трудящих, то виникає необхідність зіставлення корисності створюваного продукту з трудовими витратами на його виробництво і, на цій основі, – виявлення доцільності трудової діяльності по виготовленню того або іншого продукту. Отже, ефективність праці повинна визначатися, перш за все, рівнем створюваних конкретних споживчих цінностей (матеріальними і духовними благами, послугами, роботами), а так само – кількістю витраченої на них праці. Лише в такому єднанні можлива об'єктивна оцінка результатів праці.

Істотною особливістю категорії «ефективність праці» є те, що вона характеризує результативність живої праці як діяльності людей у всіх її видах (ученого, лікаря, вчителя, артиста, підприємця, менеджера, робочого і т.д.), а також всіх її складових (якості, кількості, інтенсивності, продуктивної сили і продуктивності праці). Більш того, економічна природа ефективності праці тісно переплітається з її психофізіологічними і соціальними аспектами.

Психофізіологічна ефективність праці визначається дією трудового процесу на організм людини. З цієї точки зору ефективною може бути визнана тільки така праця, яка разом з певною продуктивністю (продуктивністю) забезпечує нешкідливі, сприятливі санітарно-гігієнічні умови і безпеку; достатню змістовність праці і дотримання меж її розділення; можливості усестороннього розвитку фізичних, розумових сил і здібностей людини в процесі праці; запобігає негативному впливу виробничої обстановки на працівника. Звідси витікає і поняття соціальної ефективності праці, яка включає вимоги гармонійного розвитку особистості кожного працівника, підвищення його кваліфікації і розширення виробничого профілю, формування позитивного соціального клімату в трудових колективах, посилення соціально-політичної активності і вдосконалення всього способу життя.

Тісний взаємозв'язок всіх аспектів праці виявляється у тому, що якщо вказані вимоги не дотримуються, то неминуче відбувається зниження продуктивності праці. Так, несприятливі санітарно-гігієнічні і шкідливі для здоров'я умови праці приводять до втрат робочого часу у зв'язку із захворюваністю, наданням додаткових відпусток, скорочення найактивнішого періоду трудової діяльності людини. Дуже деталізований розподіл праці обмежує можливості розширення виробничого профілю людини і зростання його кваліфікації. Негативні соціальні взаємостосунки в трудових колективах можуть істотно понизити продуктивність праці за інших рівних умов його організації.