18. Суть, принципи та організація безготівкових розрахунків.

Виконання більшості господарських операцій підприємства пов”язане з грошовими розрахунками. Підставою для здіснення грошових розрахунків є наявність спеціальних документів: рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів тощо. Сукупність усіх грошових розрахунків і платежів підприємства називають його грошовим оборотом. Розрізняють готівковий та безготівковий гошові обороти.

Сутність безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюють шляхом списання коштів із банківського рахунку платника і зарахування їх на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках обох учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Підприємства та установи обов’язково зберігають кошти на бан­ківських рахунках.

2. Підприємства мають право вибору установи банку для відкрит­тя усіх видів рахунків за згодою банку.

3. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків.

4. Кошти з рахунка списуються за розпорядженням чи згодою (акцептом) власника. Кількість рахунків не обмежена, але підпри­ємство визначає один з рахунків як основний – по ньому здій­снюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

5. Про відкриття рахунків банк обов’язково повідомляє органи по­даткової адміністрації за місцезнаходженням підприємства.

6. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

19. Зміст грошових розрахунків та їх значення в діяльності підприємств.

20. Форми та способи безготівкових розрахунків.

Порядок організації безготівкових розрахунків, тобто порядок здійснення їх записом коштів з рахунка на рахунок або заліком вза­ємних розрахунків залежить від обраної форми відповідних розра­хункових документів.

Безготівкові розрахунки в Україні можуть здійснюватись за та­кими формами:

• з використанням платіжних доручень;

• з використанням платіжних вимог-доручень;

• з використанням платіжних вимог або інкасових доручень (у випадку безакцептного списання боргових зобов’язань);

• з використанням розрахункових чеків (чекова форма розрахун­ків);

• з використанням банківських платіжних карток;

• акредитивна форма розрахунків;

• вексельна форма розрахунків.

Розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ у вигляді письмового доручення платника банку, що його обслуговує, пере­рахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів (це єдиний з документів, який може складатись в довільній формі).

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування податко­вих та прирівняних до них платежів.

Якщо отримувач коштів не має рахунка в банку, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку (виплата зарплати, пенсій). Розрахунки платіжними доручення прискорюють рух обігових коштів і здійснюються за товарними і нетоварними операціями.

Розрахунки з використанням платіжних вимог-доручень

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з вимоги підприємства – постачальника до підприємства-покупця сплатити певну суму за поставлені товари, послуги (у верхній частині) та з доручення платника банку щодо пе­рерахування коштів. Верхню частину цього документа заповнює постачальник (отримувач коштів) пересилає його покупцю (платни­ку) разом із документами на відвантажену продукцію, а останній, за згодою, заповнює нижню частину цього документа і передає в свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок по­стачальника. Банк платника переказує кошти на адресу банку, що обслуговує утримувача коштів, а підприємство-платника сповіщає випискою про здійснення переказу коштів. Платники мають право відмовитись від акцепту повністю чи частково при порушенні умов угоди, про що повинні повідомити банк і отримувача коштів. Якщо відмова немотивована або супер­ечить законодавству – вона не приймається банком. Платіжні вимоги-доручення використовуються у товарних роз­рахунках.

Розрахунки з використанням інкасових доручень

Інкасове доручення (документарне інкасо) – застосовуються при одержанні від боржника платежу у випадках безспірного стягнення коштів. Воно повинно підтверджуватись документами, що надають право на безспірне стягування коштів (виконавчі документи, ухвала суду, посилання на законодавчі акти тощо). Інкасове доручення може складатись на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменуван­ня «платіжна вимога» зазначається «інкасове доручення». Докумен­ти на безспірне стягнення та безакцептне списання коштів прийма­ються банками незалежно від наявності коштів на рахунку платника. У міжнародних розрахунках розрахунки за інкасовими дору­ченнями мають більш широке застосування. Інкасове доручення видається платником банку на перерахування з його рахунку на ко­ристь одержувача коштів (продавця) визначеної суми у визначений термін після передавання продавцем банку документів згідно із за­значеним переліком (наприклад товарно-транспортної накладної). Платник (покупець) не може отримати товар з супроводжуваль­ними документами, якщо не сплатить суму, визначену в дорученні. Попереднє резервування коштів платника, на відміну від акредити­ву, не здійснюється.

