Функції професійної діяльності викладача внз

Термінальні функції, або функцї-цілі. Пов’язані зі стратегічними напрямами професійної діяльності та відображають її сутнісні цілі й завдання. виділяють не тільки

навчальна – педагог сприяє оволодінню студентами системою загальнонаукових (фундаментальних), спеціальних (профілюючих) та суспільних знань, вмінь і навичок, необхідних для успішної професійної діяльності та життя в сучасному суспільстві), а й розвивальну та виховну;

розвивальна – через оптимізацію ситуації навчання викладач сприяє успішному, позитивному соціально-психологічному й професійному розвиткові студента;

виховна – педагог сприяє, створює умови щодо формування й розвитку у студентів професійних переконань, системи наукових, професійних і загальнолюдських цінностей;

життєзабезпечення – педагог створює реальні умови для особистісної самореалізації, задоволення інформативних, комунікативних потреб студентів;

соціалізаційна – передбачає підготовку до встановлення взаємних стосунків із різними суб’єктами, колективом, реальним соціальним середовищем.

2. Тактичні, або функції-засоби (сприяють успішній реалізації стратегій, охоплюють низку функціональних завдань. Кожна з наведених функцій-інструменталій обслуговує всю сукупність стратегічних функцій):

– інформативна. Забезпечує повноцінний обмін повідомленнями, тобто прийом, передачу інформації (про нові знання і властивості, ознаки довкілля, технології і норми здійснення конкретного виду комунікативної діяльності, моделі, стратегії, технології комунікативної поведінки, засоби педагогічної комунікації та ін.), сприйняття, осмислення змісту у відповідь на запит; вибір адекватних вербальних та невербальних засобів для передачі змісту інформації; формування в суб’єктів комунікації особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до інформації; розуміння внутрішнього стану партнера з педагогічної комунікації; цілісний аналіз процесу педагогічної комунікації на основі сформованої системи знань, вивчення, усвідомлення й аналізу своїх комунікативних здібностей, умінь. Має вихід на всі стратегічні напрями, забезпечуючи їх виконання та дієвість;

– експресивна. Надає можливість доступно, цікаво, емоційно-виразно й яскраво передавати інформацію, формувати відповідні комунікативні уміння й навички; викликає у партнера необхідні емоційні стани („обмін емоціями”). „Сила впливу вчителя настільки велика, що його погляди та ідеї, підсилені емоціями і переживаннями, можуть заповнити свідомість учня, позбавити його здатності до тверезого обмірковування, виховати фанатика” [412, с.24];

– смислоутворювальна. Сприяє привнесенню сенсу в усі питання теорії, технології; розкриттю загальнолюдських, загальнокультурних смислів та професійної й індивідуальної значущості тих чи інших комунікативних дій;

– діагностична. Забезпечує ефективність ППК, яка залежить від ступеня опанування суб’єктами комунікації (зокрема вчителем) інформації про стан, рівень знань, вихованості, розвитку партнера з комунікації, ступінь його інформаційної озброєності та готовності до обміну інформацією. Передбачає постійний зворотний зв’язок, який дозволяє „зчитувати” й аналізувати відповідну інформацію, характеризувати емоційно-вольові стани через зовнішні їх прояви, бачити протиріччя між невербальним виразом та його психологічним змістом, робити певні висновки;

– спонукальна. Передбачає пошук шляхів переведення партнера з об’єкта комунікації у позицію суб’єкта, спонукає його до активності, спрямовує на виконання певних комунікативних дій, самореалізацію через вербальні, невербальні засоби комунікації, використання телекомунікаційних технологій для передачі та прийому інформації;

– прогностична. Передбачає можливі комунікативні бар’єри під час взаємообміну інформацією, зміни, що відбуваються з суб’єктом комунікації, виявляє та аналізує їх тенденції, екстраполює отримані результати на моделювання процесу навчання й виховання: планування змісту, вибір засобів, технологій, виходячи зі змісту й цілей взаємодії (навчальної, виховної);

– культурологічна. Педагог є не лише носієм соціальних цінностей, зокрема і педагогічних (загально-педагогічних, професійно-групових, індивідуально-особистісних), а завдяки викладацькій і науково-дослідницькій творчості, він є їх творцем;

– психотерапевтична. Забезпечує глибоке розуміння змісту, особливостей вербальних, невербальних засобів комунікації, сприяє їх використанню з метою надання психологічної допомоги, попередження конфліктів, нівелювання або компенсування їх негативних впливів. “Слово, – писав В. Сухомлинський, – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіваніши­ми вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок – зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...”.

3. Операціональні, або функції-прийоми (обслуговують кілька функцій-інструменталій, хоча в певних межах можуть бути пов’язані з тією чи іншою стратегією або тактикою):

– методична. Передбачає за наявності „зворотного зв’язку” співвіднесення мети і засобів, технік навчання й виховання з її результатами, визначення їх ефективності, відповідності комунікативної діяльності нормативним еталонам, виявлення недоліків у побудові процесу педагогічної комунікації та прогнозування наступного з урахуванням аналізу попереднього; розробку нових стратегій і тактик, прийомів власної комунікативної діяльності та діяльності суб’єкта комунікації;

– управлінська. Сприймається як керівництво комунікативною діяльністю суб’єктів комунікації; управління інформаційними потоками; запобігання труднощів, які виникають через: безпосереднє перетворення інформації при переході із зовнішнього плану у внутрішній план суб’єктів комунікації; перекручування інформації при опосередкованій педагогічній комунікації, що зумовлюють необхідність знання інформаційних потоків („вчитель – учень”; „учень – вчитель”) та суб’єктів педагогічної комунікації, уміння аналізувати взаємодію інформаційних потоків, знаходити причини їх нетотожних переходів, способи корегування та їх використання;

– координаційна. Передбачає, завдяки взаємному орієнтуванню суб’єктів комунікації й узгодженню дій для організації сумісної комунікативної діяльності, внесення змін у власну комунікативну діяльність та у власне процес комунікації, його результати;

– самоствердження. Сприяє усвідомленню суб’єктом комунікації власного „Я”, відчуттю власної особистісної значимості, формуванню адекватної самооцінки і перспектив особистості, рівня домагань;

– формоутворення. Передбачає відповідне зовнішнє оформлення вербальних висловлювань, невербальних проявів та ін. залежно від виду, типу комунікації, умов її проходження, особистісних якостей суб’єктів комунікації, тобто надання цілям, змісту, завданням, намірам певної форми, в якій вони знаходять своє втілення.

Таким чином, професійна діяльність викладача ВНЗ є поліфункціональною сферою діяльності та вимагає від фахівця у кожний конкретний момент залучення до навчального процесу виконання декількох функцій одночасно. Причому, всі ці вищезазначені функції професійної діяльності органічно взаємопов’язані, їх неможливо розкласти на окремі навчальні та виховні напрями. Саме в єдності вони відображають специфіку професійної діяльності педагога вищої школи, підкреслюють її складний характер.