Лекція 8-9 методичні основи викладання навчальних дисциплін

1. Методика читання лекцій

2. Методика проведення практичних і семінарських занять

3. Методика оцінки знань, вмінь та навичок (прийняття

екзаменів і заліків)

4. Методика організації курсового і дипломного

проектування

5. Організація практичної підготовки фахівців

6. Організація самостійної та індивідуальної роботи

студентів

Загальноприйнятими формами організації навчального процесу у вищому навчальному закладі є: колективна - лекція, семінарські заняття, колоквіуми, практичні заняття, лабораторні роботи, навчальні екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна - самостійна робота студентів, дипломні та курсові проекти та роботи тощо.

Лекція

Лекція у вищому навчальному закладі є головною ланкою дидактичного циклу навчання, мета якої – |вчення|ціформування орієнтовної основи для подальшого|наступного| засвоєння студентами навчального матеріалу. Слово "лекція" походить від латинського "lectio|" - читання. Уперше лекція з'явилася|появлялася| в античній Греції в академії Платона та ліцеї Аристотеля: лекція-бесіда там була основним методом викладання. Свій |одержувалаподальший|дальший| розвиток вона оримала в Стародавньому|древньому| Римі і в середні віки. З появою перших університетів (ХХ-ХІІ вв.) лекція стає в них провідною формою організації навчання. Лекційні форми організації навчання набули свого поширення у ХІХ-ХХ ст. в університетах Росії, України. Лише на короткий термін у 1930 році була спроба відмовитися у вищій школі СРСР від лекцій які замінили бригадно-лабораторним методом викладання. Але вже у 1932 році лекція знову відіграє провідну роль у навчальному процесі ВНЗ.

Сьогодні існує безліч освітніх технологій, що спрямовані на самостійне опрацювання навчального матеріалу, але педагогічний досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція як і раніше продовжує залишатися провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі.

У навчально-виховному процесі ВНЗ складається ряд|лава| ситуацій, коли лекційна форма навчання|вчення| не може бути замінена ніякій|жодній| інший:

• за відсутності підручників|посібників| за новими навчальними курсами, що знаходяться у розробці, лекція є основним джерелом наукової інформації;

• новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відображення в існуючих підручниках|посібниках або деякі його розділи застаріли;

• окремі теми підручника (посібника) особливо важкі для самостійного опрацювання і вимагають методичного перероблення лектором;

• по основних проблемах курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їх об'єктивного освітлення;

• лекція незамінна у тих випадках, де особливо важливим є особистісне емоційний вплив лектора на студентів з метою формування їхнього світогляду

Емоційне|емоціональне| забарвлення|фарбування| лекції в органічному поєднанні з глибоким науковим змістом|вмістом|, створює гармонію думки|гадки|, слова і сприйняття її слухачами. Емоційність дії лекції відіграє важливу|поважну| роль у викладанні майже усіх навчальних дисциплін.

Особливо дієвою виявляється сьогодні |дійова| авторська лекція, коли йдуть не стільки на дисципліну, скільки на "лектора". Останнім часом намітилася тенденція вільного вибору лектора студентами, яка актуалізує проблему лекторської майстерності. Це особливо важливо у контексті приєднання України до європейського освітнього простору. Від майстерності викладача залежить максимальне використання потенційних можливостей|спроможностей| вищезазначеної провідної форми навчання у вищому навчальному закладі|вчення|. Зазначимо, що сам|та| процес навчання|вчення|, який починається|розпочинати| на лекції, продовжується|триває| на практичних заняттях і заглиблюється|поглиблює| самостійною роботою.

Наведемо основні переваги лекції:

• творче спілкування лектора з|із| аудиторією, співтворчість, емоційна|емоціональна| взаємодія;

• лекція - дуже економний спосіб здобуття у загальному вигляді основ знань;

• лекція активізує мисленнєву діяльність, якщо добре зрозуміла і уважно прослуховувалася, тому задача лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їхньої думки услід за думкою лектора.

