них — крапка й тире; друга частина прямої мови пишеться з великої літери. «П, — а. — П».

«У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка зов’яла, — сказала Балашиха словами пісні, роздивляючись на свою дочку. — Чо­го ти, дочко, зблідла та неначе пи­лом припала? І голос твій став та­кий тихий та смутний» (І. Нечуй- Лееицький ).

«Тобі оддихать, сил набратись треба, — казав мій друг. — Тепер же на селі жовтіє листя в сонному спокої, і павутина сяє по ріллі, і трави плачуть срібною росою» (М. Рильський ).

Якщо одна частина слів автора сто­сується першої частини прямої мови, а друга — другої, що стоїть після слів автора, то перед другою частиною прямої мови ставиться двокрапка і тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери.

«П (!?...) — а: — П». сказав + додав

«Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: — Го­товий хлібороб, одним словом» (А. Г олов ко ).

Я спитавсь колись у батька: «Ви скажіть мені, на щирість, що най­тяжче ранить серце?» — і почув: «Несправедливість» (м. Нагнибіда).

§155. Непряма мова

Чуже висловлювання, передане з дотриманням лише змісту без збере­ження форми та інтонації, називають непрямою мовою.

Речення з прямою мовою: Великий вітчизняний педагог В. Су- хомлинський писав: «Що найго­ловніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей».

Та ж думка з непрямою мовою:

Великий вітчизняний педагог Ва­силь Сухомлинський стверджував, що найголовнішим у його житті була любов до дітей.

Коли чуже повідомлення передають від імені оповідача, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять голов­ним реченням, а пряму мову підряд­ним, яке приєднується до головної частини сполучниками що, щоб, ніби чи сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, де, як, коли тощо.

Способи заміни прямої мови непрямою

Замінюючи пряму мову непрямою, треба пам’ятати:

1. У непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер переда­ється чуже висловлювання (зай­менники й дієслівні форми 1-ої та

435

2. ої особи (я, ти, ми, ви) заміню­ються формами 3-ої особи (він, во­на, воно, вони )):

Василь Сухомлинський, звертаю­чись до школяра, наголошував: «Хоча б над тобою було сто вчи­телів — вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і вимагати її від себе». — Ва­силь Сухомлинський у звертанні до школяра наголошував, що хоча б над ним було сто вчителів — вони будуть безсилі, якщо він сам не зможе змусити себе до праці і не вимагатиме її від себе.

2. У реченнях з непрямою мовою зай­менники й прислівники стають сполучними словами, а питальні частки — сполучниками:

Учитель запитав: «Хто поїде на екскурсію?» — Учитель запитав, хто поїде на екскурсію.

Учитель запитав: «Поїдете на екскурсію?» — Учитель запитав, чи поїдемо на екскурсію.

Питання, передане прямою мовою,

• пряме питання, а непрямою — непряме питання. Зверніть увагу, що після непрямого питання в кінці речення ставимо крапку, а не знак питання:

«Чи є що золота дорожче на зем­лі?» — у мудреця спитали люди. (М. Познанська ) — У мудреця спи­тали люди, чи є що на землі дорож­че від золота.

3. Непряма мова точно не відтворює чужої мови, а передає її лише за­гальний зміст. Тому такі елементи живого розмовного мовлення, як вигуки, вставні слова, частки вза­галі не входять до прямої мови, а звертання або опускають, або роб­лять підметами чи додатками: «Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає?» — в неньки спи­тала дитина (Леся Українка). — Дитина спитала в неньки, чи кож­на пташина у вирій на зиму літає. Мене навчала мати ще колись: «Як виростеш, моя мала дитино, то мудрим будь і мужнім будь в житті» (А. Малишко). — Ще в ди­тинстві мене навчала мати, як виросту, бути мудрим і мужнім у житті.

4. Якщо пряма мова складається з кількох речень, то при заміні її непрямою утворюється багатокоМ' понентне складне речення:

Василь Сухомлинський ще в 60ті роки з тривогою відзначав: «Мене непокоїть думка про моторошно прикрий розрив між освітою й ви­хованням, знаннями й вихо ваністю. «Знання без виховання

• це меч у руках божевільного» -Я¹ слова Менделєєва я б написав вел кими літерами і повісив би ^в кожній школі на найвидніи¹⁰ місці». — Василь СухомлинсьКії ще в 60-ті роки з тривогою відзн

436