9

Лекція 2. Типологія систем міжнародних відносин.

1. Критерії типології міжнародних систем

2. Види міжнародних відносин

3. Глобальна система та регіональні підсистеми міжнародних

відносин

4. Підходи до дослідження міжнародних систем

5. Довестфальський період міжнародних відносин

1. Існує багато типологій міжнародних систем. Але з основі кожної лежать такі критерії:

Кожна система має свої типи контролю. Один з головних принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи. Контроль над міжнародною системою базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами, незважаючи на те, чи будуть то окремі держави, чи коаліція держав.

Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною ієрархією держав на міжнародній арені.

Англійський вчений І. Луард дає наступну класифікацію держав

1. наддержави, для яких притаманні:

• здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;

• здатність впливати на умови існування всього людства

• неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо туди не входить інша супердержава;

2. великі держави, для яких притаманні:

• істотний вплив на світовий розвиток,

• вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. середні держави, які мають вплив в найближчому оточенні;

4. малі держави, які мають незначний вплив в оточенні, але мають засоби для захисту незалежності;

5. мікродержави, які нездатні захистити свій суверенітет національними засобами.

Протягом існування всіх міжнародних систем були характерні три типи контролю:

1) імперський (імперіалістичний) — єдина держава контролює решту.

2) біполярний (дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини у межах своїх сфер впливу;

3) баланс сил (три або більше держав контролююсь дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів).

Кожна міжнародна системи має свій баланс сил. Поняття рівноваги застосовується до всіх міжнародних систем. На найвищому рівні абстракції політика рівноваги зводиться до маневрів, спрямованих на те, аби перешкодити одній державі зібрати сили, які б перевищували сили їхніх супротивників, об'єднаних у коаліцію. Кожна держава, якщо вона прагне зберег­ти рівновагу, виступить проти держави або коаліції, які видають­ся спроможними забезпечити собі таку перевагу. Це загальне правило підходить для всіх міжнародних систем.

Р. Арон виокремлює дві найтиповіші модемі систем, залежно від конфігурації співвідношення сил, для аналізу конкретних правил політики рівноваги.

Перша модель — багатополярна.

Американський дослідник М.Каплан сформулював шість пра­вил, необхідних і достатніх для функціонування даної системи:

1) кожна дійова особа має прагнути збільшити свої можли­вості, але вона повинна віддавати перевагу методам переговорів перед методами війни;

2) кожна дійова особа має вдатися до зброї, ніж відмовитися від на­годи збільшити свої здатності;

3) вона має радше припинити бойові дії, аніж вивести з гри одну з "головних дійових осіб системи";

4) вона має протистояти будь-якій коаліції чи індивідуальній дійовій особі, що прагне посісти панівне стано­вище щодо інших держав системи;

5) вона має стримувати тих учасників системи, які обстою­ють принцип наднаціональної організації;

6) вона має дозволяти державам, раніше переможеним чи новим, повернутися в систему в ролі прийнятних акторів, а також вона повинна допускати дійову особу, яка була раніше другорядною, в категорію головних дійових осіб.

Модель багатополярної рівноваги допомагає зрозуміти сис­теми, які реалізувалися в процесі історичного розвитку, і правила М. Каплана описують обставини, сприятливі для тривалого ви­живання такої системи.

Друга модель — біполярної рівноваги.

Біполярною є така конфігурація співвідношення сил, коли більшість політичних утворень групується навколо двох із них, чиї сили переважають сили інших. Малі держави, навіть об'єднавшись, неспроможні врівноважити одну з великих. Принцип рівноваги тут застосовується до відносин між двома коаліціями, кожна з яких утворюється навколо одного з двох го­ловних гравців.

У такій системі відрізняються три види дійових осіб —двоє тих, що стоять на чолі коаліцій, і нарешті, держави, які можуть і прагнуть залишитися поза конфліктом. Ці три види дійових осіб діють за різними правилами.