Багато викладачів вважають|лічать|, що головне завдання|задача| лектора полягає в тому, щоб|аби| добре знати навчальну дисципліну і ясно її висловлювати|викладати|. Але|та| що означає|значить| "ясність викладу"? Це складна педагогічна проблема: це і послідовність, і наочність|наглядний| викладу навчального матеріалу, і свідоме активне засвоєння |викладати| його студентами, і, як результат – розуміння.

Основні педагогічні вимоги до лекції:

1. етична сторона лекції і викладання, науковість і інформативність (сучасний науковий рівень);

2. доказовість і аргуменованість|, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів|зразків|, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів;

3. емоційність форми викладу, активізація мислення студентів, постановка питань для роздуму; чітка структура і логіка розкриття послідовно висловлюваних|викладати| питань;

4. методична обробка – виведення головних думок|гадок| і положень|становищ|, підкреслення висновків|висновків|, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і ясною мовою|язиком|, роз'яснення нових термінів і назв;

5. використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.

По своїй структурі лекції можуть відрізнятися одна від одної. Сьогодні існує досить багато. Залежно від змісту|вмісту| і характеру|вдачі| навчального матеріалу, |та| існує загальні|спільний| структурні компоненти, які можуть бути застосованими до будь-якої лекції.

Перш за все|передусім| це повідомлення|сполучення| плану лекції і строге|суворе| його виконання|дотримання|. У план включаються найменування основних вузлових питань лекції, які можуть послужити основою для складання екзаменаційних квитків.

Корисно нагадати короткий зміст|вміст| попередньої лекції, пов'язати його з новим матеріалом, визначити його місце|місце-милю| і призначення в науковій дисципліні, в системі інших наук. При розкритті теми можна застосовувати індуктивний метод: приклади|зразки|, факти, що підводять до наукових висновків|висновків|; можна також використовувати метод дедукції: роз'яснення загальних|спільних| положень|становищ| з|із| подальшим|наступним| показом можливості|спроможності| їх застосування на конкретних прикладах|зразках|. По кожному з аналізованих положень|становищ| слід робити|чинити| логічний висновок|висновок|, виділяючи його повторенням і інтонацією. Наприкінці|у кінці| лекції корисно підвести підсумок почутому. Традиційна лекція у вищому навчальному закладі звичайно|звично| називається інформаційною, маючи декілька різновидів. На рис.2 наведені основні види лекцій, що найільш поширено використовуються у вищих навчальних закладах України.

Рис 2. Основні види лекцій у вищому навчальному закладі

Під час викладу |викладати|лекційного матеріалу, викладач повинен орієнтуватися на темп, з яким студенти пишуть конспект.

Конспект допомагає уважно слухати, краще запам'ятовувати в процесі запису, забезпечує наявність опорних матеріалів при підготовці до семінарських занять та іспитів|екзамена|. Основна задача|задача| лектора надати студентам можливість|спроможність| осмисленого конспектування. Вирішенню цієї задачі сприяє акцентований виклад матеріалу лекції, тобто виділення темпом, голосом, інтонацією, повторенням найбільш важливої|поважної|, суттєвої|суттєвої| інформації, використання пауз, записи на дошці, демонстрації ілюстративного матеріалу, суворе|суворе| дотримання регламенту занять.

На вступній лекції викладачеві корисно навчити|виучувати| студентів методиці конспектування, правильному графічному розташуванню і оформленню запису: виділенню абзаців, підкресленню головних думок|гадок|, ключових|джерельних| слів, висновків|укладенню| |висновків| в рамки, використанні знаку NB| - "nota| bene|"( у перекладі з латині буквально означає «поміть добре», тобто звертає увагу на дане місце у конспекті), використанню різноколірних ручок або фломастерів.

Мистецтво лектора сприяє ефективній організації роботи студентів на лекції. Змістовність|вміст|, чіткість структури лекції, застосування|вживання| прийомів підтримки уваги - все це активізує мислення і працездатність, сприяє встановленню педагогічного контакту, викликає|спричиняє| у студентів емоційний|емоціональний| відгук, виховує навики|навички| працьовитості, формує інтерес до навчальної дисципліни.

