- •Розділ 1. Виробничо-економічні умови підприємства і ефективність їх використання
- •1.1. Природні умови і організаційна структура
- •1.1. Забезпеченість виробничими ресурсами і ефективність їх використання. Спеціалізація підприємства
- •Розділ 2. Організація фінансів підприємства
- •2.1. Склад і завдання фінансової роботи
- •2.2. Формування грошових надходжень підприємства та його виробничих підрозділів
- •2.3. Розподіл грошових доходів
- •2.4. Стан взаємовідносин підприємства з державним і місцевим бюджетами
- •2.5. Забезпеченість підприємства оборотними засобами, їх нормування та економічна ефективність їх використання
- •2.6. Планування потреби підприємства в короткострокових кредитах під оборотні засоби
- •2.7. Склад і структура капітальни вкладень та оцінка їх ефективності
- •2.8. Джерела фінансування витрат на житлово-комунальне господарство та інші об`єкти соціальної сфери
- •2.9. Порядок опрацювання зведеного фінансового плану підприємства
- •Розділ 3. Шляхи удосконалення організації фінансів та підвищення економічної ефективності діяльності підприємства
- •3.1. Пропозиції щодо покращення використання основних та оборотних коштів підприємства
- •3.2. Пропозиції щодо покращення економічних та фінансових показників діяльності підприємства ( собівартість, ціни, рентабельність )
- •Висновки та пропозиції
- •Список використаної літератури
2.8. Джерела фінансування витрат на житлово-комунальне господарство та інші об`єкти соціальної сфери
Майно соціального призначення. Кожне підприємство володіє іншим майном (матеріальними цінностями) переважно невиробничого призначення. Зокрема до основних фондів відносять також житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку, профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші об'єкти культурно-побутового призначення. Існуюча система обліку і статистики зараховує такі об'єкти на баланс підприємства під умовною назвою невиробничих основних фондів. Це некоректно з огляду економічної теорії, оскільки суперечить економічній природі і сутності основних фондів взагалі. Тому подібні об'єкти підприємств довготермінового користування слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.
В господарстві також є такі підсобні господарства як: ремонтна майстерня, будівельна майстерня. А також на забезпеченні господарства знаходяться об’єкти житлово – комунального та соціально – культурного призначення. Саме ці підсобні галузі сприяють кращому та більш ефективному використанню виробничих ресурсів господарства і допомагають вирішувати соціально – економічні проблеми.
Об`єкти житлово – комунального та соціально-культурного призначення фінвнсуються за рахунок власних коштів отриманих від реалізації продукції та наданих послуг, а гуртожитки, що знаходяться в НДГ «Ворзель» фінансуються за рахунок коштів НУБіПУ.
2.9. Порядок опрацювання зведеного фінансового плану підприємства
В умовах ринкового механізму господарювання роль планування на рівні сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів не тільки не знижується, а навпаки, зростає. Тепер підприємства мають повну самостійність у виборі предмету діяльності, встановленні зв'язків з споживачами їх продукції, ефективних напрямків використання виробничих ресурсів. Значно підвищуються вимоги до наукового обґрунтування планових показників, бо від цього у великій мірі залежить комерційний доход підприємства в цілому, його підрозділів, добробут членів колективу. Невимірне зростає відповідальність підприємств за результати виробничої і фінансової діяльності. В сучасних умовах без детально розробленого плану неможливо починати жодного значного заходу. Планування дозволяє оцінити умови, в яких вимушено діяти підприємство, виявляти його слабкі і сильні сторони, передбачати можливі вигоди і втрати.
Річний план економічного і соціального розвитку сільськогосподарського підприємства — це колективна праця спеціалістів, керівників, всього колективу працівників, що виконується під наглядом керівника господарства. За розробку планів розвитку окремих галузей і сфер діяльності відповідають головні спеціалісти і керівники підрозділів. Головний економіст, є консультантом усіх працівників, які приймають участь у складанні річного плану, поряд з методичним керівництвом процесом планування, він спільно з іншими спеціалістами планово-економічної служби господарства здійснює ув'язку показників усіх розділів плану і організує підготовчу роботу до складання плану.
Підготовча робота до складання плану включає в себе: аналіз виробничо-фінансової діяльності господарству і всіх його підрозділів за останні 3—5 років; вивчення кон'юнктури ринку — попиту на конкретні види продукції; каналів та умов її реалізації, прогнозу цін і т. п.; уточнення норм виробітку, розрахункових і планово-облікових цін, норм витрат кормів, насіння, пального, палива, запасних частин, внутрішньогосподарських стандартів якості продукції та робіт; визначення кількості і складу первинних трудових колективів і визначення форм організації та оплати праці, що будуть застосовуватися в плановому періоді; на основі документів по інвентаризації основних та оборотних виробничих фондів визначення стану засобів виробництва, виявлення залишків продуктів і матеріалів на початок планового року і обґрунтування заходів по раціональному застосуванню і залученню в господарський обіг невикористаних цінностей.
При розробці річного плану слід дотримуватися певної послідовності. У більшості господарств обґрунтування планових обсягів виробництва починають з визначення потреби господарства в продуктах тваринництва, на основі якої розраховують планове поголів'я худоби і птиці і планові обсяги виробництва тваринницької продукції. Потім розраховують потребу в кормах і загальну потребу в продуктах рослинництва. Після цього з урахуванням планової урожайності визначають планову структуру посівних площ.
На послідуючих етапах розробляють план з праці і соціального розвитку колективу, визначають собівартість продукції, обґрунтовують показники фінансового плану і плану капітальних вкладень.
Особливої уваги потребує забезпечення планових показників матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами, взаємна ув'язка показників плану.
Розробку річного плану слід починати після складання бухгалтерського балансу за третій квартал і обчислення очікуваних результатів четвертого кварталу. З метою скорочення строків розробки і підвищення якості річного плану підготовчу роботу слід завершити до грудня.
Розроблений річний план підприємства обговорюють і затверджують на зборах трудового колективу. Затверджений річний план господарство подає у вищий орган управління і районне відділення банку.
Формуляр річного плану єдиний для всіх видів (типів), сільськогосподарських підприємств. Для додаткових розрахунків при заповненні показників плану використовують форми, які наведені в робочому зошиті.
На основі планових показників виробництва, розподілу сільськогосподарської продукції та обчисленої планової собівартості продукції в підприємствах складають фінансовий план. Складання перспективного фінансового плану є поточним фінансовим плануванням.
Фінансове планування складається з таких етапів: а) аналіз очікуваного виконання плану попереднього року; б) виявлення основних виробничих і маркетингових показників, на основі яких розраховуються фінансові показники; в) розробляють проект фінансового плану; г) перевіряють план на предмет збалансованості.
Поточний фінансовий план складається з розбивкою по кварталах, а ще краще по місяцях.
До фінансового плану складається «шахматка» , яка дає можливість збалансувати доходи і витрати по окремих статтях і знайти резерви грошових коштів.
Отже, фінансове планування має важливе значення у діяльності підприємства, оскільки дає змогу побачити максимальні фінансові можливості підприємства, встановити раціональні фінансові відносини між суб’єктами господарювання та іншими ланками фінансової системи, раціонально використовувати інвестований капітал, виявляти і мобілізовувати резерви збільшення прибутку. І найважливіше – за допомогою фінансового плану здійснюється контроль за утворенням та використанням фінансових ресурсів.