Розрахунки з використанням чеків

Розрахункові чеки – документи, що містять письмове розпоря­дження платника (чекодавця) своєму банку сплатити пред’явнику чека зазначену в чеку грошову суму. Грошові чеки застосовуються тільки для отримання готівки в банківських установах. У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахун­кові чеки. Розрахунки чеком застосовуються з використанням че­кових книжок (строк дії яких – 1 рік). Розрахунковий чек з чекової книжки приймається банком протягом 10 днів від його виписки. Ви­писаний чек підписується особою, яка має відповідну довіреність. На корінці чека вказується залишок ліміту чекової книжки до на­ступного платежу. Особа, якій банком видана чекова книжка (чи разовий чек) несе відповідальність за її збереження, правильність оформлення платежів. Розрахунковий чек не може бути переданий іншій особі, видача розрахункових чеків на пред’явника в Україні не передбачена.

На відміну від платіжного доручення, чек передається платни­ком отримувачу коштів під час здійснення господарської операції, а отримувач подає чек для оплати в банк. Постачальник, що прийняв від покупців товарів в їх оплату роз­рахункові чеки, здає їх для оплати в банк, що його обслуговує, за ре­єстром чеків. Реєстр чеків заповнюється в двох примірниках, один з примірників здається в банк для оплати чеків. Перевагою цієї форми розрахунків є відносна швидкість (мо­мент реалізації продукції збігається з отриманням чека). Недоліком є відсутність гарантії платежу, оскільки на рахунку платника може не бути необхідних коштів. Видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед кредитором. Погашення зобов’язання – тільки після оплати чека банком-платником.

Розрахунки з використанням акредитивів

Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням підприєм­ства – платника (заявника акредитива) до фінансової установи здійсни­ти за рахунок спеціально задепонованих (зарезервованих) коштів оплату за відвантажений товар третій особі (бенефіціару). Акредитивна форма розрахунків – обумовлюється угодою між сторонами і використовуєть­ся, здебільшого, для забезпечення гарантованості здійснення платежів.

Акредитив відкривається або в банківській установі постачальника-отримувача коштів (за рахунок задепонованих плат­ником з цією метою коштів) або в банку платника. Він відкриваєть­ся для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.

Покритий акредитив – такий, що передбачає попереднє депо­нування коштів в банку бенефіціара. Як недолік – кошти платника попередньо бронюються, отже вилучаються з його грошового обігу.

Непокритий акредитив – коли платежі постачальнику гарантує банк платника. Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає право банку-виконавцю списувати платежі на користь отри­мувача коштів зі свого кореспондентського рахунка. Оплата за не­покритим акредитивом за відсутності коштів на рахунку платника здійснюється банком-емітентом акредитива за рахунок кредиту.

Відзивний акредитив – такий, що може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця-платника без попереднього погодження з постачальником-отримувачем коштів. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, що надійшли до отримання повідомлення про відзив.

Безвідзивний акредитив – який не можна змінити чи анулювати без згоди постачальника, на користь якого був відкритий акредитив.

Для відкриття акредитиву платник подає в банк заяву встанов­леного зразка з такими реквізитами: номер договору, згідно з яким відкривається акредитив, термін чинності акредитиву, банк платни­ка, умови акредитиву, сума акредитиву. Строк дії акредитиву – 15 днів. За домовленістю цей термін може бути подовжений ще на 10 днів.

Розрахунки з використанням векселів

Вексельна форма розрахунків – це розрахунки з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель – це письмове безумовне зобов’язання (боргова розпис­ка) стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка є платником по векселю, у відповідний строк і у відповідному місці. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.

Простий вексель (соло-вексель) – вексель, який має форму безумовного зобов’язання здійснити платіж. Отже, платником є векселедавець. Переваги простого векселя полягають у простих правилах його обігу. Останнім часом набуло поширення вико­ристання такого типу векселів фінансово-кредитними установа­ми у вигляді розрахункових векселів, які підприємства купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Векселедавець при цьому зобов’язується до­строково погасити вексель за рахунок кредиторської заборгова­ності власника за отримані ним товари і послуги.

Переказний вексель (тратта) - вексель, який має форму безумовного розпорядження (наказу) здійснити платіж. Він є документом, що регулює взаємовідносини трьох сторін: трасанта, трасата і ремі­тента. Отже, за наявності у суб’єктів господарювання взаємної гро­шової заборгованості переказний вексель є засобом переведення підприємством платежу від покупця за отриманий товар на третю особу - свого боржника (в межах наявної суми боргу). Переказний вексель повинен бути акцептований трасатом або іншою особою-платником. Частковий акцепт векселя в Україні є неправомірним. Трасат (платник по векселю) стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі і нормативні акти, розроблені згідно з Єдиним вексельним законом, ухваленим Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів можуть функціону­вати як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має певні переваги над паперовими грошима: векселі не знецінюються, перебувають в обігу визначений угодою час, зменшують витрати грошового обігу. Недоліком векселя як кредитно-розрахункового засобу є ризик неплатоспроможності век­селедавця.

