кохання, здоров'я, щастя, дружба, милий, любий, щирий, ласкавий, порядний, радісно, весело; нена­висть, ворог, боягуз, злодій, бан­дит, жахливий;

• слова, у лексичне значення яких емоційність уносять суфікси та префікси:

дівчинка, дівчинонька, дівчатко; стежечка, яблучко, носик, чорня­венький, білявенький; землиця, вітрюга, хлопчисько;

• слова дитячої мови:

цяця (іграшка), спатки, їстоньки.

До цього шару лексики входять всі лайливі слова.

Просторічна лексика

Просторічна лексика об’єднує:

• слова нелітературні (уживані без дотримання лексичних, граматич­них, орфоепічних норм):

сюдою, тудою, ма, мо, тепера, тра, тута (замість мама, може, тепер, треба, тут), соша (шосе), нев- добно і т. ін.

• слова, яким властивий відтінок зниженості, фамільярності, безце­ремонності чи якесь інше негатив­не забарвлення:

читалка (читальний зал), роздя- галка (приміщення для роздяган­ня), оперативка (оперативна нара­да); роботяга, друзяка, братва, хитрюга, шантрапа.

Основне сфера вживання цих слів

• розмовна мова.

Вузьковживана лексика

Діалектизми. Діалект, або наріччя

• великий підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних низкою спільних мовних ознак, не­відомих іншим говіркам.

Українська національна мова має три наріччя: північне, південно- західне, південно-східне, які різнять­ся між собою, а також від літератур­ної норми, фонетичними, граматич­ними й лексичними ознаками.

Діалектизми — це слова, поширен­ня яких обмежується територією пев­ного наріччя.

Діалектизми бувають:

1. Лексичні — діалектні слова, що називають поняття, для позна­чення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви:

бараболя — картопля, когут — півень, блават — волошка, тайстра — торба, ляскавиця — грім, нецьки — ночви, банітувати

• лаяти, ачей — може.

2. Етнографічні діалектизми представлені тематичними групами слів, що позначають:

• назви одягу і взуття:

гуня — жіноча свитка, каптур " очіпок, черес — широкий шкіря­ний пояс, бекешка — вид кофти, гачі — вовняні або полотняні шта­

140

ни, керсетка — жіночий одяг без рукавів, кобеняк — верхній одяг без рукавів;

• назви страв:

жур — страва з вівсяного борошна, каварма — страва з баранини, пла- чинда — різновид печива, пот­рібка — страва з подрібненої печінки;

• назви житлових і господарських приміщень, знарядь праці, пред­метів побуту:

колиба — чабанська хатина, обора

• комора, папера — великий ко­шик з верболозу, підря — полиця;

• назви, пов’язані з мистецтвом (дримба, трембіта, флояра), міс­цевою демонологією (мольфар, арідник, мавка).

3. Семантичні діалектизми — слова загальнонародної мови, які в діа­лектах відрізняються значеннями: вага — колодязний журавель, пасіка — просіка, губа — гриб, ви­но — виноград, берег — гора, іти

• їхати, гірчиця — перець тощо. Діалектна лексика виступає дуже

важливим джерелом поповнення словникового складу української лі­тературної мови. Сфера функціону­вання — художня література, де вона вживається для відображення місце­вого побуту, колориту, для мовної характеристики героїв. Яскравий приклад — творчість І. Франка, В. Стефаника, Марка Черемшини,

М. Коцюбинського, Лесі Українки, М. Стельмаха, О. Гончара.

Проте без потреби вживати діа­лектну лексику не треба, оскільки вона засмічує літературну мову, ро­бить її незрозумілою, важкою для сприйняття.

Жаргонізми — це специфічні літе­ратурні й напівлітературні слова та вирази, властиві мовленню певної соціальної чи професійної групи лю­дей. Словами, що вживаються в жаргоні — соціальному діалекті мови, користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленням, професією, віком, обставинами.

Жаргонізми використовуються не для приховування інформації від чу­жих, а для надання експресивного за­барвлення назвам предметів і явищ, важливих для членів соціальної гру­пи. Наприклад, кльово, кайфово, су­пер (добре, гарно), бабки (гроші), при­кид (манера одягатися), тусовка (місце збору, спілкування), на шару (задарма), бухати, квасити (пити), чорнило (червоне вино).

Існують також професійні жарго­нізми: лабух (музикант), лабати (грати), конса (консерваторія), фане­ра (фонограма).

Різновидом жаргонізмів виступа­ють арготизми — слова й вирази, які в мовленні (арго) декласованих елементів уживаються для засекре­чення своїх думок, для того, щоб зро-

141

бити її незрозумілою для інших. Арготизмами послуговуються зло­чинці, раніше ними користувалися ремісники, мандрівні крамарі, лір­ники, жебраки.

Наприклад, у злодійському арго слово бон означає вокзал, кафедра — могила, помити — украсти, замочи­ти — убити.

Письменники зрідка використову­ють арготизми в художніх творах для характеристики персонажів або ство­рення гумористичного ефекту.

