2. Поняття та види договору.

Насамперед зазначимо, що в умовах розвитку ринкової економіки господарський договір стає істотним регулято­ром ринкових відносин, засобом регулювання господарських взаємовідносин між суб'єктами господарювання щодо забезпечення виробництва матеріалами, сировиною, енерге­тичними ресурсами та реалізації готової продукції. Незважаючи на широке вживання цього терміна в господарській практиці, чинне законодавство не містить визначення по­няття господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена гл. 20 — "Господарські договори".

Узагальнюючи наведене, можна дати таке визначення: "Господарський договір - це засноване на домовленості сторін і зафіксоване у встановленій законом формі, зо­бов'язальне правовідношення між суб'єктами господарю­вання, змістом якого є взаємні права та обов'язки сторін у галузі господарської діяльності з урахуванням загально­господарських (публічних інтересів)". Водночас, і, виходя­чи з публічних інтересів у господарському договорі Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні дого­вори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору обов'язкове для сторін, якщо він заснований на державному замовленні виконання якого неодмінне для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону що­до обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Велика різноманітність господарських договорів зумов­лює їх різноманітну класифікацію, а саме:

- за терміном дії: довгострокові (5 і більше років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові (до ро­ку) та разові;

- за суб'єктним складом: двосторонні (договір між дво­ма учасниками); багатосторонні (договори за участю більше двох суб'єктів);

- за взаємним становищем сторін: вертикальні (од­нією зі сторін є уповноважений державний орган); горизонтальні (укладаються між юридичне рівними суб'єктами господарювання);

- договори за конкуренцією покупців (тендери, торги, аукціони);

- залежно від економічного інтересу та юридичного змі­сту господарських договорів:

- договори на реалізацію та придбання майна (постав­ки, контрактації сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу тощо);

- договори на передачу майна в користування (орен­ди, лізингу);

— договори на виконання робіт (підряду, підряду на капітальне будівництво, виконання науково-дослід­них робіт тощо);

- договори транспортного обслуговування (перевезен­ня вантажів, пасажирів усіма видами транспорту);

- договори надання послуг (схову, експедиції, техоб­слуговування тощо);

- договори залежно від ролі у встановленні господар­ських зв'язків (генеральні договори, субдоговори);

- договори у зв'язку з проведенням переговорів (по­передній та основний договори);

- договори за ступенем складності (прості та комп­лексні).

Зауважимо, що така класифікація найдохідливіша та в юридичній літературі можлива за іншим критерієм.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови дого­вору, що не суперечать законодавству;

2) примірного договору, рекомендованого органом управ­ління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть від­ступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією сторо­ною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти при вступі в договірні відносини мають право наполя­гати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, котрі забезпечують спожива­чів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених зако­ном, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодав­ство може передбачати обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, вста­новленими ЦК України з урахуванням особливостей, перед­бачених ГК України, іншими нормативно-правовими акта­ми щодо окремих видів договорів.

Специфічний порядок укладання господарських договорів дозволяє вести мову про деякі характерні особливості, що уможливлюють відмежування господарських договорів від цивільно-правових.

По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, але вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб’єкти господарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов’язання, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).