Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Новий довідник. Українська мова. Українська літ...docx
Скачиваний:
61
Добавлен:
29.09.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Грама тика: морфологія, синтаксис

Пряма і непряма мова

Під час спілкування часто виникає необхідність відтворити чиєсь мовлен­ня, передаючи не лише зміст, а й саму форму та інтонацію.

у зв’язку з цим існує кілька спо­собів передачі чужого мовлення:

. пряма передача чужої мови (пряма мова, діалог);

  • непряма передача чужої мови (не­пряма мова, цитати).

§154. Пряма мова

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з пов­ним збереженням змісту, форми та інтонації.

Слова, що вказують, кому нале­жить пряма мова і як вона висловле­на, називають словами автора.

Авторська мова може вказувати, хто, коли й за яких обставин вимовив слова прямої мови, називати дію, яка супроводжувала ці слова, емоційний стан мовця або мету висловлювання.

Опорними в авторській мові най­частіше виступають дієслова: поду­мати, міркувати, мислити, радити, нагадати, повідомити, зауважити, казати, спитати, учити тощо:

«А де моя весна?» — сама себе

питаю.

<(А де моя зоря?» — до себе говорю.

В. Крищенко.

«Всьому свій час, своя пора є. На все є слушний час. І все, що родить­ся, вмирає», — сказав Екклезіаст (Д. Загул).

Нерідко на місці дієслова вжива­ються іменники з відповідною функ­цією: слово, пропозиція, вимога, ко­манда, прохання, запитання, голос, відповідь, думка, порада, наказ тощо: «Сади ялиночку в гурті: сама вона без подруг не ростиме», — пораду дав мені розумний садівник (М. Рильський).

Буває так, що в авторській мові не­має слів із значенням мовлення, дум­ки, почуття тощо:

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй Ті, — знов молодість не буде!»

Олександр Олесь.

Або:

«Вартуй! Вартуй!» — з

Кирилівської брами. «Вартуй! Вартуй!» — від

Київських воріт. Л. Костенко. У реченні з прямою мовою слова автора можуть займати різну по­зицію:

  • стояти після прямої мови;

  • стояти перед прямою мовою;

  • стояти в середині прямої мови. Наприклад:

Згадаймо давній переказ про двох будівників. Одного чоловіка з тач-

431

УКРАЇНСЬКА МОВА

кою, наповненою камінням, запи­тали: «Що ти робиш?»

«Та от звеліли возити каміння, я й вожу!» — відповів він.

«А іцо ти робиш?» — запитали другого з такою самою тачкою.

«Я будую, — відказав той. — Бу­дую собор святого Петра!» Собор святого Петра в Римі стоїть зав­дяки тому — другому. Всі великі собори минулого — це передусім пам'ятки високого духу. Всі великі творіння Данте, Рафаеля, Серван­теса, Шевченка — це теж творін­ня не пера і пензля, а творіння духу ( Є. Сверстюк).

УВАГА!

  1. Пряму мову беруть у лапки.

  2. У лапки беруть також знак питання, знак оклику, три крапки, а крапку з комою виносять за лапки.

  3. Якщо пряма мова містить знак питання, знак оклику, три крапки, то ні крапки, ні коми після них не ставлять.

  4. Речення з прямою мовою — це не складне ре­чення. Пряма мова І слова автора, пов'язуючись за змістом та інтонацією, утворюють особливу синтаксичну конструкцію — конструкцію з пря­мою мовою.

Примітка. У мовознавстві є різні думки з приводу того, як розглядати таку мовну одиницю. Більшість науковців уважає її складним безсполучниковим реченням, а дехто розглядає як два простих.

Розділові знаки при прямій мові Умовні позначення:

Пряма мова: П — якщо пишеться з великої літери;

432

п — ЯКЩО пишеться з малої літери. Слова автора: А — якщо пишуться з великої літери; а — якщо пишуться з малої літери. Пряма мова після слів автора. Як­що слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться дво­крапка, а пряма мова береться в лап­ки і перше слово пишеться з великої літери.

Знак питання,знак оклику або три крапки ставляться перед другими лапками, а крапка — після них.

А: «П»>.

Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я проповідни­ка Сократа — людської мудрості вітця. Учив: «Ти сам себе пізнай, знайди велике у малому, жени дог­матика з дому, насильство й при­мус зневажай» (Л. Забашта). Щедрують люди щедрою любов'ю, господу засіваючи зерном: «Та сійся, сійся, щедрістю родися, на многі літа множся на землі і в мно- гості своїй благословися сонячно- ликим хлібом на столі» (М. Ткач)-

А: «П!»

І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: «Так багато на світі горя. Люди, будьте взаємно красивими!» (Л. Костенко)•

Покликать віршем давній спогад, схилити в сутінки чоло і простог­нати: «Слава Богу за все, що є і що було!» (Г. Чубач).

А: «П?»

Я чую, як міщух мене пасе очима, що одвік не знали неба: «Чого спі­шиш? Тобі найбільше треба?»

І тільки мати з страдницьким ли­цем в розпуці рвала перев'ялі коси: «О люди! Як же це: і сонце, й роси. А сина вже немає... Як же це?» (З те. Б. Олійника ).

А: «П...»

Поклонюсь я низько житам: «Ви простіть мене, блудного сина, що я вас проміняв, прогадав на сирени, на брук, на машини...» (Д. Фаль- ківський ).

У мене в серці злиток горя й муки, та й ти вже, бачу, каєшся сповна, і я кладу тобі на плечі руки: «Про­бач... моя вина...» (В. Симоненко). Пряма мова перед словами автора. Якщо пряма мова стоїть перед слова­ми автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома, або знак питання, або знак оклику, або три крапки (залежно від характеру ре­чення) і тире, а слова автора пишуть­ся з малої літери.

«П», — а.

«Три біди є у людини: смерть, ста­рість і погані діти», — говорить українська народна мудрість.

Граматика: морфологія, синтаксис

«Ніщо нам не коштує так дешево і не цінується нами так дорого, як ввічливість», — нагадує Сервантес.

«ПІ» — а.

«Краще померти стоячи, ніж на колінах жити!» — сказав учитель історії дітям (Б. Олійник).

«П?» — а.

«Куди ж це ви, мамо?» — сполоха­но кинулись діти.

«Куди ви, бабусю?» — онуки біжать до воріт.

«Де ти, батьку?» — кличу вічно... Тільки прізвище на братській сим­волічній... символічно (3 те. Б. Олій­ника ).

«П...» — а.

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...» — пан-народник так говоре й поспіша за море (В. Са- мійленко).

Пряма мова в середині слів авто­ра. Якщо пряма мова стоїть у середи­ні авторського речення, то після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, а після неї, пе­ред другою частиною слів автора, ста­виться кома й тире або тільки тире, якщо пряма мова — речення питаль­не, окличне чи містить три крапки.

А: «П», — а.

Іще бліда, іще мов крейда біла, а наче й усміхалась, лебеділа: «От бачте, мамо, все і обійшлося», — і цілува­ла матері волосся (Л. Костенко).

433