За певних обставин спілкування також уживаються:

• варваризми — іншомовні слова й звороти, що не цілком відповіда­ють нормам певної мови й не до кінця засвоєні нею:

авеню, клерк, денді, кюре, мадам, мосьє, місіс, фрау, хобі.

У тексті варваризми вживаються як у написанні мовою оригіналу, так і в кириличній транскрипції: tete-a-tete і тет-а-тет (сам на сам), happy end і хепі енд (щасливий кінець),

modus vivendi і модус вівенді (спо­сіб життя);

• вульгаризми — грубі чи лайливі слова, не прийняті в літературній мові;

• екзотизми — слова, що для нас незвичні, дещо дивні, походять з інших мов, часто маловідомих.

Екзотизмами можуть бути:

• назви установ (хурал, бундестаг)-

• посад, професій (полісмен, ше­риф, тореадор, гейша);

• грошових одиниць: (динар, пен­ні, юань );

• житла, поселень: (аул, кишлак, вігвам);

• предметів одягу: (паранджа, кімоно)",

• страв, напоїв: (саке, ракія);

• явищ культури (байрам, сир­такі, харакірі).

Фразеологія

Предмет фразеології

Фразеологія (від грецьких phrasis

• вираження, вислів та logos — учен­ня) — розділ мовознавства, що вив­чає фразеологізми, тобто стійкі спо­лучення слів.

Фразеологією називають також су­купність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називають стійке сполучення слів, яке, позначаючи поняття, відтворюється в мові за тра­дицією, автоматично.

За своїм значенням фразеологізми сприймаються як одне ціле:

за тридев’ять земель (далеко).

товкти воду в ступі (повторювати

142

одне й те саме), клювати носом (дрімати), ловити ґави (бути не­уважним), дати гарбуза (відмови­ти), ні пари з уст (мовчати), пасти задніх (відставати), зарубати собі на носі (надовго запам’ятати), шу­кати вітра в полі (безрезультатно шукати кого-небудь).

Основні ознаки фразеологізмів:

1. Усталена (стійка) конструкція сло­восполучення чи речення.

2. Слова, які є компонентами фразео­логізмів, утрачають своє значення й лише разом виражають одне уза­гальнене поняття.

3. Фразеологізми не створюються в процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру по­треби під час спілкування.

4. Характеризуючи позитивно чи не­гативно особу, предмет, дію або явище, фразеологізми надають тек­сту певного стилістичного (екс­пресивного) забарвлення.

5. У складі речення фразеологізми виступають одним членом речення (найчастіше присудком, обстави­ною), оскільки виражають одне лексичне значення.

Фразеологізми можуть формувати­ся в синонімічні ряди та антонімічні пари.

Так, про ледарювання можна сказати: байдики бити, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, ні за

холодну воду не братися, боки від­лежувати тощо.

Утекти можна передати іншим синонімічним рядом:

накивати п’ятами, дати драла, дати ходу, дати дьору, ноги на плечі, ноги в руки тощо.

Один з таких синонімічних рядів фразеологізмів знаходимо в повісті М. Стельмаха «Щедрий вечір»:

Там (у церкві) я мав і покаятися . і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що та­кого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розси­хались обручі, губилися ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в череп­ку, не було лою під чуприною, ро­зум якось втулявся аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра. Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:

хоч греблю гати (багато) — на ма­кове зерно (мало);

ляси точити (говорити) — води в рот набрати (мовчати); топтати ряст (довго жити) — дихати на ладан (животіти).

До фразеології належать також на­родні прислів’я і приказки, влучні вис­лови видатних осіб (крилаті слова):

Вік живи — вік учись. Учитися ніколи не пізно. Знати мало — ні­чого не знати. Мудрим ніхто не вродився. Найбільше багатство — розум. Науки не носити за плечи­ма. Розум за гроші не купиш. Свій розум май і людей питай. Не краса красить, а розум. Корінь навчання гіркий, зате плід його солодкий (Нар. те.).

Караюсь, мучуся, але не каюсь!

Хто матір забуває, того Бог карає. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.

Борітеся — поборете!

Учітеся, брати мої, думайте, чи­тайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

І оживе добра слава, слава України!

Т. Шевченко.

Класифікація фразеологізмів За злитістю компонентів (слів), які входять до стійких словоспо­лучень, виділяють три групи фразео­логічних зворотів (за В. Виноградовим): фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — це стійкі нерозкладні словосполучення, значення яких не випливає із зна­чень тих слів, що входять до них: варити воду (вередувати), собаку з’їсти (бути майстром), дати бере­

зової каші (побити), пекти раки (червоніти), зарубати на носі (за­пам’ятати), ляси точити (вести пусті розмови), жити на широку ногу (жити у великому достатку). Такі неподільні словосполучення називають ще ідіомами (від грецько­го ідіота — особливий, своєрідний зворот).

Слова в ідіомах настільки міцно по­єднані одним поняттям, що їх можна вважати зрощеними, злитими.