При відвідуванні|відвідуваннях| і обговоренні лекції викладача колегами виникає необхідність оцінювання|оцінювати| її якості.

Основними критеріями оцінки якості лекції є: зміст|вміст|, методика, керівництво роботою студентів, лекторські дані, результативність лекції. Розкриємо суть|зміст| кожного з них.

Змістовність|вміст| лекції визначається науковістю, відповідністю сучасному рівню розвитку науки, світоглядною стороною, наявністю методичних питань, правильне їх трактування. Рівень, на якому викладач здійснює процес активізації мисленнєвої діяльності студентів (наприклад, шляхом висунення проблемних питань і вирішення протиріч в ході лекції). Освітлення історії питання, наведення різних концепцій, зв'язок з|із| практикою. Висвітлення на лекції новітніх досягнень науки і виробництва (виклад матеріалу, якого немає у підручниках), на якому методичному рівні |посібник| роз'яснюються|роз'ясняють| особливо важкі питання, чи даються завдання|задавання| пропрацювати ту або іншу частину|частку| матеріалу самостійно за підручником|посібнику|. Наявність зв'язку з|із| попереднім і майбутнім|наступним| матеріалом та між - та внутрішньопредметних зв’язків.

Методика читання лекцій: наявність чіткої структури лекції, логіка викладення матеріалу. Наявність чи відсутність плану лекції, дотримання його. Повідомлення|сполучення| літератури до лекції (коли, ієрархія літературних першоджерел). Доступність і роз'яснення нових термінів і понять. Доказовість|доказовість| і аргументованість|. Виділення головних думок|гадок| і висновків|висновків|.

Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво – це засіб впливу на людей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потреби, сприйняття і розуміння ситуації. Ораторське мистецтво – це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів. Головне правило лектора - знати кому, що, де і як сказати. Відомий Римський оратор Марк Тулій Цицерон у своїй праці „Три трактати оратора” зазначав, що для досягнення мети під час своєї промови оратор повинен робити три речі: 1- переконливо доводити свої ідеї, 2- впливати на волю і почуття слухачів, 3- доставляти задоволення аудиторії. Тому успіх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: „Поетами народжуються, а ораторами стають”.

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь - спонукальний мотив, стовбур - головне питання, гілки - допоміжні питання, листки - порівняння, квіти - риторичні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох факторів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудиторії, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: „півні” - скльовують текст із конспектів; „солов’ї” - ті, що „співають”, не дивлячись не тільки у конспект, але і на аудиторію; „маятники” - постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Однак, ознакою ефективного, успішного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність використовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача у голову студента. Насамперед лекція – це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управління навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання - чим визначається ораторська майстерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскравою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, зацікавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторської майстерності – умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби - тим більше у лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння володіти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успішному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критична оцінка власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділяють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консультаційні (оглядові), а по типу їх подачі слухачам: монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).

Підготовка до лекції

Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і період збору інформації. Після цього лектор структурує матеріал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змістовні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і „моменти розрядки” (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачу налаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психологічного „вживання” в інший образ у психології називається емпатією.

Крім матеріалу, викладеного у письмовій фірмі, існує експромт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією у процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: викладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступу включає наступні етапи:

1- визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визначені результати); пропагандистський (необхідно переконати аудиторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2- вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характеризується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3- визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам’яті, в) викладати вільно або імпровізувати. У залежності від типу і способу підготовки вибирається індивідуальний варіант читання лекції;

4- визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам’ятати психологічну складову засвоєння інформації студентами в залежності від форми подання інформаційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають наочний матеріал - працює зорова пам’ять, сприймають інформацію на слух - слухова пам’ять, вступають у полеміку – починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал компонується викладачем навколо головної ідеї („опорної бази”). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. При підготовці до виступу, варто пам’ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу, необхідно дотримуватися наступних вимог:

- середня довжина речення не повинна бути більше 15 слів;

- повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

- цілком розгорнуту думку бажано укласти в один параграф;

- використовуйте загально прийняті скорочення;

- використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;

- перегляньте кілька разів текст і по-можливості скоротіть його.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомендують лектору шліфувати лекційний матеріал за такою послідовністю: 1- виступ у собі (матеріал потрібно „пережити”, щоб він мав особистий відбиток; 2- виступ для себе (внутрішній монолог за текстом; 3- виступ для уявлених слухачів (тренування доповіді).

