Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов’язань є притримання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

4. Припинення господарських зобов'язань

Загальні умови припинення господарських зобов’язань визначаються ст. 202 ГК.

Господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення ЦК (гл. 50 ЦК) з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Припинення господарського зобов’язання виконанням або зарахуванням.

Досягнення мети, заради якої встановлювалось зобов’язання, здійснюється способом його виконання. Виконання зобов’язання, проведене відповідним чином, належить до найпоширеніших способів припинення зобов’язань.

Господарське зобов’язання, усі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. У разі якщо зобов’язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язання припиняється виконанням.

Господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання.

Для застосування зарахування необхідна обов’язкова наявність певних умов, а саме:

— вимоги повинні бути зустрічними, тобто такими, що випливають з різних взаємних зобов’язань між двома особами;

— вимоги повинні бути однорідними. Як правило, ідеться про взаємні вимоги грошових сум;

— настання строку виконання за всіма зустрічними вимогами.

Наявність зазначених умов надає право одній із сторін здійснити зарахування, повідомивши про це другу сторону. За своєю юридичною природою зарахування являє собою односторонній правочин, який викликає відповідні юридичні наслідки. У тому випадку, коли зустрічні вимоги сторін є рівними, то зобов’язання припиняється. Якщо розмір вимог неоднаковий, то зобов’язання з більшим розміром суми вимог лишається чинним, але в меншому розмірі. Не допускається зарахування вимог за зобов’язаннями: а) за якими минув строк позовної давності; б) про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті; в) про довічне утримання; г) в інших випадках, передбачених законом.

Припинення господарського зобов’язання за згодою сторінчи в разі поєднання його сторін в одній особі.

Господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язко­вому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання.

Господарське зобов’язання припиняється в разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Припинення господарського зобов’язання в разі неможливості виконання.

Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов’язання цілком або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону.

Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання в разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням.

У разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються ГК та іншими законами. Ліквідація суб’єкта господарювання—банкрута є підставою припинення зобов’язань за його участі.

Господарське зобов'язання припиняється (ст. 202—208 ГК України):

- виконанням, проведеним у належний спосіб — ч. 1 і 2 ст. 203 ГК (якщо умови зобов'язання виконані належ­но і виконання прийнято управленою стороною);

- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або стра­хового зобов'язання — ч. З—5 ст. 203 ГК України (для цього достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою іншої сторони належить застосувати строк позовної давності й строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

- у випадку поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі — ч. 2 ст. 204;

— за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одно­го зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання -ч. 1 ст. 204);

- у випадку його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст. 206—207 ГК України);

- через неможливість виконання (у випадку виникнен­ня обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в тому числі ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно пові­домити про це управнену сторону, яка має вжити необ­хідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання згідно з вимогами закону (ст. 205 ГК України);

- в інших випадках, передбачених цим ГК або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з ураху­ванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 206, господарське зобов'язання може бу­ти розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК України щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірван­ня державного контракту для його сторін визначаються згід­но зі законом.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано су­дом недійсним повністю або частково (ст. 207 ГК України), якщо воно:

- не відповідає вимогам закону;

- вчинено з метою, яка від початку суперечить інтере­сам держави і суспільства;

- укладено учасниками господарських відносин з пору­шенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову гос­подарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси іншої сторони або третіх осіб. Нікчемними визна­ються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, котрі:

- заперечують (відкидають) або обмежують відповідаль­ність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону пев­них обов'язків;

- допускають односторонню відмову від зобов'язання виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

- вимагають від одержувача товару (послуги) сплати не­пропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санк­ції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється повністю або частково від набуття рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним із моменту його виникнен­ня. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припи­нено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається не­дійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне на­слідки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК Украї­ни), а саме:

- припинення зобов'язання повністю або частково від дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання при­пиняється на майбутнє;

- вилучення в дохід держави за рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання свого недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому:

- за наявності наміру вчинення зобов'язання з неза­конною метою вилученню підлягає все майно, одер­жане сторонами за зобов'язанням;

- у разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе отримане нею повинно бути повернено іншій сторо­ні, а одержане останньою або належне їй на відшко­дування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави;

- при виконанні такого зобов'язання однією сторо­ною, з іншої сторони стягується в дохід держави все отримане нею, а також все належне з неї першій сто­роні на відшкодування одержаного;

- двостороння реституція - у разі визнання недійс­ним зобов'язання з інших підстав: кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

14