За можливістю передавання іншій особі розрізняють:

• векселі, що індосуються. Індосація – передавання векселя ін­шій особі за індосаментом. Індосамент – спеціальний запис на векселі, згідно з яким передаються всі чи тільки визначені права власнику векселя. Індосамент може бути тільки безумовним і на всю вексельну суму. Індосант – векселеотримувач, який передав вексель за індосаментом. Індосат – особа, що отримала вексель за індосаментом.

• векселі, що не індосуються.

За особливостями здійснення платежу розрізняють:

• доміцільований вексель – такий, в якому міститься застережен­ня, здійснене векселедавцем, щодо його сплати третьою особою (доміцілянтом) у визначеному місці (яке не є місцезнаходжен­ням ні векселезобов’язаної особи, ні місця складання векселя). Але доміцілянт не несе відповідальності за здійснення платежу.

• недоміцільований вексель.

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть видавати прості і переказні векселі лише для оформлення грошового боргу за фак­тично поставлені товари (надані послуги, виконані роботи). На мо­мент видачі векселя векселедавець (трасант) повинен мати грошові зобов’язання перед особою, на користь якої повинен бути здійсне­ний платіж, в сумі, не меншій, ніж сума вексельного платежу. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково повинна міститись в угоді в письмовій формі (інакше уго­да може бути визнана недійсною з вилученням в бюджет всієї суми).

Особа, яка емітує векселі, зобов’язана вести спеціальний реєстр виданих векселів у встановленій формі. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутно­го капіталу підприємства. Законодавством України обмежено застосування вексельної фор­ми розрахунків для суб’єктів, які обрали спрощену форму оподатку­вання прибутку зі сплатою єдиного податку (це пояснюється особли­востями визначення бази оподаткування при сплаті єдиного податку). Платежі по векселю здійснюються тільки в безготівковій формі.

Розрахунки з використанням банківських платіжних кар­ток (БПК)

За платіжною схемою розрізняють картки:

• дебетові – передбачають попереднє відкриття спеціального карткового рахунка та виконання розрахунково-платіжних опе­рацій лише в межах наявних на ньому коштів.

• кредитні – передбачають можливість виконання розрахунково-платіжних операцій за рахунок кредиту банку.

Дебетові картки залежно від способу поповнення рахунка мо­жуть бути:

• звичайні (персоніфіковані) – емітуються на конкретний картрахунок конкретного клієнта. Така картка містить реквізити, які дозволяють ідентифікувати її утримувача. Картрахунок при цьому може поповнюватись (приклад – зарплатні картки);

• передоплачені (неперсоніфіковані) – все операції здійснюються в межах заздалегідь внесених на картрахунок коштів і не містять реквізитів, які дозволяють ідентифікувати власника.

За статусом утримувача розрізняють картки:

• особисті – надаються фізичним особам, які не є суб’єктами під­приємницької діяльності. Особисті БПК широко застосовують­ся для виплати працівникам підприємств заробітної плати в безготівковій формі (зарплатні проекти). Кожному працівнику підприємством відкривається персональний банківський раху­нок в обслуговуючому банку і видається особиста БПК. При цьому стан особистих рахунків не контролюється підприєм­ством. До функцій підприємства при цьому належить: відкриття рахунків в банку, отримання і видача карток, перерахування за­робітної плати на банківські рахунки, вилучення картки після припинення трудових відносин працівника з підприємством.

• корпоративні – надаються суб’єктам підприємницької діяль­ності – як фізичним, так і юридичним особам (підприємством емітуються, зазвичай, на ім’я довіреної особи). Корпоративні БПК використовуються для оплати витрат, пов’язаних з гос­подарською діяльністю підприємства (на відрядження, пред­ставницькі витрати) як в Україні, так і за її межами. До функцій підприємства в операціях з використанням корпоративних БПК належить: відкриття рахунків в банку, отримання і видача кар­ток довіреним особам-утримувачам БПК, які будуть мати право на отримання готівки та здійснення безготівкових розрахунків; контроль за витрачанням коштів з БПК та за поповненням ра­хунка; контроль за цільовим використанням коштів особою-утримувачем БПК; відображення в обліку фактичних операцій за картрахунком.

За категорією клієнта розрізняють картки:

• звичайна картка – для пересічних осіб (зазвичай, за дебетовою схемою, з незначним лімітом залишку чи зовсім без нього);

• картка бізнес-класу – зазвичай, для корпоративних клієнтів (переважно за кредитною схемою з рисами електронної чекової книжки підприємства);

• золота картка – для VIP-клієнтів (кредитна схема, право на знижки в торговельній мережі, інші пільги).