Психологи відмічають: існує три типи запам’ятовування студентами навчального матеріалу: 1- безпосередній відбиток сенсорної (почуттєвої) інформації, 2- короткочасне і 3- довгострокове запам’ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам’яті людини здійснюється системою, що утримує досить точну і повну інформаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 сек.). У короткочасну пам’ять попадає вже інтерпретована інформація. Наприклад, якщо на сенсорному рівні ми сприймаємо звуки, то в короткочасну пам’ять попадають слова і фрази. Короткочасна пам’ять здатна удержувати невеликий обсяг інформації шляхом безупинного уявного повторення, що дозволяє швидко і безпомилково приймати рішення. Довгострокова пам’ять - найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті. Її ємність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність ведення дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках за тими чи іншими питаннями. Викладачу необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.

Читання лекції

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути складною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, ясно. У залежності від мети лекції коректується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень і інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу „опорної бази”, покладені принципи базового нагромадження по кожному питанню найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основними принципами цього методу є такі: виклад матеріалу великими часовими „порціями”; повторення викладеного кілька разів; зворотний зв’язок з аудиторією у виді обговорення матеріалу.

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викладеного лекційного матеріалу – вікторин, з метою оцінки вхідного контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це витрачається приблизно 5-7 хвилин.

Технологія проведення вікторин будується з коротких запитань із можливістю швидких відповідей. При цьому доцільно заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відповіді. Можливий варіант, коли викладач пропонує студентам самостійно готувати вікторини перед кожною лекцією по черзі.

Психологи визначають, що у лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:

1- лінгвістичні (зміст промови),

2- паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу тощо);

3- кінетичні (жести, міміка, пози оратора).

У ході викладу лекційного матеріалу стежите за дотриманням граматичних норм і слововживання. Уникайте канцеляризмів, шаблонів, адже вони ускладнюють сприйняття інформації і нерідко заплутують слухачів.

Спеціалісти у галузі лінгвістики радять лекторам уважно стежити за правильністю словосполучень, уникати багатослівності, повторення сказаного близькими за змістом словами. Лектор повинен прагнути урізноманітнити свій лексичний запас, уникати штампів, ширше використовувати синоніми. При побудові пропозицій підбирайте слова з властивою їм семантикою і стилістичними особливостями. Лектору важливо знати не тільки що сказати, але і як сказати. Наприклад, психологи відмічають, що зміною тону голосу лектор може подати на 40 % більше інформації.

Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора - зайві. Тому прагніть виключити зайву довжину і надмірну поспішність у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за хвилину.

Істотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослідженнями паузи складають 10-15 % часу промови лектора. Паузи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); „дірява” (лектор втратив хід мислення, забув інформацію або не знає що сказати далі).

Що робити лектору, якщо він втратив послідовність виступу? Якщо маємо „діряву” паузу, досвідчені лектори у такому випадку радять скористатися одним із порад:

• спокійно оголосіть невеличку перерву;

• зробіть короткі висновки з раніше викладеного матеріалу (наприклад: „Підводячи підсумки, дозвольте мені ще раз обрисувати дану ситуацію...”);

• повторіть ще раз останнє речення (наприклад: „Хочу ще раз підкреслити, що ...”);

• задайте питання слухачам, або запропонуйте їм задати питання Вам (наприклад: „Чи немає у вас запитань по викладеному матеріалу?”);

• перейдіть до наступного питання або змініть тему (наприклад: „Перейдемо до наступного питання...”);

• у вас повинен бути напоготові який-небудь жарт або цікава історія (наприклад: „Мені на думку спав один забавний епізод...”);

• зверніться до своїх тез – шпаргалки (для цього необхідно використовувати цупкий папір, писати на ньому тільки на одній сторінці крупним шрифтом, виділяти важливі думки кольоровим фломастером).

