94. Робочий час і час відпочинку за законодавством України

Робочий час і час відпочинку в трудовому законодавстві України є найважливішими правовими категоріями. Таке становище пояснюється тим, що регламентація робочого часу у чинному законодавстві виступає як одна з гарантій забезпечення права на відпочинок. Так, ст. 50 КЗпП України визначає нормальну тривалість робочого тижня, яка не може перевищувати 40 годин на календарний тиждень.

Законодавство про працю розрізняє такі види часу відпочинку:

- Перерви протягом робочого дня;

- Щоденні перерви в роботі;

- Щотижневі вихідні дні;

- Святкові дні;

- Щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам повина бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст.66 КЗпП України). Перерва повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Працівники використовують перерву для відпочинку і прийому їжі на свій розсуд. У цей час вони мають право відлучатися з місця виконання роботи.

При роботах, що не допускають перерви (наприклад, ливарні і прокатні цехи), працівники отримують можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:

- Перерви для відпочинку під час вантажно-розвантажувальних роботах;

- Перерви на роботах зі шкідливими умовами праці;

-Перерви на фізкультурні паузи чи для виробничої гімнастики;

- Перерви для обігрівання;

- Перерви на годування дитини;

- В інших випадках, передбачених законодавством.

Щоденний відпочинок - це перерва в роботі після закінчення робочої зміни і до її початку в наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. За загальним правилом тривалість щоденного відпочинку повинна бути разом із часом обідньої перерви не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день (ст. 59 КЗпП України).

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. На безперервно діючих або працюють у недільні дні підприємствах працівникам може надаватися щоденний день відпочинку і в інші дні тижня.

Тривалість щотижневого відпочинку обчислюється з моменту закінчення роботи напередодні вихідного дня і до початку роботи в наступний день після вихідного дня і повинна бути не менше 42 годин (ст.70 КЗпП України).

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП України. Така робота може бути компенсована за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).

Згідно ст. 73 КЗпП України, робота на підприємствах, установах, організаціях не провадиться в такі святкові і неробочі дні:

- 1 січня - Новий рік;

- 7 січня - Різдво Христове;

- 8 березня - Міжнародний жіночий день;

- 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня - День Перемоги;

- 28 червня - День Конституції;

- 24 серпня - День незалежності України;

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

- 7 січня - Різдво Христове;

- Один день (неділя) - Пасха;

- Один день (неділя) - Трійця.

Одним з видів часу відпочинку є відпустка. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Законом про відпустки, Кодексом законів про працю України та іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із Законом України від 15.11.1996 р. «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:

- Щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці; додаткову відпустку за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, Передбачені законодавством);

- Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

- Творчі відпустки - для завершення наукової роботи (дисертації, підручника і т.д.);

- Соціальні відпустки (відпустка по вагітності та пологах; відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткову відпустку працівникам, які мають дітей);

- Відпустки без збереження заробітної плати.

Тривалість відпусток обчислюється у календарних днях. Святкові і неробочі дні (ст. 73 КЗпП України) при визначенні тривалості відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24-х календарних (15 робочих) днів за відпрацьований робочий рік, який обчислюється з дня укладання трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки:

- Для осіб, молодше 18 років - 31 календарний день;

- Інвалідам I і II групи - 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів;

- Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам - 56 календарних днів і т.д.

Право на оплачувану щорічну відпустку за перший рік роботи виникає після закінчення 6 місяців роботи. До закінчення зазначеного терміну відпустку може бути наданий у випадках, передбачених законодавством.

Щорічна відпустка повинна надаватися щорічно у встановлений термін. Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, що не використовував відпустку.

У виняткових випадках, коли надання відпустки працівникові в поточному році може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, допускається за згодою працівника та за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, Організації перенесення відпустки на наступний робочий рік.

Право на щорічну додаткову відпустку мають працівники, трудова діяльність яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням (тривалістю до 35 календарних днів), а працівникам з ненормованим робочим днем надається - 7 календарних днів. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника на даних роботах.