3.4. Порівняльний аналіз вигод і витрат людського капіталу

Виникнення поняття "людський капітал" і необхідність інвестування в цей капітал виявили потребу кількісної оцінки його обсягів і економічної ефективності. Трактування витрат на освіту, охорону здоров'я і інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу додає економічному аналізу таких витрат певну специфічність. Ця специфічність пояснюється тим, що капітальні блага можуть впродовж тривалого періоду часу використовуватися без зниження і навіть з наростанням їх продуктивності, внаслідок чого актуальним стає вимірювання обсягів і ефективності не тільки поточних вкладень, але і всього накопиченого людського капіталу, включаючи і його оцінку на кожному з етапів його нарощування. В більшості випадків робота по техніко-економічному і економіко-статистичному аналізу вкладень в людський капітал охоплює сферу освіти і підготовки кадрів.

З економічної точки зору додаткові капіталовкладення обґрунтовані лише тоді, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. У протилежній ситуації доцільніше направляти засоби на здійснення більш прибуткових інвестиційних проектів або витратити на досягнення цілей поточного споживання. Аналіз ефективності інвестицій починається з оцінки витрат на освіту і очікуваних вигод від її отримання. Витрати, пов'язані з отриманням освіти, можна розділити на три групи.

1. Прямі матеріальні витрати – витрати, здійснювані майбутнім власником людського капіталу або іншим інвестором (державою, підприємством, сім'єю):

1.1. Плата за навчання.

1.2. Витрати на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцтовари, Internet та ін.

1.3. Витрати, пов'язані із зміною місця мешкання (вартість житла, транспортні витрати, збільшення витрат на живлення у зв'язку з відособленістю від сім'ї та ін.).

2. Втрачене заробітчанство. Людина, яка вчиться, не може працювати в тому ж режимі, в якому вона могла би працювати, якби не була зайнята навчанням.

Ради придбання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від якогось заробітчанства. Таке втрачене заробітчанство для людей працездатного віку відноситься до категорії витрат на освіту. Кількісно втрачене заробітчанство можна підрахувати як заробітчанство на роботі, яку міг би мати чоловік, якби не був зайнятий навчанням, мінус доходи студента. Якщо, наприклад, на період підвищення кваліфікації за людиною зберігається заробітна платня по місцю роботи, або стипендія приблизно така ж, якими було б заробітчанство, то людина не має втраченого заробітчанства, а цю частину витрат несе інвестор, тобто той, хто зберігає зарплату або виплачує стипендію.

3. Морально-психологічні втрати:

3.1.Витрати вільного часу – одного з найважливіших благ людини, оскільки навчання, як правило, віднімає більше часу, ніж нормальний робочий день.

3.2. Перенапруження і стресові ситуації, бо навчання найчастіше є нелегким і виснажливим заняттям.

3.3. Зміна звичного соціального оточення людини, розлука з рідними, близькими і друзями, бо прагнення до отримання освіти часто пов'язане з необхідністю зміни місця мешкання.

Перші дві групи витрат на навчання можна підрахувати з достатньою точністю. Морально-психологічні втрати оцінити досить складно хоча б тому, що вони різні для різних людей. В той же час потрібно пам'ятати, що нерідко вони виконують вирішальну роль при ухваленні рішення щодо отримання освіти. Здібніші люди, кому навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов менш схильні і більш стійкі до морально-психологічних труднощів.

Очікувана віддача від інвестицій в освіту теж складається з трьох груп доходів.

1. Прямі матеріальні переваги:

1.1. Більш високий рівень заробітку протягом всього життя.

2. Більша можливість брати участь в доходах і прибутках компанії.

3. Надійніша перспектива розраховувати на персоніфіковані умови оплати праці, різноманітні пільги, премії, надбавки.

4. Більше надії і можливості одержувати пенсійне, медичне страхування за рахунок підприємства.

2. Непрямі матеріальні вигоди:

2.1. Велика можливість одержувати подальші інвестиції у власний людський капітал з боку працедавця (підвищення кваліфікації, перепідготовка, придбання іншої освіти), оскільки освіта збільшує інвестиційну привабливість найнятого робітника.

2.2. Оздоровлення за рахунок підприємства більш вірогідне для висококваліфікованого працівника, оскільки він є ціннішим людським капіталом в порівнянні з низько кваліфікованими працівниками, в наслідок чого працедавець піклується про його здоров'я більше.

2.3. Висококваліфіковані працівники, як правило, мають кращі умови праці і відпочинку.

2.4. Цінні працівники частіше одержують пільгові кредити і іншу допомогу від працедавця для створення гідних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації і т.п.).

2.5. Інші непрямі матеріальні переваги.

3. Морально-психологічні достоїнства:

3.1. Задоволення від вибраної професії впродовж всього життя (престижність, надійний соціальний статус, самореалізація).

3.2. Доступність цікавих видів діяльності, професійна творчість.

3.3. Висока конкурентоспроможність на ринку праці, відчуття стабільності і упевненості в майбутньому.

3.4. Задоволення від способу життя студентів, від самого процесу навчання і від успіхів в навчанні.

3.5. Співпраця з розумними і перспективними людьми.

Проведена порівняльна оцінка витрат і вигод допомагає людині ухвалити рішення про продовження або припинення навчання, про межі освітньої підготовки. Якщо при такому аналізі вигоди виявляються домінуючими, вони стають важливими складовими соціального статусу обираної професії або рівня освіти, внаслідок чого у людини виникає відповідна мотивація до її отримання.

Звичайно, такі узагальнені прикидки не можуть бути точними як відносно ефективності інвестування в людський капітал, так і в плані реальної виробничої цінності робочої сили даної професії.

Адже у виробничій діяльності беруть участь не знання як такі, а конкретні живі і дуже різні люди, рівень утворення яких лише приблизно відображається в дипломах, свідоцтвах, в тривалості навчання, а інтенсивність використання наявних знань залежить від сукупності соціально-економічних мотивуючих і де-мотивуючих чинників. Тому потрібно розділяти задачі економічної оцінки людського капіталу і інвестицій в нього, з одного боку, і задачі створення організаційно-соціально-економічних умов для його ефективного використання – з іншого.

Накопичення населенням знань, навиків і досвіду вимагає величезних витрат матеріальних і трудових ресурсів від держави, від підприємств, а також від громадян, як у сфері освіти, так і поза нею. Ці витрати можна врахувати лише частково, проте досвід розвинених країн свідчить, що оцінка накопиченого людського капіталу перевищує розміри матеріального накопичення.

Оскільки людський капітал та інвестиції в нього не можуть формуватися без безпосередньої участі (витрат часу і сил) його майбутнього власника, приватне інвестування в людський капітал є абсолютно необхідною умовою його нарощування на будь-якому рівні. Освіта або професійна підготовка, які фінансується за рахунок держави або підприємства, є цілком безкоштовними для споживача, проте вимагають від нього витрат часу і праці. Нарощування людського капіталу супроводжується і матеріальними витратами особи або сім'ї. Тому обов'язковою передумовою ефективності інвестування в людський капітал на рівні держави, регіонів і підприємств є раціональне розуміння і доброзичливе відношення до нарощування людського капіталу з боку його майбутніх власників.