12.6. Проблеми якості робочої сили

На сучасному етапі функціонування економіки перед народним господарством країни виникає безліч актуальних проблем. Однією з найважливіших проблем є якість робочої сили. Необхідність виходу України на міжнародний рівень економічних відносин як рівноправного конкурентноздатного партнера вимагає особливої уваги до цієї проблеми. І це тим більше важливо, що за останні роки намітилися явні негативні тенденції до зниження потенціалу якості трудових ресурсів України.

Такі негативні тенденції обумовлені:

• втратою професійних навиків і кваліфікації значною частиною трудоактивних громадян через неможливість протягом довгого часу одержати роботу, відповідну їх знанням і досвіду;

• прагненням основної маси підприємців до застосування в своїй діяльності спрощених і навіть примітивних технологій, що не вимагають великих витрат на науково-технічну базу і, як результат, ведучих до декваліфікації трудових процесів і робочих місць; наявність величезного резерву дешевої робочої сили і можливість її використання замість дорогих прогресивних технологій і устаткування створюють могутні стимули для реалізації таких прагнень;

• зниженням престижності інтелектуальної праці і праці високого професіонально-кваліфікаційного рівня, які вимагають тривалої і ґрунтовної професійної підготовки;

• “витоком мізків” і кваліфікованої робочої сили в ближнє і далеке зарубіжжя через неможливість гідного застосування в Україні;

• незадовільним станом охорони здоров'я, праці, відпочинку і медичного обслуговування основної маси населення країни, що в сукупності з відсутністю матеріальних і психологічних умов для належної компенсації фізичної і інтелектуальної енергії, що витрачається, створює часом непереборні перешкоди для повноцінного відновлення працездатності робочої сили, сприяючи передчасному зносу трудових ресурсів країни;

• недоліками в постановці і проведенні робіт по професійній орієнтації, адаптації, навчанню, перепідготовці, підвищенню кваліфікації; відсутністю системи безперервної освіти (впродовж всього трудового життя), як для молодого покоління, так і для людей зрілого віку, які повинні постійно обновляти свої знання, удосконалювати особистий досвід, освоювати прогресивні технології і методи організації трудової діяльності;

• тим, що прискорюються темпи старіння трудових ресурсів, як унаслідок загальної депопуляції народонаселення України, так і унаслідок зростання обсягів трудової міграції молодіжного контингенту за рубіж, що веде до “вимивання” молоді з складу робочої сили країни.

Абсолютно очевидно, що складність і масштабність проблем забезпечення високої якості трудових ресурсів вимагає обов’язкову активну і рішучу дію держави на формування, розвиток і використання висококваліфікованої робочої сили. За оцінками фахівців, державна політика в цій області повинна бути направлена на:

1) збереження існуючих і створення нових робочих місць висококваліфікованої праці;

2) підвищення суспільної значущості і економічної доцільності високої кваліфікації, освіти, професіоналізму;

3) реформування політики оплати праці, розширення можливостей для людей постійно підвищувати рівень добробуту за рахунок висококваліфікованої добросовісної праці;

4) сприяння трудовій адаптації випускників шкіл і професійних учбових закладів;

5) трудову реабілітацію безробітних і осіб із зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці;

6) стимулювання активності підприємств в питаннях підготовки, перепідготовки і адаптації робочої сили за рахунок відповідним чином орієнтованої податкової політики;

7) пробудження зацікавленості у підприємств до проведення політики оновлення виробництва, орієнтації на науково-технічний прогрес, що вимушує підтримувати високу кваліфікацію працюючих;

8) розширення і удосконалення системи освіти і професійної підготовки, забезпечення її доступності, мобільності, гнучкості, поступальне повсюдне упровадження принципів безперервної освіти;

9) активну соціально і ринково орієнтовану освітню політику, що сприяє формуванню ефективної зайнятості, інтелектуалізації праці, ослабленню соціальної напруженості;

10) координацію дій соціальних партнерів для підтримки конкурентоспроможності робочої сили.

Фундаментальною основою якості робочої сили є освітньо-професійний рівень людей. Освіта і професійна підготовка виступають гарантом індивідуального розвитку і вдосконалення, створюють умови для зростання інтелектуального, духовного і виробничого потенціалу суспільства. Розвиток якості трудових ресурсів країни, структурні перетворення на мікро- і макроекономічному рівнях неможливі без корінних змін освіти і професійної підготовки, які в своїй новій, вдосконаленій якості змогли б задовольнити потреби і прагнення людей, особливо молоді, виробити нову систему цінностей, відповідати запитам громадськості щодо змін у сфері праці.

