звука твориться не слово, а лише йо­го форма: сонце, сонця, сонцю...

УВАГА!

Звуки створюють матеріальну (зовнішню) обо­лонку слів. Звук у мові — носій певного значен­ня в слові.

Однак є звуки, заміна яких не відбивається на лексичному значенні слова.

Наприклад, звук [е] у ненаголоше- ному складі наближається до [ц], і тоді маємо його варіант [є“]: [зе^ирно], [пе^иро], [зе^имл'а], [сте^ипй]. І навпа­ки, звук [и] у такій же позиції набли­жається до [є]: [ли'стпок], [зи'ма],

[жи'т:а], [ви'сокиі ]. І хоч би як ми не вимовляли такі слова, їхнє лексичне значення залишається без змін.

Отже, у мові є основні звуки, т. зв. звукові типи (еталони), які відігра­ють важливу роль у творенні, розпіз­наванні й розрізненні слів, та різно­види основних звуків, їхні варіанти. Такі звукові типи дослідники назва­ли фонемами.

Фонема — це найменша звукова одиниця, здатна розрізняти слова та їхні форми.

Примітка. Учення про фонему виникло в другій половині XIX ст. Його осново­положником був І. О. Бодуен де Куртене (1845-1929 рр.) — російський і польський мовознавець. У XX ст. фонетична будова мови перебувала в центрі наукових заці­кавлень багатьох лінгвістів.

Фонологічна система сучасної ук­раїнської мови містить 38 фонем — 6 голосних і 32 приголосні.

Поділ звуків на голосні і приго­лосні — це найбільше протиставлен­ня у звуковій системі мови.

УВАГА!

Для того щоб відрізнити звук від букви, звук бе­руть у квадратні дужки [ ]. Наприклад, буква к («ка») позначає звук [к], а буква л («ел») — звук [л].

§2. Творення звуків

Як твориться звук?

Звуки мови творяться мовним апа­ратом людини, який складається з:

• органів дихання (діафрагма, леге­ні, бронхи, дихальне горло, або трахея);

• гортані з голосовими зв’язками;

• надставної труби, що складається з трьох порожнин — глоткової, ро­тової, носової;

• органів артикуляції (вимовляння): язика, зубів, губ, піднебіння, язичка.

Упоперек гортані, майже горизон­тально, розміщені й прикріплені до хрящів два невеликі пучки м’язів (голосові зв’язки). Вони еластичні, можуть скорочуватися й розтягува­тися, розслаблюватися й напружува­тися. Утворюваний голосовими зв’яз­ками простір називають голосовою

щілиною. Голос виникає тоді, коли під тиском видихуваного повітря го­лосові зв’язки періодично колива­ються, наближаючись при цьому од­на до одної і напружуючись.

Схема мовного апарату

З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє в по­рожнину глотки, а потім у ротову чи носову порожнину. З трьох порож­нин надставної труби найважливішу роль у звукоутворенні відіграє ротова порожнина, що розташована між двома щелепами — верхньою нерухо­мою і нижньою рухомою.

Значну роль в утворенні звуків ві- діграє піднебіння, яке умовно поді- ляють на три частини: передню, се- редню і задню з язичком на кінці. Язичок закриває або відкриває вихід видихуваному струменю повітря в

носову порожнину й таким чином \ бере участь у творенні носових / звуків. Звуки остаточно форму- ються в надгортанних порожнинах. Робота органів мовлення регулю-

ється мозком людини, центральною нервовою системою.

Усі мовні органи поділяють на ак­тивні й пасивні. До активних мовних органів належать голосові зв’язки, зад­ня спинка глотки, м’яке піднебіння, язик і губи. До пасивних мовних ор­ганів належать тверде піднебіння, яс­на й зуби, а також носова порожнина.

Роботу мовних органів, яка не­обхідна для утворення звука, нази­вають артикуляцією звука.

Усі мовні звуки поділяються на го­лосні і приголосні [38, с. 50-51].

Голосні — це звуки мови, в основі яких лежить голос. При творенні го­лосних на шляху видихуваного по­вітря немає перепон.

Приголосні — це звуки мови, в ос­нові яких лежить самий шум або шум з більшою чи меншою домішкою го­лосу. При творенні приголосних на шляху видихуваного повітря мовні органи створюють більші або менші перепони.