У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і стан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на лектора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхідно прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результатом наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що говориться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря тощо. Позу при виступі вибирайте стійку, але не одноманітну для того, щоб не стомлюватися під час виступу.

Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна переконливо показати і гордість і збурення і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

Особливого уміння від лектора вимагає виклад матеріалу по пам’яті або із зоровою опорою на текст. Засвоєння матеріалу слухачами у даному випадку в порівнянні з його зчитуванням збільшується у три рази.

Роблячи начерки виступу, врахуйте, що при нормальному темпі викладання можна прочитати текст із 30 рядків (комп’ютерний інтервал 1,5) за дві хвилини, а розповісти його - за три хвилини. Виступ не повинен бути перевантажений цифрами. Доречи, цифровий матеріал доречно зачитувати для більшої аргументованості. Висновки необхідно знати напам'ять.

Зверніть увагу на зворотній зв’язок безпосередньо на лекції – постійно контролюйте взаємодію з аудиторією. Учитеся спостерігати за слухачами, адже увага - ті єдині двері, через які проходить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залучення уваги студентської аудиторії говорить наступний критерій: чим більше слухачі зосереджені на Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо „завойовувати” увагу аудиторії й утримувати її, регулюючи вищевикладені аспекти виступу.

Загальні рекомендації для лектора: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послідовність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані факти і докази; будьте у гарному настрою і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати критичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.

У табл. 5 наведена карта оцінки лекції, за якою можна оцінити виступ лектора, а також мати уявлення про основні критерії лекційної майстерності. Кількісна оцінка лекційної майстерності ведеться за п’ятибальною шкалою. При цьому можна підрахувати середній бал або рейтинг (сума балів) за окремими критеріями. Викладачам необхідно надавати можливість магістрантам самостійно проводити таку оцінку під час навчальної практики з дисципліни „Методика викладання у вищій школі”, знайомлячись з досвідом читання лекцій кращих викладачів.

Використання прийомів закріплення: повторення, використання лектором питань щодо перевірки уваги аудиторії, засвоєння матеріалу; підведення підсумків наприкінці питання, всієї лекції. Використання наочного|наглядної| приладдя|посібника|, ТЗН. Використання|вживання| лектором опорних матеріалів: текст, конспект, окремі записи, читання лекції без опорних матеріалів.

Управління навчальною діяльністю студентів: вимога конспектувати і контроль за виконанням. Навчання|вчення| студентів методиці конспектування і методична допомога: темп, повільний темп, повтор, паузи, викреслювання графіків.

Проглядання конспектів: по ходу лекції, після|потім| або на семінарських і практичних заняттях.

Використання прийомів підтримки уваги аудиторії – риторичні питання, жарти, використання прийомів ораторського мистецтва .

Дозвіл ставити питання: (коли і в якій формі).

Лекторські дані: володіння навчальним матеріалом, емоційність, голос, дикція, ораторська майстерність, культура мови, зовнішній вигляд, уміння встановити контакт зі студентською аудиторією.

Результативність лекції: інформаційна цінність, виховний аспект, досягнення дидактичних цілей.

Розвиток української освітньої системи, її гуманізація, тенденція до орієнтації на окрему особистість, на реалізацію її творчих здібностей зумовили розробку і появу нових лекційних форм. Наведемо у нашому посібнику найбільш сучасні та поширені, такі як лекція-візуалізація, лекція - прес-конференція.

Запропоновані нижче лекційні варіанти можуть успішно доповнювати традиційну лекцію-інформацію, якщо будуть використовуватимуться в повному|цілковитому| обсязі|обсязі| лекційного часу на одному або декількох заняттях, або як елементи традиційної форми заняття|, можуть стати основою для розроблення авторського лекційного курсу в будь-якій із згаданих форм.