Характер таких корінних змін визначається, перш за все, тим, що функціонуванню системи освіти, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації властива певна специфіка. Ця специфіка виявляється у тому, що освітня система тісно пов'язана, з одного боку – з ринком праці, а з іншого – з ринком науково-технічної продукції і ринком інвестицій. Незбалансованість між структурою підготовки і потребами економіки в кадрах в умовах ринкових відносин ускладнює працевлаштування випускників учбових закладів.

У зниженні дисбалансу структури робочої сили і робочих місць провідна роль належить мобільності освітньої системи в цілому і системи професійної освіти зокрема. Досягається це за рахунок фундаменталізації освіти, що забезпечує швидке перенавчання, тобто пристосування працівників до вимог ринку.

Основні напрями фундаменталізації освіти полягають в підвищенні рівня загальної підготовки осіб, які навчаються, в чіткому відображенні в учбових планах і програмах найістотніших змін в науці, техніці, технології, організації праці і управління в розрізі галузей і сфер діяльності.

Слід мати на увазі, що система професійної освіти виконує активну роль у формуванні перспективної зайнятості, вирішуючи проблему перенавчання працівників, що залишилися без роботи у зв'язку із структурною перебудовою економіки і науково-технічним прогресом. Тому в своєму розвитку освітня система повинна випереджати поточні запити ринку праці. Разом з тим, питання про ринок висококваліфікованої робочої сили і адекватне реагування на нього системи освіти має свій соціально-економічний підтекст. Суспільству і державі не може бути байдужа така ситуація, коли частка фахівців в числі незайнятого населення зростає швидше, ніж інші категорії працівників. Наявність “резервної армії працівників розумової праці”, “зайвих” людей з дипломами, які в ринкових умовах опиняються непотрібними, ставлять питання як перед державою про розробку комплексу заходів щодо їх соціального захисту, так і перед системою професійної освіти про зміну форм і методів підготовки.

У обстановці перевиробництва фахівців в учбових закладах і падіння престижності професійної (особливо вищої) освіти і інтелектуальних професій повинен бути знайдений оптимум між фундаменталізацією освіти і її профілізацією. Перед освітньою системою встає проблема досягнення оптимальності в підготовці кадрів – забезпечення їх високого професіоналізму і, одночасно, такого набору фундаментальних знань, які давали б можливість випускнику стати дійсно високо інтелігентною людиною, а суспільству і державі – формувати і розвивати високу якість трудових ресурсів.

В зв'язку з цим, на думку фахівців, державна політика у сфері професійного навчання повинна передбачати: 1) створення умов для підвищення конкурентоспроможності людей на ринку праці за рахунок зростання якості їх робочої сили; 2) формування соціальних замовлень на професійну освіту, участь у визначенні обсягів і профілів підготовки працівників в професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і типу; 3) надання громадянам широкого переліку послуг з профорієнтації, вибору форм і програм навчання; 4) пріоритетний підхід до організації професійного навчання громадян, особливо потребуючих соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм само-зайнятості.

Контрольні питання і індивідуальні завдання

1. У чому суть поняття «зайнятість населення»? Які категорії громадян відносяться до зайнятого населення?

2. Що розуміється під повною зайнятістю населення?

3. Чим характеризується ефективна зайнятість?

4. На яких принципах базується державна політика зайнятості в Україні?

5. У чому полягає основна мета систем управління зайнятістю?

6. Чим розрізняються активна і пасивна політика зайнятості населення?

7. У чому полягає значущість діяльності по сприянню само-зайнятості і підприємництву?

8. Які соціально-демографічні групи населення виділяються з метою врахування особливостей зайнятості?

9. Як визначається поняття трудової міграції населення? Що служить основними ознаками виділення міграції населення?

10. Що таке міграційний потік?

11. Які види міграції можуть бути виділені?

12. Яка роль економічної і соціальної функції міграції робочої сили?

13. Які причини визначають міграцію?

14. Роль Міжнародної Організації Праці в вирішенні проблем міжнародної і внутрішньої міграції робочої сили.

15. Чим характеризується міжнародна міграція робочої сили в Україні?

16. Основні тенденції динаміки структури зайнятості і професійного складу в провідних країнах світу.

17. Тенденції трансформації зайнятості населення.

18. Структурні зміни у складі робочої сили.

19. Функціональна спрямованість державної політики по подоланню негативних тенденцій в трансформації зайнятості.

20. Рівень якості робочої сили в Україні.

21. Проблеми підвищення якості трудових ресурсів.