37

§3. Транскрипція

Транскрипція (від латинського ігапвсгірНо — переписування) — це спеціальне письмо, запроваджене для точної передачі звукового складу слів і текстів.

Розрізняють три типи транскрип­ції: фонетичну, фонематичну та практичну.

Фонетична транскрипція — спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями.

Фонетична транскрипція ніби «фо­тографує* реальну вимову, графічно фіксує фізико-акустичні властивості звуків на певному відрізку мовлення.

Фонетична транскрипція україн­ської мови будується на основі укра­їнського алфавіту з використанням додаткових надрядкових знаків, які називають діакритичними (від грець­кого (НакгНікой — розрізнювальний).

Основні правила транскрипції

• Слова або речення, що транскрибу­ються, беруться у квадратні дужки [ ].

• Усі слова — як самостійні, так і службові — пишуться окремо й обов’язково з наголосом, якщо в слові є два й більше склади.

• Не вживаються великі літери та розділові знаки. Замість розділо­вих знаків використовують верти­кальні риски: у середині речення одну, у кінці — дві.

• Не використовуються зовсім букви алфавіту: я, ю, є, ї, й, щ, ь. Апост­роф теж не фіксується:

[м/ата], [іун'іст], [шчаста].

• Застосовуються такі додаткові літери й розрізнювальні знаки:

[а] — значок, поставлений угорі над буквою, позначає наголос;

[пі] — скісна рисочка, поставлена вгорі з правого боку букви, позна­чає м’якість приголосного:

[т’ін], [бс’ін ];

[лі’] — цей знак (апостроф) ставить­ся вгорі з правого боку букви для позначення пом’якшеної вимови твердих приголосних:

[оп’івноч’і], [т'м’ани і ];

[н:] — двокрапка з правого боку букви позначає довготу приголос­ного звука:

[знан:а], [тін:у];

[дж] _> [дз] — для позначення зли­тих звуків (африкат) використову­ються дві літери, що з’єднані вгорі дужкою («дашком»):

\божола\, [ґедз];

[ ] ] — літера і передає середньо­язиковий звук [у ], уживаний тіль­ки перед голосними:

Ціжак], []аблуко], [мо]е], [дба}еш], [зна)ут\,

[е^и], [и^е], [о^у] — для позначення нечіткого голосного звука (ненаго- лошений склад) вгорі справа від ос­

38

новної букви пишеться маленька літерка, що вказує звук, до якого наближається основний звук у слабкій (ненаголошеній) позиції: [зе^ирнд ], [жи^ет':а], [зо^узула];

[*/]> ['£] — Д^ля позначення нескла- дотворчих приголосних [в], [у] ста­виться дужечка над літерами: [day], [даіте], але [давати]; [гаі], але [га]ок];

[/] — вертикальна риска на місці розділових знаків у реченні;

[//] — дві вертикальні риски в кінці речення.

Примітка. У шкільній практиці застосо­вується спрощена фонетична транскрип­ція, яка близька до орфографічного запису. Існує ще деталізована (фонологічна) тран­скрипція, яку використовують учені-лінг- вісти для записів у діалектологічних експе­диціях, спеціальних наукових працях тощо.

Приклади фонетичної транскрипції слів

Запоріжжя — [запор'іж’ :а], Святослав — [св’атослау], Наддніпрянщина —

[над:ніпраншчи^ена], єдність — [jednicm ], ім’я — [iMja], мрія — [Mp'ija], письменник — [пи^есмен:ик], різьбяр — [різ б’ар], яблуня — [іаблуна],

кожух — [ко^ужух], джерело — [оже^ире^илд],

дзвін — [дз'в’ін], читайте — [чи^етаї те], під’їжджаю — [п’ід]іж§жа}у], розширити — [рош:йрити], пасуться — [пасуц’:а].

Зразок фонетичної транскрипції тексту

Орфографічний запис:

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше, але ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «ї», а також,

витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви «є», що зрізаний з неба разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

Що мова наша — солов’їна.

І. Малкович.

Фонетичний запис (транскрипція): [хаі це / можливо / і не^и наісут:ев’іше / але ти / ди^етйно / покликана захи^ешчати свО]іми долонками крйх’ітну св’іче^ичку букви / ]і / а також / вйтагнуушис на палчиках / обе^ирігати м’ісачниі серпик букви / уе / шчо зр'ізаниі з неба разом із нйточкоіу // бо кажут / ди^етйно / шчо мова наша / солов}іна //]

39