«Про дідову та бабину дочку», «Кри- венька качечка*, «Яйце-райце»).

Соціально-побутові казки виникли пізніше від інших. У них відображе- не розуміння правди і кривди (не- справедливості), добра і зла. їхніми героями виступають прості люди: бідний селянин, наймит, солдат, ре- місник. Вони чесні, працьовиті, справедливі, сміливі, розумні, умі- ють постояти за себе й за інших. У цих казках гнівно засуджується не- правда, жорстокість, заздрість, під- ступність («Про Правду і Кривду», «Дивна сопілка», «Мудра дівчина», «Названий батько»).

Наприклад, у казці «Мудра дівчи- на» розповідається про своєрідне змагання в кмітливості, тямучості між простою дівчиною і пихатим са- мовпевненим паном.

Проста дівчина-біднячка сміливо виходить на двобій і перемагає, засвідчивши свою моральну й розу- мову перевагу. Маруся глибоко ша- нує свого батька, бажає допомогти йому в скрутному становищі. Вона кмітлива, спостережлива, вдумлива. Казка має характерні ознаки: тра- диційний початок («Було собі два брати — один убогий, а другий бага- тий»); сюжет побудований за принци- пом ретардації (штучного уповіль- нення або затримки в розгортанні дії)

• Маруся відгадує три загадки па-

на, виконує три завдання; у казці на- |

явні сталі вислови («Іде додому той чоловік і знов плаче...», «Ід_{е зв} батько плачучи додому» та ін).

Благородство й розум Марусі перемагають.

Казки, як жанр усної творчості, є невичерпним джерелом народної об- разності, символіки, поетики.

§6. Історична проза

Народна проза, увібравши риси світогляду українців, дає можливість сягнути глибин далекого минулого наших предків, зрозуміти їхній спосіб мислення та світовідчуття. Ос- новні жанри історичної прози: леген- да, переказ, народні оповідання, бу- вальщина.

Легенди

Легенда — народне оповідання про події, які сприймаємо як достовірна вірогідні.

Міфологічні легенди — це фанта тичні оповіді про чудодійні перетво рення людей на звірів, птахів, У к^віТІ й рослини, а також про русалок, ^в дяників, вовкулаків, перелеснй тощо. У всіх слов’янських народі® бутує легенда «Про вужа-переверт^вЯ ' який полонив біля води дівчину» її ЧОЛОВІКОМ І оселився в її ДОМІ'

туживши за своїм родом, в^хН ^ вертається назад і залишається ^ назавжди. По дружину він пос

460

свого товариша, та вона не хоче поки­нути свій рід і йти за чоловіком, а то­му перетворюється на зозулю. (Ін­ший варіант — хтось із родичів дружини вбиває чоловіка-вужа, дру­жина обертається глухою кропивою).

Апокрифічні легенди — це усні оповідання на біблійні чи єван­гельські теми, про святих.

Історичні легенди — це оповідан­ня про незвичайні, фантастичні епі­зоди, пов’язані з історичними поді­ями минулого. Це легенди про похо­дження міст, гір, річок, долин, про конкретні історичні постаті.

Легенда «Про Михайлика і Золоті ворота» розповідає про те, як під київськими стінами зупинився Ба- тий з військом. Щоб проявити зне­важливе ставлення до хана, відваж­ний воїн, Михайлик, випустив стрілу, яка впала в ханову тарілку. Батий сказав киянам, що відступить від міста, якщо вони видадуть йому за це Михайлика. Мешканці міста поради­лися й вирішили видати. Михайлик, почувши це, виламав Золоті ворота, Що закривали чужинцям дорогу в місто, настромив їх на спис, і, про­їхавши непоміченим через ворожий табір на коні, подався до Царгорода.

Так у Царгороді з’явилися Золоті ворота, а Київ був відданий на поталу ворогові.

Життя Запорізької Січі, її закони й табу, легендарні перемоги козаків,

звитяжні подвиги окремих лицарів сприяли виникненню й поширенню незчисленної кількості легенд. Уся історія від зародження козацтва до зруйнування Січі супроводжується легендарними оповідями. Народ по- своєму пробував пояснити походжен­ня козаків: чи то з маленьких дітей, що заблудили або повтікали з дому, чи з воїнів, яких один магнат посилав на допомогу іншому, а вони виріши­ли не йти на службу й поселилися в степу, чи з дванадцятьох братів, які жили в лісі. У багатьох оповіданнях козаків змальовано як окремий на­род, що звався чорногорами. Січовики

• це богатирі, наділені велетенською силою та надприродними якостями й уміннями: «запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, з води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман на­пускати, вміли й у річки переливати­ся. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться...*. Велика частина козацьких легенд присвячена конкретним історичним постатям (кошовий Сірко, Семен Палій, Морозенко, Богдан Хмель­ницький, Ґалаґан...)

Надприродною силою наділялися ватажки селянських повстань різ­ного часу І. Ґонта, М. Залізняк,

У. Кармелюк, О. Довбуш, Л. Коби­лиця, Н. Махно.

До нас дійшли легенди, де героями виступають не воїни чи народні ва­тажки, а відомі письменники, архі­тектори церков, малярі.

У фонді цього жанру наявна знач­на кількість мандрівних сюжетів та мотивів національного епосу інших народів. Таким, на думку вчених, є сюжет легенди «Про Марка Прокля­того* — чоловіка покараного за тяжкі земні гріхи так, що його не приймає ні земля, ні небо, і він му­сить вічно спокутувати свою вину.

Відомі також оповіді про Г. Сково­роду, Т. Шевченка, Д. Яворницько- го, які в уяві народу володіють не ли­ше мудрістю, а й магічною силою.

Перекази

Перекази — усні оповідання про життєві події, пов’язані з конкретни­ми історичними фактами, які переда­ються не очевидцями, а тими, хто про цю подію почув (звідси й назва — пе­реказ). Порівняно з легендами пере­кази відзначаються більшою вірогід­ністю та є виявом історичної пам’яті народу. У них немає надприроднного елементу, минуле відображене прав­доподібно, у межах життєвої дос­товірності. Багато зразків переказів записано в Руському літописі та інших писемних пам’ятках давньої української літератури.

Жанр історичного переказу актив­но розвивається й у наші дні. Усі

462

події, пов’язані з долею народу чи йо­го окремих представників, фіксують­ся в народній пам’яті, проходять пев­ну обробку й зберігаються в усному побутуванні для наступних поколінь. До цього жанру долучаються роз­повіді про недавні історичні події: ко­лективізацію, голодомор, життя реп­ресованих у тюрьмах і таборах, війну в Афганістані і т. ін.

Народні оповідання

Народні оповідання — образні опо­віді про найрізноманітніші події та вигадки з реального життя, що веду­ться від імені учасника чи очевидця.

У сучасній народній творчості по­бутують усні оповідання про видат­них людей — державних діячів, письменників, акторів.

Бувальщини

Бувальщина — усне оповідання про сучасні події, які не виходять хронологічно за межі того, що міг ба

чити або чути від безпосередньог

учасника оповідач. Цей жанр містять розповідь про надзвичайні, Д^иВ вижні явища, надприродні істоти т° що. Іншими словами, від нароД^вй оповідань вони відрізняються лй

фантастичними компонентами

сер^е^

ЯЯ^Й'

Бувальщини популярніші

народу, ніж звичайні оповіде® ^ Елемент невідомості, таємничості р бить їх надзвичайно драматичні