Спробуємо коротко охарактеризувати нові варіанти подачі лекційного матеріалу, спрямовані як на інтенсифікацію навчального процесу, так і на розвиток особистісних якостей студентів|виучувати|.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей|спроможностей| реалізації принципу наочності|наглядний|. Науково-педагогічними| дослідженнями доведено, що наочність|наглядний| не тільки|не лише| сприяє успішнішому сприйняттю і запам'ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибше в сутність пізнаваних явищ. Це відбувається|походить| за рахунок роботи обох півкуль, а не одного лівого, логічного, звично працюючого при засвоєнні точних наук. Права півкуля, що відповідає за емоційно-образне|емоціональне| сприйняття отриманої інформації, починає|розпочинає| активно працювати саме при її візуалізації.

Візуалізована лекція є усною інформацією, що перетворюється у візуальну форму. Відеоряд|лава|, який сприймається і усвідомлюється, зможе служити опорою для адекватних думок|гадок| і практичних дій. Викладач повинен використовувати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності|наглядний|, які не тільки|не лише| доповнюють словесну інформацію, але|та| самі є|вирушають| носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає в реконструюванні, перекодуванні змісту|вмісту| лекції або її частини|частки| у візуальну форму для пред'явлення студентам через ТЗН або вручну|вручну| (слайди, плівки, планшети, креслення, малюнки, схеми і так далі). Читання такої лекції зводиться до зведеного|зведеного|, розгорненого коментування підготовлених візуальних матеріалів, які повинні:

• забезпечити систематизацію наявних знань;

• забезпечити засвоєння нової інформації;

• забезпечити створення|створіння| і вирішення проблемних ситуацій;

• демонструвати різні способи візуалізації.

У залежності від навчального матеріалу використовуються різні форми наочності|наглядний|:

• натуральні (мінерали, реактиви, деталі машин);

• образотворчі (слайди, малюнки, фотографії|фото-матеріал|);

• символічні (схеми, таблиці).

У візуалізованій лекції є вельми необхідними|поважні|: певна візуальна логіка і ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з|із| аудиторією. Основні труднощі підготовки такої лекції - в розробленні візуальних засобів|коштів| і режисури процесу читання лекції. Необхідно враховувати:

• рівень підготовленості й освіченості аудиторії;

• професійну спрямованість;

• особливості конкретної теми.

Не кожний навчальний|усякий| матеріал може бути використаним для |пасуєтакої форми лекції, так само як і не кожна навчальна|усяка| дисципліна. Проте|однак| елементи такої лекції можливі для будь-якого курсу. Частковою ілюстрацією такого методу можуть служити лекції з культурології, що супроводжуються слайдами, коментарі до яких систематизують і поглиблюють|поглиблюють| текст інформаційної лекції (показ слайдів здійснюється після|потім| лекції), і лекції з ергономіки і дизайну з|із| наочним|наглядним| демонстраційним і роздатковим|роздавальним| матеріалом. Лекція - прес-конференція. Після проголошення|накликати| теми лекції, викладач просить|прохає| студентів задавати йому письмово питання з даної темі. На протязі двох-трьох хвилин|мінут| студенти формулюють питання, які найбільш цікавлять їх, і передають викладачеві, який протягом трьох- п'яти хвилин|мінут| сортує питання за їх змістом|вмісту| і починає|розпочинає| лекцію. Лекція викладається|викладає| не як відповіді на питання, а як зв'язний текст, у процесі викладу якої формулюються відповіді. Наприкінці лекції викладач проводить аналіз відповідей як віддзеркалення|відображення| інтересів і знань студентів.

Таку лекцію ефективно проводити:

• на початку нової теми з метою виявити потреби, коло інтересів групи або потоку, його (її) модель: установки, можливості|спроможності|;

• в середині теми або курсу, коли вона спрямована|спрямована| на залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизацію знань;

• наприкінці теми або курсу – для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту|вмісту|.