волинський, подільський, празький, паризький, дрогобицький, кремен­чуцький; рівненький, гладесенький, тонісінький, малюсінький; але

прикметники баский, різкий, дерз­кий, плоский, в’язкий, боязкий пи­шемо без м’якого знака, бо суфікс у них -к (ий ), а попередні приголосні

3. С належать до кореня слова.

2. При творенні відносних прикмет­ників за допомогою суфікса -ськ (ий) відбувається чергування приголосних:

і, ж, з -зьк (ий)

к, ч, ц + -ськ (ий) —► -цьк (ий)

X, ш, с -ськ (ий)

волзький,збаразький, кавказький; бахмацький, тростянецький; карабаський, балхаський, одеський; але:

студентський, туристський, ужгородський, цюрихський, нью- йоркський.

З.У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, -янн- із значенням збільшеної ознаки пи­шемо -нн-:

здоровенний, широченний, нездо­ланний, невблаганний, несказан­ний, незрівнянний; але:

нездоланий, несказаний пишемо -н-.

4. У суфіксах деяких прикметників старослов’янського походження пишемо дві літери н-:

священний, вогненний, блажен­ний, благословенний тощо.

5. У присвійних прикметниках, утво­рених від іменників І відміни, пи­шемо суфікс -ин- (-їн ), а не -ін-; бабусин, мамин, Миколин, Галин, Ві- рин, Сонин, Ольжин, Меланчин; Ма­рин, Софіїн, Зоїн (після голосного).

6. Для вияву неповної ознаки в прик­метниках уживаються суфікси -уват-, -юват-:

довгуватий, важкуватий, сірува­тий, синюватий;

-оват- уживається, якщо на [о] па­дає наголос: плисковатий (форма предмета). На позначення високо­го ступеня ознаки вживається су­фікс -овит-; талановитий, гордо­витий.

7. Суфікси -об-, -ев-, -єв- утворюють відносні прикметники й ужива­ються залежно від кінцевого при­голосного твірної основи:

• після твердих приголосних використовується -об- (зокрема й після шиплячих), якщо наголос падає на закінчення; за цієї умо­ви він уживається й після кінце­вого [;] твірної основи: кленовий, зимовий, казковий> сливовий, дощовий, плащовий, речовий, крайовий;

• суфікс -ев- уживається після м’якого приголосного твірної ОС­НОВИ й після шиплячих, якщо на­голос падає переважно на основу^:

218

березневий, грудневий, ситце­вий, овочевий, грушевий;

• суфікс -єв- уживається в прик­метниках, твірна основа яких закінчується на [у] або на подов­жений м’який приголосний, а наголос падає на основу: алюмінієвий, життєвий, насін­нєвий, мовленнєвий, суттєвий.

8. У словах іншомовного походження після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш,

ж, р (правило «дев’ятки») пише­мо суфікс -ичн-, після решти при­голосних ічн-, а після голосних

—їчн-:

математичний, фізичний, медич­ний, історичний, музичний, орто­педичний, модерністичний; філо­логічний, хімічний, академічний; прозаїчний, архаїчний, героїчний.

§78. Правопис складних прикметників

Складні прикметники пишуться Разом або через дефіс.

Пишемо разом

Складні прикметники, утворені ®ІД складних іменників, які пишуть- Ц разом:

лісостеповий, чорноземний, крає­знавчий, радіофізичний.

Складні прикметники, утворені від синтаксично залежного словосполу- ^Чення (підрядний зв’язок між словами):

• від іменника та узгоджуваного з ним прикметника: сільськогосподарський (сільське господарство),

народнопоетичний (народна по­езія), західноукраїнський (Західна Україна);

• від іменника та дієслова: машинобудівний, деревообробний, волелюбний, лісозахисний;

• від числівника та іменника: п’ятирічний, трьох’ярусний, семи­тонний, одинадцятиповерховий;

• від сполучення прислівника з прик­метником чи дієприкметником: важкохворий, вищезазначений, але:

трохи вище згаданий (бо є поясню­вальне слово).

Примітка. Пишемо окремо словосполу­чення, у якому прислівник логічно наголо­шується й виступає членом речення:

суспільно корисний, діаметрально про­тилежний, суспільно необхідний, абсо­лютно сухий, послідовно миролюбний, вічно юний (і вічноюний).

Складні прикметники-терміни: складносурядне речення, новогре­цька мова, давньоверхньонімець­кий діалект, індоєвропейські мови, а також глухонімий.

Пишемо через дефіс Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуть­ся через дефіс:

219