1. Джерела підприємницького права

Комплексний характер комерційного права обумовлює і комплексний характер його джерел. До системи відносин, що складають предмет комерційного права, поряд із цивільно-правовими відносинами, входять адміністративно-правові, кри­мінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші відносини, що, в свою чергу, обумовлює включення до джерел підприємницького права відповідних нормативних актів. Так, наприклад, відносини оренди земельної ділянки для проваджен­ня підприємницької діяльності регулюються Земельним кодек­сом України, Законом України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.), що дозволяє віднести відповідні положення цих актів до джерел підприємницького права. Глава 12 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення містить норми щодо правопорушень в галузі підприємницької діяльності, отже і цей нормативно-правовий акт належить до джерел підприємницького права.

У системі джерел комерційного права виокремлюються нормативні акти, що спеціально регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю. До таких, зокрема, належать ГК України, Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП Про господарські товариства" та інші.

Багато нормативно-правових актів не містять положень, що регулюють відносини в галузі саме комерційного права. Наприклад, книга IV ЦК України містить норми спадкового права, що є класичним інститутом цивільного права. Проте спадкування частки засновника (учасника) господарського това­риства здійснюється в порядку і за процедурою, що встанов­люється, зокрема, означеною книгою ЦК України, що, в свою чергу, дозволяє у цьому разі відносити інститут спадкування до джерел комерційного права. Виділ і поділ частки под­ружжя, що є спільною сумісною власністю, в господарському товаристві здійснюється за привилами, встановленими Зако­ном України під 7 лютого 1991 р. № 697-12 "Про власність" та Сімейним кодексом України, отже вони також є джерелами підприємницького права.

Сукупність джерел комерційного права формує їх систе­му із чітко визначеною організаційною структурою, взаємо­зумовленістю і взаємозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною ієрархією. Під нормативно-правовим актом, в свою чергу, розуміється офіційний письмовий до­кумент, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом про­цедурою, який спрямований на регулювання суспільних від­носин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права) (див. ст. 4 проекту Закону України "Про нормативно-правові акти" від 27 січня 2000 p.).

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела комерційного права поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­ництва;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікова­них нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами.

1. Конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­ництва здійснюється на основі єдиного нормативно-правового акта -- Конституції України — акта, що має найвищу юри­дичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здій­снення підприємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Кон­ституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час підприємницька діяль­ність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це озна­чає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосередньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямова­ність діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом право­суддя. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оціню­вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необ­хідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції Укра­їни при здійсненні правосуддя").

Стаття 55 Конституції України гарантує право на оскарження до суду дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, суб'єкт підприємницької діяльності має право оскаржувати дії таких осіб як у адміністративному (якщо такий порядок передбачений у відповідних нормативно-право­вих актах), так і в судовому порядку.

2. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулювання підприємницької діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнарод­ного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного най­менування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори після надання Верховною Радою України згоди в належній формі стають частиною національ­ного законодавства України (ст. 9 Конституції України). По­дібне положення міститься і в ч. 1 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 p. № 1906-1V "Про міжнародні договори України". Частина 2 цій етапі також встановлює положення про те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України — за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать, Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

3. Основним джерелом права у правовій державі виступають закони. Саме вони, як виша форма прояву державної волі на­роду, є основою для усіх інших правових актів. Відповідно до ст. 1 проекту Закону України "Про закони і законодавчу діяль­ність" законом вважається державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності за їх порушення. Законами відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначаються, зокрема, правові засади й гарантії підприєм­ництва.

Базовим нормативним актом у сфері підприємництва, що має силу закону, є ГК України. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відпові­дальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання — фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Хоча ГК Україні і нормативна база щодо організаційно-правових форм суб’єктів підприємницької діяльності не вичерпується. До неї належить один із основних законів у сфері підприємництва - Закон України "Про господарські товариства", а також закони України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ "Про колективне сільсько­господарське підприємство", від 19 червня 2003 p. № 973-IV "Про фермерське господарство"; відносини кооперації до­датково врегульовані законами України від 10 квітня 1992 р. № 2265-ХІІ "Про споживчу кооперацію", від 17 липня 1997 р. № 469/97-ВР "Про сільськогосподарську кооперацію", від 10 липня 2003 p. № 1087-IV "Про кооперацію".

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найваж­ливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання підпраємницької діяльності належить ЦК України. Регулюючи особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасників, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому числі тих, що мають статус суб'єктів

підприємницької діяльності, щодо юридичних осіб та їх організаційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального права та щодо недоговірних зобов'язань. Окрема книга IV ЦК України присвячена питанням інтелектуальної власності, чітко встановлюються пра-вила про захист ділової репутації суб'єкта підприємницької діяльності та інші питання.

Порівняно з ГК України, який є спеціальним нормативним актом у сфері підприємницької діяльності, ЦК України є ос­новоположним актом загального значення.

Інші кодекси також мають велике значення в урегулюванні відносин між суб'єктами підприємницької діяльності або за їх участю. Так, на підставі Господарського процесуального кодексу України вирішуються господарські спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (в тому числі іноземними) і громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Митний кодекс України встановлює порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що поставляються за підприєм­ницькими договорами, сплати мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю; Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України визначають специфіку провадження підприємницької діяльності на відповідних видах транспорту тощо.

Особливим видом нормативних актів, що мають силу закону, є декрети Кабінету Міністрів України. Згідно із Законом Укра­їни від 18 листопада 1992 р. № 2796-ХІІ "Про тимчасове делегу­вання Кабінету Міністрів України повноважень видавати дек­рети в сфері законодавчого регулювання" (в редакції Закону від 19 грудня 1992 р.) Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 p., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулю­вання з питань щодо відносин власності, підприємницької діяль­ності.