Тема 11. Господарські зобов'язання та договори.

Лекція – 2 години

План

1. Поняття, ознаки та підстави виникнення господарського зобо­в'язання.

2. Поняття та види договору.

3. Зміст господарського договору (істотні умови, звичайні та випадкові умови). Форма господарського договору.

Самостійна робота – 2 години

План

1. Порядок укладення господарських договорів, їх зміни та розірвання.

2. Виконання зобов'язань.

3. Забезпечення виконання господарських зобов'язань.

4. Припинення господарського зобов'язання.

1. Поняття, підстави виникнення та види господарських зобов'язань.

Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших — обов’язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов’язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’язального права — найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов’язанням.

Водночас загальні положення про господарські зобов’язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов’язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов’язального права — інститут цивільно-правових зобов’язань і інститут господарських зобов’язань.

Ведучи мову про господарські зобов’язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов’язань.

Визначення цивільно-правового зобов’язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обо­в’язку.

Інакше кажучи, зобов’язання встановлює юридичний зв’язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов’язок виконання. З одного боку, зміст зобов’язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого — вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобов’язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можли­вість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов’язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобов’язання встановлюється між конкретними суб’єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої — необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.

Важливою рисою зобов’язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов’язанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.

Визначення безпосередньо господарського зобов’язання наводиться в ст. 173 ГК.

Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським, визнається зобов'язання, що витікає між суб'єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, згідно з яким один суб'єкт, (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пев них дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобов’язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобов’язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобов’язання, як і у визначенні цивільно-правового зобов’язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобов’язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобов’язаної сторони) виконання його (її) обов’язку. Водночас визначення господарського зобов’язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов’язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов’язанні, а й зобов’язана й управнена сторона — суб’єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов’язання). Крім того, предметом господарського зобов’яза­ння може бути обов’язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов’я­занні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.

Різноманітність господарських зобов'язань зумовлює їх кла­сифікацію на: майново-господарські зобов'язання, організаційно-господарські зобов'язання та, публічні зобов'язання.

Господарські зобов'язання можуть виникати: — безпосередньо зі закону або іншого нормативно-право­вого акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбаче­них законом, а також з угод, не передбачених зако­ном, але таких, які йому не суперечать;

- унаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін­шої особи без достатніх на те підстав;

- унаслідок створення об'єктів інтелектуальної власно­сті й інших дій суб'єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Майново-господарськими, згідно зі ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, згідно з якими зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, негосподарюючі суб'єкти -юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компе­тенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами госпо­дарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами, зобов'язаною й управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами — громадянами, не є гос­подарськими та регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог стосовно їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарськими згідно зі ст. 176 ГК Украї­ни, визнаються господарські зобов'язання, що виникають у про­цесі управління господарською діяльністю між суб'єктомгосподарювання та суб'єктом організаційно-росподарських повноважень, за якими зобов'язана сторона, повинна здійс­нити на користь іншої сторони певну управлінське-госпо­дарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

- між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником цього суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, котрі разом організо­вують об'єднання підприємств чи господарське това­риство, га органами управління цих об'єднань або то­вариств;

- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є стосовно іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених цим Кодексом, інши­ми законодавчими актами або установчими докумен­тами суб’єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати формені договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснюва­ти господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умо­вах, визначених договором про спільну діяльність. Якщо ж учасники договору про спільну діяльність доручають ке­рівництво спільною діяльністю одному з учасників, то на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учсасниками.

За соціально-комунальними зобов'язаннями суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів, згідно зі законом, створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Суб'єкти мо­жуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу в розв'язанні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезна­ходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з ме­тою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарюван­ня мають право брат и участь у формуванні відповідних фон­дів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконане і робіт щодо комплексного економічного і соці-аль.ного розвитку територій.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання. Суб'єкт господарювання, котрий згідно зі законом і своїх установ­чих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмови­ти у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передба­чених законодавством.

Суб'єкт господарювання, котрий безпідставно ухиляєть­ся від виконання публічного зобов'язання, повинен відшко­дувати іншій стороні завдані цим збитки в порядку, визна­ченому законом.

Підставою виникнення господарських зобов’язань, як і інших господарських правовідносин, є передбачені ГК юридичні факти, що породжують господарські права та обов’язки.

Відповідно до ст. 174 ГК господарські зобов’язання можуть виникати:

1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

2) з акта управління господарською діяльністю;

3) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

4) унаслідок заподіяння шкоди суб’єктові або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

5) у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Не слід випускати з уваги, що однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Однак поняття угоди (як і господарського договору) у ГК немає, а в ЦК використовуються поняття договору і правочину (ч. 2 ст. 11 ЦК). Така неузгодженність важливих положень ГК і ЦК може призвести до певних труднощів у правозастосуванні норм, що регулюють виникнення господарських зобов’язань.