Ще приклади ідіом: робити з мухи слона (перебільшу­вати), байдики бити (ледарювати), танцювати під чужу дудку (підко­рятися), тримати камінь за пазу­хою (затаїти образу, бути нещи­рим), нагріти руки (нажитися), ди­витися крізь пальці (не помічати), ряст топтати (жити), за ніс води­ти (обманювати), попасти паль­цем у небо (не вгадати).

Ідіоми можуть уступати між собою в синонімічні зв’язки:

Ні пари з уст і тримати язик за зубами — мовчати.

У більшості випадків ідіоми до­слівно іншими мовами перекласти не можна, вони мають установлені відповідники.

ПОРІВНЯЙТЕ! Українська мова Російська мова замилювати очі втирать очки; байдики бити бить баклуши; розбити глека чёрная кошка пробежала;

144

_яК муха в окропі как белка в колесе; голий як бубон гол как сокол; пахне смаленим шутки плохи.

фразеологічні єдності — це такі фразеологічні сполучення, загальне значення яких певною мірою моти­вується значенням тих слів, що до них уходять. Наприклад: крапля в морі (небагато), замітати сліди (приховувати), заливатися слізьми (безутішно плакати), товк­ти воду в ступі (повторювати), зго­рати від сорому (червоніти). Фразеологічні єдності не мають такого міцного поєднання слів, як зрощення.

Якщо фразеологічні зрощення неможливо поповнювати іншими компонентами (не можна врізати (високого чи зеленого) дуба), то у фразеологічних єдностях це іноді до­пускається: зітерти в порошок — (зі­терти в дрібний порошок).

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, у яких один з компонентів має самостійне значення, що конкретизується в по­стійному зв’язку з іншими словами.

Так, слово брати втримує своє лек­сичне значення, але в поєднанні з рі­зними іменниками виявляє конкрет­не значення єдиного фразеологізму: нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати гору (перемагати когось, Щось), брати близько до серця (бо­лісно переживати що-небудь), брати

на глум (глузувати), брати рушники (свататися) тощо.

Як бачимо, центральне слово в них є стійким і не може бути замінене іншим, а залежні слова можуть вира­жатися синонімічним словом: порушити питання (поставити, підняти ); здобути перемогу (отримати, одержати ); приступити до роботи (розпочати, почати); мати на увазі (брати до уваги, звертати увагу ) тощо.

За класифікацією М. Шанського, виділяють іще фразеологічні висло­ви — стійкі мовні звороти, які скла­даються зі слів з вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюють­ся як сталі мовні одиниці.

Фразеологічні вислови (словосполу­чення) номінативного типу — це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням:

звітно-виборча кампанія, охорона здоров’я, ядерна безпека, пленарне засідання, визвольний рух, пат­ріотичне виховання, ринкова еко­номіка, експериментальна ситу­ація, перехідний період, соціальна програма, боротьба зі злочинніс­тю, коло інтересів тощо.

Поява кліше пов’язана з повто­рюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утво­рюється відносно постійний набір

145

слів, що набувають звичності в нази­ванні й звучанні. Такі сполуки слів перетворюються на стандартні.

Фразеологічні вислови комуніка­тивного типу (речення): прислів’я, приказки, крилаті вислови.

Прислів’я — це усталений ви­слів повчального характеру, який в образній формі формулює певну життєву закономірність і виражає переважно етичну ідею.

Особливістю прислів’їв є те, що во­ни мають здебільшого римовану фор­му, складаються з двох частин.

Змістом другої частини є проти­ставлення першій або висновок:

Не копай комусь ями, бо й сам у неї впадеш.

Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють.

Здобудеш освіту — побачиш біль­ше світу.

Яке коріння, таке й насіння.

Не спитавши броду, не лізь у воду. Як вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Приказка —сталий народний вислів узагальненого змісту, який часто виконує функцію образної характеристики якогось предмета чи ситуації, але не формулює певного правила:

Кожна квітка по-своєму пахне.

І стіни вуха мають.

Пропав ні за цапову душу.

Дружній череді вовк не страшний.

Порожній млин і без вітру меле. Одного поля ягода.

Друзі пізнаються в біді.

Від прислів’їв приказки відрізня­ються тим, що в них немає висновків (другої частини вислову).

Крилаті вислови — часто пов­торювані влучні словесні формули. До них належать вислови видатних політичних діячів та історичних осіб, філософів, письменників:

Мить, зупинись! (Й.-В. Гете). Бути чи не бути (В. Шекспір). Герой нашого часу (М. Лєрмонтов). Людина у футлярі (А. Чехов). Мовчання — знак згоди (Терен- цій). Крапля камінь точить (Ові- дій). Кожен фініш — це, по суті, старт (Л. Костенко).

Джерела української фразеології

За своїм походженням фразеоло­гічні одиниці неоднорідні.

Українська фразеологія сформува­лася протягом багатовікового істо­ричного розвитку нашого народу, йо­го контактів з іншими народами і їхніми культурами.

Виділяють такі джерела фразеології:

1. Основним джерелом творення й по­повнення фразеологічної скарбни­ці є жива народна мова, з якої ви­користовують влучні вирази, при­слів’я, приказки, дотепи, жарти. Такі вислови пов’язані з побутом, звичаями й обрядами народу: